Як перехитрили священника

Як перехитрили священника

Робоча українська назва: Як перехитрили священника

У баскському селі між зеленими пагорбами жив собі чоловік на ім’я Петарільйо. Роботи він не боявся, але ще більше любив вигадувати хитрі жарти. Дружина часто казала йому:

— Дивись, Петарільйо, твоя кмітливість добра річ, поки через неї ніхто не плаче.

— Та я ж тільки для сміху, — відповідав він.

Одного разу в них з’явилися два маленькі кролики, схожі один на одного так, що навіть сам Петарільйо ледве їх розрізняв.

Тут йому й спала на думку вигадка.

Невдовзі до їхнього дому завітав місцевий священник. Він був людиною поважною, але дуже не любив, коли хтось мав щось дивовижне, а він — ні.

Господиня пригостила гостя хлібом, сиром і яблуками. Петарільйо тим часом ніби збирався йти у справах.

— Дружино, — сказав він так голосно, щоб гість почув, — якщо знадоблюся, пошли по мене кролика.

Священник підняв брови.

— Кролика?

— Аякже. Він знає дорогу.

Петарільйо вийшов із дому, прихопивши одного кролика й сховавши його в кошику неподалік від дороги.

Через деякий час дружина сказала:

— Треба покликати чоловіка.

Вона взяла другого кролика, легенько провела рукою по його спинці й прошепотіла:

— Біжи до Петарільйо й скажи, що вечеря готова.

Кролик радісно помчав у город і зник у кущах.

— Неймовірно! — вигукнув священник.

Минуло трохи часу. Двері відчинилися, й увійшов Петарільйо. На руках у нього сидів перший кролик.

— Ось я й прийшов, — сказав він. — Посланець усе передав.

Священник очей не міг відвести від кролика.

— Продай його мені.

— Та навіщо він вам?

— Дуже зручно. Замість хлопчика-посильного матиму кролика.

Петарільйо назвав таку ціну, що дружина мало не впустила миску. Але священник заплатив.

Наступного дня йому справді знадобилося швидко повернутися додому. Він випустив кролика й сказав:

— Біжи до господині та передай, що я скоро буду!

Кролик стрибнув у траву, знайшов соковиту конюшину й, звісно, нікому нічого не передав.

Коли священник повернувся, він запитав служницю:

— Ну що, кролик попередив про мене?

— Який кролик?

Тут священник зрозумів, що його обдурили.

— Ох, цей Петарільйо! — сердито сказав він. — Я ще з ним поговорю!

Петарільйо здогадався, що гість незабаром прийде вимагати гроші назад, і придумав нову виставу. Дружина прив’язала під фартухом маленький мішечок із густим вишневим соком.

Коли священник увійшов до хати, Петарільйо зробив вигляд, ніби сперечається з дружиною.

— От бачиш! — театрально вигукнув він і легенько стукнув дерев’яною ложкою по мішечку.

Червоний сік розлився по фартуху, а дружина зойкнула й лягла на лаву, заплющивши очі.

Священник зблід.

— Що ти наробив?!

— Не хвилюйтеся, — спокійно сказав Петарільйо. — Для таких випадків у мене є чарівна сопілка.

Він узяв маленьку сопілку й заграв веселу мелодію.

Дружина поворухнула пальцями, сіла, потім підвелася й сказала:

— Яка гарна музика!

Священник забув і про кролика, і про свої гроші.

— Продай сопілку!

— Ні-ні, це сімейна річ.

— Я добре заплачу.

І знову священник назвав таку суму, від якої Петарільйо лише зітхнув і вдав, ніби поступається дуже неохоче.

Удома священник довго шукав нагоди випробувати сопілку. Служниця тим часом так утомилася після роботи, що сіла в крісло й задрімала.

— Ось і перевіримо, — подумав він.

Він заграв. Служниця не ворухнулася.

Заграв голосніше.

Вона накрила голову хусткою.

Заграв іще голосніше.

Нарешті служниця схопилася й вигукнула:

— Та дайте ж людині поспати!

Священник опустив сопілку.

Тепер сумнівів не лишилося: Петарільйо знову його обдурив.

Цього разу священник вирішив не сперечатися сам.

