Як пес налякав Бусо

Як пес налякав Бусо

Робоча українська назва: Як пес налякав Бусо

У давні часи, розповідають багобо, у великих лісах жили Бусо — нічні духи, що ховалися високо в старих деревах.

Удень вони майже не показувалися. А коли сутеніло, любили шурхотіти в листі, перегукуватися дивними голосами й лякати тих, хто запізнився в лісі.

Одного дня мисливець вирушив далеко від села. Із собою він узяв свого вірного Пса.

Пес був великий, міцний і кудлатий. Коли він ішов поруч, мисливець почувався спокійніше навіть у найгустіших заростях.

Вони ходили цілий день. Коли сонце почало ховатися за деревами, чоловік зрозумів, що до села вже не встигне.

— Що ж, друже, — сказав він Псові. — Переночуємо тут.

Він вибрав сухе місце під великим деревом, зробив із гілок невеликий навіс і розпалив вогонь.

Пес ліг біля багаття, поклав морду на лапи й скоро задрімав.

Ліс потемнів.

Цвіркуни заспівали голосніше. Десь далеко озвалася нічна пташка.

І тут над головою мисливець почув шепіт.

— Він знову прийшов, — сказав хтось у кроні дерева.

— Прийшов, — відповів інший голос із сусіднього стовбура.

— Наш старший наказував його не чіпати.

— А мені цікаво, чого він зовсім не боїться…

Мисливець завмер.

«Бусо», — зрозумів він.

У темряві загомоніло ще кілька голосів. Одні радили сидіти тихо, інші хихотіли й уже збиралися спускатися вниз.

Чоловік подивився на Пса.

Той спав собі біля вогню, такий великий, що здалеку справді нагадував людину, яка згорнулася калачиком.

І тоді мисливцеві спала на думку хитрість.

Він тихенько зняв свій широкий плащ, накрив ним Пса й прошепотів:

— Полеж тут, друже. А я сховаюся за навісом.

Пес лише поворухнув вухом і знову засопів.

Мисливець причаївся неподалік.

Незабаром із дерев один за одним почали спускатися Бусо.

Вони були дуже обережні.

— Он він лежить!

— Спить!

— І навіть не знає, що ми тут!

— Тихше!

Бусо підійшли до вогню. Під плащем виднівся великий горбок.

— Та він зовсім не страшний, — прошепотів найсміливіший Бусо.

— А ми його зараз як налякаємо!

Вони стали навшпиньки й підкралися ближче.

Ще крок.

Ще один.

Найсміливіший простягнув руку до плаща.

І саме цієї миті Пес прокинувся.

Спочатку з-під плаща висунувся чорний ніс.

Потім два блискучі ока.

А тоді Пес різко підвівся на всі чотири лапи.

Плащ злетів убік.

— ГАВ!

Бусо завмерли.

— ГАВ-ГАВ-ГАВ!

— А-а-а! — закричали нічні духи.

Вони зовсім не чекали побачити величезного кудлатого Пса.

Один Бусо стрибнув за кущ.

Другий кинувся до дерева.

Третій від переляку спочатку побіг не в той бік, потім розвернувся і ледве не зіткнувся з четвертим.

А Пес, думаючи, що це якась чудова нічна гра, помчав за ними.

— Гав! Гав!

— Рятуйтеся!

Бусо дерлися по стовбурах так швидко, що листя сипалося на землю дощем.

Один уже майже дістався гілки, коли почув під собою:

— ГАВ!

Від несподіванки він підтягнув ноги й видерся ще вище.

— Заберіть цього страшного звіра! — верещав він згори.

Пес постояв під деревом, помахав хвостом і ще раз голосно гавкнув.

У кронах стало тихо-тихо.

Жоден Бусо більше не насмілювався спускатися.

Тоді з-за навісу вийшов мисливець.

— Молодець, друже, — засміявся він і почухав Пса за вухом. — Схоже, сьогодні це не вони нас налякали, а ми їх.

Пес задоволено ліг біля вогню.

Решту ночі ніхто їм не заважав.

Уранці чоловік загасив багаття, склав свої речі й рушив до села.

Пес весело біг попереду.

А високо в деревах Бусо ще довго перешіптувалися:

— Він уже пішов?

— Сам чоловік — так.

— А Пес?

— І Пес теж.

— Точно?

— Точно.

Лише після цього вони наважилися визирнути з листя.

Відтоді, кажуть, Бусо добре запам’ятали: перш ніж лякати мандрівника, варто подивитися, чи не дрімає біля його вогнища великий кудлатий друг.

Відтоді, кажуть, Бусо добре запам’ятали: перш ніж лякати мандрівника, варто подивитися, чи не дрімає біля його вогнища великий кудлатий друг.