Як собака оселився з людиною

Як собака оселився з людиною

За давньою кхасійською оповіддю, колись люди й звірі жили набагато відокремленіше, ніж тепер. У лісових мешканців були свої стежки, свої збори і навіть власний великий ярмарок.

Називався він Ка Ієв Лурі Лура.

Коли наставав день ярмарку, звірі сходилися туди з усіх боків. Хтось ніс плоди, хтось коріння, хтось запашні трави. Птахи приносили те, що знаходили високо в гіллі, а мешканці річок і боліт мали свої дивовижні товари.

За порядком на ярмарку стежив тигр У Кхла.

Собака У Ксев теж дуже хотів піти.

Була лише одна проблема: продавати йому було нічого.

Працювати заздалегідь У Ксев не любив. Він довго думав, що б таке взяти на ярмарок без зайвого клопоту, але нічого не придумав.

Тоді він просто вирушив у дорогу, сподіваючись, що гарна ідея знайдеться сама.

Стежка привела його до околиць Саддеу, на схилах гори Шиллонг. Саме там У Ксев раптом зупинився.

Його ніс уловив незнайомий запах.

Запах був такий сильний, що пес спочатку навіть чхнув.

— Що це так пахне? — здивувався він.

Неподалік одна родина готувала ктунг римбай, традиційну страву з ферментованих бобів.

Люди помітили мандрівного пса й не прогнали його.

— Певно, ти голодний, — сказали вони. — Скуштуй.

У Ксев обережно лизнув частування.

Потім ще раз.

А потім з’їв усе, що йому дали.

— Оце так смак! — захопився він. — А запах який! Такий товар на ярмарку ніхто не забуде.

Люди засміялися й наповнили для нього невеликий глиняний горщик.

У Ксев поніс його до лісу.

Дорогою він уявляв, як усі звірі оточать його прилавок.

— Підходьте! Підходьте! — репетирував він. — Такого ви ще ніколи не куштували!

На Ка Ієв Лурі Лура справді було людно. З усіх боків лунали голоси, шаруділо листя, стукали горіхи, шелестіло пір’я.

У Ксев поставив свій горщик посеред ярмарку.

— У мене найцікавіший товар! — оголосив він.

Звірі зацікавилися.

— Покажи!

— Відкривай!

— Що там?

У Ксев урочисто зняв кришку.

І над ярмарком поплив густий, незвичний аромат ктунг римбай.

На мить усі замовкли.

А потім хтось пирхнув.

Хтось засміявся.

Ще хтось почав дражнитися.

— Оце ти приніс товар!

— Та це ж чути на весь ліс!

Один олень, відступаючи від запаху, випадково зачепив горщик копитом.

Горщик упав і розбився.

Частування розсипалося по землі, а натовп, що юрмився навколо, затоптав його.

У Ксев кинувся до тигра У Кхла.

— Ти відповідаєш за порядок! — сказав пес. — Мій товар розбили, а з мене всі насміхаються.

Та У Кхла лише знизав плечима.

— Ярмарок є ярмарок. Не можу допомогти.

У Ксеву стало дуже прикро.

Він не сердився через сам горщик. Найбільше боліло те, що ніхто навіть не спробував зрозуміти, чому йому подобалася ця їжа.

Пес пішов із ярмарку й довго не озирався.

Надвечір він знову дістався Саддеу.

Люди, які пригостили його раніше, побачили сумну морду й запитали:

— Що сталося?

У Ксев розповів усе.

Господар дому погладив його по голові.

— Не кожному подобається одна й та сама їжа, — сказав він. — Але це не причина кепкувати з того, що любить хтось інший.

У Ксев ліг біля порога.

Ніч була прохолодна. З дому долинав тихий гомін, потріскував вогонь, пахло вечерею.

Уперше пес подумав, що тут йому спокійніше, ніж серед тих, хто називав себе його лісовими сусідами.

Наступного ранку він зібрався йти.

— Можеш залишитися, якщо хочеш, — сказали люди.

У Ксев насторожив вуха.

— Просто так?

— Просто так. А якщо захочеш допомагати, робота завжди знайдеться.

І робота справді знайшлася.

Ніс У Ксева виявився дивовижним помічником.

Одного разу в тумані загубилося козеня. Люди вже не знали, куди йти, а У Ксев понюхав траву, пробіг стежкою і невдовзі привів усіх до маленького втікача.

Іншого разу дитина залишила в лісі кошик із ягодами. Пес знайшов і його.

Уночі він чув кроки біля дому раніше за всіх і попереджав господарів гавкотом.

А ще він просто любив сидіти поруч із людьми, коли вони розмовляли біля вогню.

Минув час.

Звірі з лісу помітили, що У Ксев більше не приходить на їхні збори.

— Де ж пес? — питали одне одного.

А пес уже знайшов новий дім.

Кажуть, відтоді собаки почали жити поруч із людьми. Вони стерегли оселі, знаходили дорогу, попереджали про небезпеку й ділили з людьми тепло вечірнього вогнища.

Інші свійські тварини теж поступово знаходили свої місця біля людських домівок. Кожна допомагала по-своєму, і кожній було потрібне своє місце.

А У Ксев найбільше любив поріг.

Звідти було видно і стежку, і двір, і тих, кого він тепер вважав своєю родиною.

І якщо десь неподалік готували ктунг римбай, його ніс одразу підказував це раніше за всіх.

Тоді У Ксев піднімав голову, принюхувався і, певно, згадував той далекий ярмарок.

Тільки тепер він уже знав: справжній дім — це не місце, де всі однакові.

Це місце, де твою відмінність не висміюють, а твої добрі здібності помічають і цінують.

Це місце, де твою відмінність не висміюють, а твої добрі здібності помічають і цінують.