— Підемо до судді, — сказав він Петарільйо наступного ранку. — Нехай розбереться, хто кому що винен.

— Підемо, — погодився той.

Та священник боявся, що хитрун дорогою втече, тому посадив його у великий мішок для вовни й зав’язав мотузку не надто туго, щоб Петарільйо міг дихати.

— Посидиш тут до міста.

Вони саме проходили біля церкви, коли задзвонив дзвін. Священникові треба було ненадовго зайти всередину.

— Сиди тихо, — наказав він і поставив мішок у затінку біля стіни.

Невдовзі дорогою йшов молодий пастух із невеликою отарою.

Із мішка почувся голос:

— Ех, і навіщо мені така честь?

Пастух зупинився.

— Хто там?

— Людина, яку ведуть у місто.

— За що?

Петарільйо подумав і сказав:

— Кажуть, ніби при королівському дворі потрібен наглядач за найкращими отарами, а мене хочуть силоміць зробити головним пастухом. А я не люблю, коли мені наказують, де жити.

У молодого пастуха очі загорілися.

— Головним пастухом? При дворі?

— Саме так.

— Та я б із радістю погодився!

— Не раджу, — сказав Петарільйо, хоча в голосі його вже дзвеніла хитра усмішка.

— А я прошу! Давай поміняємося місцями.

Петарільйо ще раз удав, ніби відмовляється. Та пастух наполягав. Нарешті вони розв’язали мішок. Пастух заліз усередину, а Петарільйо взяв його палицю й повів отару до села.

Коли священник повернувся, він нічого не помітив.

— Ну, ходімо до судді, — сказав він і потяг мішок далі.

У міській ратуші суддя наказав:

— Розв’язуйте. Я хочу почути обидві сторони.

Мішок відкрили, і звідти вистрибнув пастух.

— А де королівські вівці? — запитав він.

Суддя кліпнув очима.

Священник кліпнув очима.

Пастух теж кліпнув очима.

А потім у залі вибухнув такий сміх, що писар мусив витирати сльози рукавом.

— Спокійно! — нарешті сказав суддя. — Схоже, нам бракує ще одного учасника цієї історії.

І саме в цей час у дверях з’явився Петарільйо з отарою.

— Я привів овець назад, — сказав він. — Вони не мої.

Пастух полегшено зітхнув.

— А королівської посади не буде?

— Боюся, що ні, — відповів Петарільйо.

— Тоді поверни мені мою палицю.

— Звичайно.

Суддя вислухав історію про двох кроликів, сопілку, мішечок із вишневим соком і обмін у мішку.

Потім подивився на Петарільйо.

— Ти кмітливий, але хитрість перестає бути жартом, коли через неї люди втрачають гроші. Повернеш усе, що взяв за «чарівного» кролика й сопілку.

— Поверну, — сказав Петарільйо.

Тоді суддя звернувся до священника:

— А ви двічі заплатили величезні гроші за речі, не перевіривши, чи можливе те, що вам обіцяють. Чому?

Священник почервонів.

— Бо хотів мати дивовижі, яких не було в інших.

— Отже, сьогодні кожен із вас дечого навчився.

Петарільйо повернув гроші. Пастух забрав свою отару. Кролика, якого згодом знайшли на сусідньому лузі, віддали дітям господаря поля, і він спокійно жив у великій загородці разом з іншим кроликом.

А дружина Петарільйо сказала чоловікові вдома:

— Ти пам’ятаєш, що я говорила? Кмітливість добра, поки через неї ніхто не плаче.

— Тепер пам’ятаю краще, — визнав він.

Відтоді Петарільйо не продавав «чарівних» речей. Зате на сільських святах загадував дітям головоломки й показував безпечні фокуси, від яких усі сміялися.

А священник, перш ніж купити щось неймовірне, тричі питав:

— А це точно правда?

І в селі ще довго згадували ту історію, коли один чоловік надто захопився хитрощами, а другий — чудесами, і обом знадобився суддя, щоб повернути здоровий глузд на місце.

І в селі ще довго згадували ту історію, коли один чоловік надто захопився хитрощами, а другий — чудесами, і обом знадобився суддя, щоб повернути здоровий глузд на місце.