Як Мауї спіймав Сонце

Як Мауї спіймав Сонце

На острові Мауї, високо над морем, жили Мауї та його мати Гіна.

Гіна багато працювала. Вона виготовляла капу — традиційне полотно з кори, яке потрібно було довго готувати, розгладжувати, розкладати й сушити під сонцем.

Щоранку Гіна виносила свіжі полотнища надвір.

— Ось тепер висохнуть, — казала вона, розправляючи капу під ясним небом.

Та не встигала вона закінчити роботу, як Сонце вже котилося до обрію.

Тіні ставали довшими. Над морем займався вечір.

Гіна зітхала й знову збирала ще вологу капу.

Наступного дня все повторювалося.

Мауї бачив, як мати раз по раз виносить полотнища, а потім поспіхом забирає їх до заходу Сонця.

— Чому ти так втомлюєшся? — запитав він.

— День надто короткий, — відповіла Гіна. — Я ледве встигаю розкласти капу, а Сонце вже ховається. Якби воно рухалося небом трохи повільніше, мені було б легше.

Мауї задумався.

Він знав: із Сонцем не можна сперечатися, не розібравшись, як воно мандрує.

Тож спершу він вирушив на схід острова, до місць, звідки щоранку приходило світло. Він спостерігав, як Сонце підіймається біля Гани, як поволі набирає висоту, а потім прямує над островом.

Після цього Мауї піднявся на величезну гору Галеакала.

Звідти світ здавався зовсім іншим. Унизу лежав океан, навколо пливли хмари, а небо було так близько, що здавалося: простягни руку — й торкнешся сонячного проміння.

Мауї кілька днів придивлявся до шляху Сонця й зрозумів, де найкраще його перестріти.

Повернувшись додому, він почав готувати міцну мотузку. Зібрав волокна кокосового лушпиння, висушив їх, скрутив у довгі пасма, а потім сплів разом.

Робота була повільною.

Круть, затягни.

Круть, затягни.

Ще раз.

І ще.

Один чоловік на ім’я Моемое побачив, як Мауї працює, і засміявся.

— Для чого тобі стільки мотузки?

— Я хочу затримати Сонце, — відповів Мауї.

Моемое засміявся ще голосніше.

— Сонце? Ти? Воно мандрує небом щодня й нікого не слухає!

Мауї лише продовжив плести.

— Побачимо.

Коли мотузка була готова, він знову піднявся на Галеакала ще до світанку.

Небо було темно-синє. Зорі поволі блідли. Океан далеко внизу дихав рівно й тихо.

Мауї сховався біля того місця, де, за його спостереженнями, мали з’явитися перші сильні промені.

Нарешті край неба засяяв.

Золота смуга стала ширшою.

І ось Сонце піднялося над островом, посилаючи вперед довгі яскраві промені.

Мауї закинув петлю.

Раз!

Мотузка охопила один великий промінь.

Сонце здивовано спалахнуло яскравіше й рушило далі.

Мауї закріпив мотузку й накинув другу петлю.

Два!

Потім третю.

Три!

Сонце спробувало помчати звичним шляхом, але Мауї тримав мотузки міцно.

— Хто затримує мене? — прогриміло Сонце.

— Це я, Мауї!

— Навіщо тобі це? Щодня я сходжу й заходжу так, як завжди.

— Саме тому я й прийшов, — відповів Мауї. — Ти так швидко проходиш небом, що людям не вистачає дня для роботи. Моя мати не встигає висушити капу. Рибалки поспішають до берега. Ті, хто працює на землі, ледве починають справи, а вже темніє.

Сонце замовкло.

Вітер ворушив мотузки з кокосового волокна.

— А якщо я взагалі перестану рухатися? — нарешті запитало Сонце.

— Тоді буде надто спекотно, — сказав Мауї. — Я не прошу тебе стояти на місці. Я прошу іноді йти повільніше.

Сонце подумало.

— Добре. Частину року я мандруватиму небом спокійніше, щоб дні були довшими. А в іншу пору рухатимуся швидше, і дні стануть коротшими. Так у світі буде зміна.

— Домовилися, — сказав Мауї.

Він послабив одну петлю, потім другу, потім третю.

Сонце знову рушило небом, але цього разу не поспішало.

Його світло довго лежало на схилах гори, на зелених долинах і на морській воді.

Коли Мауї повернувся додому, Гіна саме винесла капу сушитися.

Минув ранок.

Потім полудень.

Потім ще довго було світло.

Гіна торкнулася полотнища й усміхнулася.

— Висохло!

— Я ж казав, що поговорю із Сонцем, — відповів Мауї.

Згодом про його вчинок дізналися всі. Люди розповідали, як він піднявся на високу гору й затримав сонячні промені мотузками з кокосового волокна.

А Моемое, який так сміявся, більше не кепкував.

— Я помилився, — визнав він. — Не думав, що тобі вдасться.

Мауї лише усміхнувся.

Бо для нього найважливішим було не довести комусь свою силу.

Найважливішим було те, що Гіна тепер могла спокійно висушувати капу, а люди отримали більше світлого часу для своїх справ.

І досі на Гаваях розповідають про Мауї, який спіймав Сонце.

Старий запис цієї легенди навіть зберігає іншу назву гори — Але-га-ка-ла, «той, хто ловить Сонце».

А коли в одну пору року день стає довшим, а в іншу коротшим, казка тихенько нагадує:

колись Мауї та Сонце сіли, кожен по свій бік неба, і домовилися про час.

колись Мауї та Сонце сіли, кожен по свій бік неба, і домовилися про час.