Какаду Ґала і ящірка Ула

Какаду Ґала і ящірка Ула

Робоча українська назва: Какаду Ґала і ящірка Ула

Одного теплого дня ящірці Улі набридло нерухомо грітися на сонці.

— Досить лежати, — сказала вона. — Хочу трохи погратися.

Ула взяла свої маленькі вигнуті бумеранги. Вона любила вправлятися з ними: кидала високо в небо, а потім дивилася, як вони описують широку дугу й повертаються назад.

Свист! Свист!

Один бумеранг повернувся просто до лап Ули.

— Гарно! — зраділа ящірка і кинула ще раз.

Неподалік на гілку сіла какаду Ґала. Їй стало цікаво, що робить Ула. Рожева грудка Ґали яскраво світилася на сонці, а сірі крила ледь ворушилися від теплого вітру.

— Ого, як він повертається! — вигукнула Ґала. — Покажи ще раз!

Ула випросталася від гордості.

— Дивись уважно. Зараз буде найкращий кидок!

Вона розмахнулася сильніше, ніж треба, і пустила бумеранг у повітря.

Свист-свист-свист!

Бумеранг полетів далеко, розвернувся і стрімко понісся назад. Ула вже простягнула лапи, щоб його спіймати, та раптом порив вітру трохи змінив напрямок.

Тук!

Бумеранг ковзнув по пір’ю на голівці Ґали. Кілька пір’їнок закружляли в повітрі.

— Ай! — скрикнула Ґала й відлетіла вбік.

Ула перелякалася.

— Ґало, пробач! Я не хотіла! Я просто надто сильно кинула.

Але Ґала була сердита. Їй боліло, а ще вона дуже образилася, що її гарний чубчик тепер стирчав кумедно й нерівно.

Ула, не знаючи, як заспокоїти подругу, шмигнула під колючий кущ біндеа.

Ґала побачила це й полетіла слідом.

— Виходь! — покликала вона. — Через твою хвалькуватість я втратила пір’ячко!

— Я справді шкодую, — відповіла Ула з-під гілок. — Давай не сваритися.

Та Ґала ще кипіла від образи. Вона дзьобом підштовхнула Улу з укриття, і ящірка перекотилася по сухій землі біля колючого куща. До її лусочок причепилися дрібні колючки, а червоний пил залишив на спинці рудуваті плямки.

Ула підвелася, обтрусила лапи й насупилася.

— Ну от. Тепер і я маю пам’ятку про цю сварку.

Ґала поглянула на неї. Сердитися вже було не так легко. Ула стояла вся в пилюці, з колючками на спині, а сама Ґала відчувала прохолодне місце там, де злетіло кілька пір’їнок.

— Мабуть, ми обидві переборщили, — тихо сказала Ґала.

— Я першою, — визнала Ула. — Хотіла похвалитися й не подумала про безпеку.

— А я замість того, щоб вислухати тебе, одразу вирішила відплатити, — сказала Ґала.

Вони трохи помовчали.

Потім Ула обережно зняла з себе найбільшу колючку й усміхнулася:

— Зате тепер ми точно запам’ятаємо цей день.

— І наступного разу дивитимемося на бумеранги здалеку, — додала Ґала.

Кажуть, відтоді під чубчиком какаду Ґала можна помітити невелику ділянку без густого пір’я. А в тих краях живуть рудувато-коричневі ящірки з колючими лусочками, наче вони й досі носять на спині згадку про кущ біндеа.

А ще ця давня історія нагадує: майстерністю приємно пишатися, але ще важливіше бути обережним. І коли хтось помилився, краще спочатку почути щире «пробач», ніж поспішати відповідати образою на образу.

А ще ця давня історія нагадує: майстерністю приємно пишатися, але ще важливіше бути обережним. І коли хтось помилився, краще спочатку почути щире «пробач», ніж поспішати відповідати образою на образу.