Як ворона стала чорною

Як ворона стала чорною

Робоча українська назва: Як ворона стала чорною

Точне першоджерело: Filipino Popular Tales — Dean S. Fansler (1921), Project Gutenberg #8299, https://www.gutenberg.org/ebooks/8299

Дуже давно, коли світ був ще молодим, розповідають на Філіппінах, суходолом опікувався Батала, а морем володів Думагат.

У Батали було багато птахів, але двох він любив особливо. Голуба — за спокійну вдачу й надійність. І ворону — за кмітливість та дивовижне пір’я.

Так-так, у ті далекі часи ворона була зовсім не чорною.

Її пір’ячко сяяло світлими барвами, а на сонці відливало сріблом. Ворона дуже пишалася собою. Вона любила сидіти на високій гілці, розправляти крила й милуватися власним відображенням у тихій воді.

Одного разу між Баталою і Думагатом виникла велика суперечка. Люди із суходолу брали з моря надто багато риби й не дослухалися до застережень. Думагат розгнівався, і море піднялося.

Вода пішла далеко за звичні береги. Вона накрила стежки, поля й низькі поселення. Люди поспішили туди, де було вище й безпечніше, а коли буря нарешті стихла, навколо лишилося багато мулу, гілок і речей, які принесла повінь.

Батала занепокоївся.

— Треба дізнатися, хто потребує допомоги, — сказав він. — Вороно, ти швидка й добре бачиш із висоти. Облети мої землі, пошукай людей і повернися до мене з новинами.

Ворона гордо випнула груди.

— Звісно! Ніхто не впорається краще за мене.

Вона змахнула світлими крилами й полетіла.

Спочатку ворона сумлінно дивилася вниз. Вона бачила дерева, що стояли по коліна у воді, дахи, вкриті мокрим листям, і калюжі, в яких відбивалося небо.

Та незабаром її увагу привернуло дещо інше. Вода винесла на берег безліч усякої поживи й решток із затоплених місць.

— Лише на хвилинку, — сказала собі ворона. — Я перекушу й одразу полечу далі.

Вона спустилася.

Хвилинка минула.

Потім ще одна.

Ворона знаходила все нові ласі шматочки, перестрибувала з місця на місце й геть забула, навіщо її послали.

Минув полудень. Сонце почало хилитися до вечора.

Батала чекав.

— Дивно, — сказав він. — Ворона давно мала повернутися.

Тоді він покликав голуба.

— Полети, будь ласка, над землями. Подивися, чи є там люди, яким потрібна допомога. І знайди ворону.

Голуб не вихвалявся. Він просто кивнув і полетів.

Він довго кружляв над водою, уважно оглядав пагорби й дерева. Де бачив людей, запам’ятовував місце. Де чув голоси, знижувався, щоб переконатися, що всі в безпеці.

Нарешті він знайшов і ворону.

Та й досі копирсалася біля того, що винесла повінь.

— Вороно! — гукнув голуб. — Батала чекає на тебе. Ти виконала доручення?

Ворона завмерла.

— Доручення?.. Ой.

Вона озирнулася, ніби відповідь могла лежати десь поруч.

— Я саме збиралася продовжити.

— Уже вечір, — сказав голуб. — Повертаймося.

Коли обидва птахи прилетіли, Батала запитав:

— Вороно, що ти довідалася?

Ворона опустила голову.

Вона могла б придумати виправдання. Могла б сказати, що летіла надто далеко або що вітер збив її зі шляху. Та поруч стояв голуб, який чесно виконав те саме завдання.

— Я відволіклася, — тихо призналася ворона. — Побачила поживу й забула, що ти чекаєш на важливі новини.

Батала засмутився.

— Коли тобі довіряють важливу справу, не досить бути швидкою чи гарною. Треба пам’ятати, заради чого ти вирушила в дорогу.

Поруч із Баталою стояла велика чорнильниця. За старою оповіддю, він узяв її й хлюпнув чорним чорнилом просто на ворону.

Фр-р-р!

Ворона стрепенулася.

Її сріблясте пір’я в одну мить стало чорним від дзьоба до кінчиків крил.

— Відтепер, — сказав Батала, — твоє темне пір’я нагадуватиме про день, коли ти забула важливе доручення. Нехай ця пам’ять допоможе тобі бути уважнішою.

А голубові він подякував:

— Ти не шукав похвали, а просто зробив те, що було потрібно. Відпочинь. Сьогодні ти добре послужив усім.

Ворона спершу дуже сумувала за своїм світлим пір’ям. Та з часом помітила дещо цікаве.

Чорні крила теж були гарні. Під ранковим сонцем вони відливали синім, увечері — фіолетовим, а після дощу блищали, мов полірований камінь.

І головне: тепер, коли ворона отримувала доручення, вона вже не казала: «Ніхто не зробить краще за мене».

Вона казала:

— Добре. Я запам’ятала.

Так у цій старій філіппінській оповіді пояснюють, чому ворони мають чорне пір’я.

А ще вона нагадує: інколи найважливіше не те, наскільки ти швидкий, гучний чи помітний, а те, чи можна на тебе покластися.

А ще вона нагадує: інколи найважливіше не те, наскільки ти швидкий, гучний чи помітний, а те, чи можна на тебе покластися.