Як Кролик перехитрив Лисицю

Як Кролик перехитрив Лисицю

Робоча українська назва: Як Кролик перехитрив Лисицю

Давно-давно, у великому канадському лісі, Кролик славився не лише швидкими ногами, а й любов’ю до хитрощів. Він умів знаходити стежки там, де інші бачили тільки хащі, і легко вислизав із найскладніших пригод. Та була в нього одна кепська звичка: побачивши чужу городину, він часом забував, що брати без дозволу не можна.

Неподалік жила літня жінка. Вона мала невеликий город, за яким доглядала від ранку до вечора. Там росли капуста, морква, квасоля, гарбузи й кукурудза. Частину врожаю господиня залишала собі, а частину міняла на інші продукти.

Одного ранку вона помітила, що кількох качанів капусти немає. Наступного зникла морква. Потім хтось обгриз квасолю і потоптав листя біля гарбузів.

— Хтось навідується до мого городу вночі, — сказала жінка. — Треба з’ясувати хто.

Вона кілька вечорів чатувала біля вікна, та нічний гість був надто тихий. Тоді господиня придумала пастку. Вона зібрала липку смолу з ялини та ялиці й зробила з неї невеличку постать. Очі їй дала з блискучих намистин, ніс зробила із соснової шишки, а волосся — з кукурудзяних волокон і жовтого моху. Постать поставила просто біля входу на город.

Тієї ночі зійшов місяць, над землею ліг тонкий туман, і Кролик, як завжди, безшумно підкрався до грядок.

Раптом він побачив біля хвіртки темну постать.

Кролик завмер.

— Гей! — покликав він. — Посунься з дороги!

Постать мовчала.

Кролик підійшов ближче.

— Я до тебе звертаюся!

Ні руху, ні звуку.

Кролик набрався сміливості й торкнув постать лапою. Лапа одразу прилипла.

— Отакої!

Він уперся другою лапою, намагаючись визволитися, але прилип і нею. Смикнув ногою — і та загрузла в смолі. За мить Кролик уже сам не знав, якою частиною тіла краще ворухнути, щоб не прилипнути ще дужче.

На його галас вибігла господиня.

— То ось хто носить мою городину! — вигукнула вона.

Вона обережно відліпила Кролика від смоляної постаті, посадила у міцний мішок і зав’язала мотузкою.

— Посидиш тут, поки я вирішу, що з тобою робити. Красти чуже більше не захочеться.

Жінка пішла до будинку, а Кролик залишився в мішку біля хвіртки.

Незабаром стежкою бігла Лисиця. У темряві вона не помітила мішка, перечепилася через нього й сердито запитала:

— Хто там?

— Це я, Кролик, — озвався знайомий голос.

— І чого ти заліз у мішок?

Кролик миттю зрозумів, що це його шанс.

— Та мене тут силоміць залишили чекати великого частування, — зітхнув він. — Господиня каже, що вранці нагодує мене найкращими стравами за те, що я допоможу їй по господарству. А я зовсім не хочу чекати до ранку. Справ у мене повно.

Лисиця насторожила вуха.

— Найкращими стравами, кажеш?

— Саме так. І ще обіцяла повний кошик смаколиків на дорогу.

Лисиця була голодна й одразу забула про обережність.

— Тоді міняймося місцями. Я почекаю замість тебе.

— Якщо вже так просиш… — удавано неохоче погодився Кролик.

Лисиця розв’язала мішок, Кролик вискочив, а вона сама залізла всередину. Кролик швидко зав’язав мотузку й помчав у ліс.

Невдовзі повернулася господиня. Вона розв’язала мішок, готуючись серйозно поговорити з Кроликом, але звідти блискавкою вискочила Лисиця.

— Гей! А ти ще хто? — тільки й встигла вигукнути жінка.

Лисиця не відповідала. Вона мчала геть, уже чудово розуміючи, хто її ошукав.

— Ну, Кроличе, — бурмотіла вона, — наступного разу я не повірю жодному твоєму слову!

Та наступного разу сталося інакше.

Увечері Лисиця нарешті побачила Кролика на другому березі неглибокого струмка. Над лісом висів круглий жовтий місяць, і його відбиток тремтів на воді.

— Переходь сюди! — покликала Лисиця.

— Не можу, я вечеряю, — відповів Кролик.

— Чим?

Кролик глянув на місячний відбиток і сказав:

— Сиром. Великим круглим сиром. Он він, просто у воді.

Лисиця подивилася вниз і справді побачила жовте коло.

— Оце сир! — зраділа вона й стрибнула просто у струмок.

Вода була мілка, тож нічого страшного не сталося. Але Лисиця промочила лапи, хвіст і живіт, а круглий «сир» від кожного сплеску розсипався на срібні хвильки.

На іншому березі Кролик уже зникав між кущами.

— Знову! — обурилася Лисиця. — Знову він мене перехитрив!

За кілька днів вони зустрілися ще раз. Кролик щось хрумтів у темряві.

— Що їси? — запитала Лисиця.

— Смачний дикий плід, — відповів він і покотив їй круглий колючий огірок.

— А як його їсти?

— Обережно, маленькими шматочками, — мало не сказав Кролик, але хитрун у ньому переміг. — Та можна й одразу!

Лисиця поспішила вкусити плід і тут-таки закашлялася від колючої шкірки.

— Фу-фу! Язик колеться!

Вона виплюнула огірок, напилася води й розсердилася ще дужче. Кролика тим часом і слід прохолов.

Минув день. Надвечір ліс став тихим, небо на заході почервоніло, і Кролик сів на колоду пограти на сопілці. Мелодія була дзвінка й весела.

Раптом між деревами з’явилася Лисиця.

Цього разу вона вирішила не слухати жодних вигадок. Та Кролик заграв ще голосніше й вигукнув:

— Вчасно ти прийшла! Зараз цією стежкою нібито має пройти велике святкове товариство. Мене попросили зустріти їх музикою. Хочеш теж зіграти?

Лисиця дуже любила все, що обіцяло частування або нагороду.

— А друга сопілка є?

— Візьми мою. Я збігаю по запасну.

Лисиця сіла на колоду й почала старанно дудіти. А Кролик сховався за кущами.

Поблизу лежало сухе листя. Кролик вирішив налякати Лисицю востаннє: на віддалі він підпалив невеличку купку хмизу так, щоб дим потягнувся до стежки, а вільний прохід залишався відкритим.

Лисиця так голосно грала, що спершу нічого не помітила. Та коли запахло димом, вона озирнулася, побачила помаранчеве мерехтіння і миттю вискочила на безпечну стежку.

Кінчики її темної шерсті трохи обсмалилися й набули теплого рудувато-бурого відтінку. Лисиця була ціла, але дуже налякана.

Тут вона нарешті зрозуміла: змагання в хитрощах зайшло надто далеко.

— Досить, — сказала вона сама собі. — Я більше не ганятимуся за Кроликом і не віритиму першій обіцянці, яку чую.

А Кролик, спостерігаючи здалеку, теж замислився. Його витівки щоразу ставали небезпечнішими, а почалося все з простого бажання поласувати чужою городиною.

Відтоді Кролик і Лисиця трималися кожен своїх стежок. А в старій оповіді кажуть, що саме після тієї пригоди лисиче хутро стало рудувато-бурим.

І якщо місяць ясної ночі відбивається у струмку круглим жовтим колом, варто згадати Лисицю та її «сир» — і перш ніж кудись стрибати, добре придивитися.

І якщо місяць ясної ночі відбивається у струмку круглим жовтим колом, варто згадати Лисицю та її «сир» — і перш ніж кудись стрибати, добре придивитися.