Хлопець і троль

Хлопець і троль

Робоча українська назва: Хлопець і троль

Колись у норвезькій долині, між темними ялинами й озером, жив небагатий чоловік із трьома синами. Після того як батька не стало, двоє старших братів вирішили піти шукати щастя при королівському дворі.

— А ти залишайся, — сказали вони молодшому. — Ти тільки й умієш, що сидіти біля вогнища та порпатися в попелі.

Через це його й прозвали Попелюшком, або просто Хлопцем із попелу. Та він не образився.

— Побачимо, кому що стане в пригоді, — сказав він.

Брати забрали добрий одяг і легкі речі. Молодшому лишилося старе дерев’яне корито для замішування тіста.

— І навіщо воно тобі? — сміялися брати.

— Не знаю, — відповів хлопець. — Але річ міцна. Може, ще знадобиться.

Він завдав корито на спину й теж рушив у дорогу.

Старші брати швидко знайшли роботу в королівському палаці: один допомагав кучерові, другий — садівникові. Молодшого спершу ніхто не хотів брати.

— Місць немає, — казали йому.

Та він запропонував:

— Я можу носити воду, рубати дрова, чистити казани й робити все, чого інші не люблять.

Кухарка глянула на нього й махнула рукою:

— Гаразд. Тільки не лінуйся.

Хлопець не лінувався. Він працював швидко, жартував із кухарями, допомагав слугам і ніколи не проходив повз роботу, якщо бачив, що в когось зайняті руки.

Незабаром у палаці його полюбили.

Старшим братам це не сподобалося.

Просто навпроти палацу, на іншому березі озера, у кам’яній горі жив троль. По воді біля його дому плавали сім срібних качок. Вони блищали на сонці так яскраво, що їх було видно з королівських вікон.

Король давно милувався ними.

Одного дня старші брати сказали кучерові:

— Наш молодший брат вихвалявся, що легко приведе королю срібних качок.

Нічого такого хлопець не говорив. Але слова дійшли до короля.

— Кажуть, ти можеш дістати сім срібних качок, — мовив король.

— Не кажуть, а вигадують, ваша величносте, — відповів хлопець.

— І все ж мені цікаво, чи зможеш.

Хлопець помовчав.

— Дайте мені трохи жита й пшениці. Я спробую поговорити з качками.

Він насипав зерно в те саме старе корито, доніс його до озера й раптом зрозумів, навіщо тягнув цю важку річ усю дорогу.

Корито чудово трималося на воді.

— От бачиш, — сказав хлопець сам собі. — Із тебе вийшов човен.

Він переплив озеро, розсипав зерно вздовж берега й тихенько кликав качок. Срібні птахи підійшли ближче, потім ще ближче, а тоді всі семеро застрибнули в корито.

Хлопець відштовхнувся від берега.

На півдорозі з печери вискочив троль.

— Гей! — загримів він. — Це ти забрав моїх срібних качок?

— Я! — чесно відповів хлопець.

— Ще повернешся?

Хлопець подумав і крикнув:

— Дуже може бути!

Король зрадів качкам. А брати ще більше позеленіли від заздрощів.

Через кілька днів вони знову нашепотіли кучерові:

— Наш брат казав, що може принести королю тролеву ковдру. На ній золота латка, срібна латка, знову золота й знову срібна.

Король викликав хлопця.

— Ти й це обіцяв?

— Ні, — зітхнув хлопець. — Але я вже здогадуюся, хто обіцяв за мене.

Три дні він думав. Потім знову переплив озеро в кориті.

Біля печери троля на сонці висіла дивовижна клаптева ковдра. Вона мерехтіла золотом і сріблом. Хлопець дочекався, поки нікого не буде видно, зняв ковдру й швидко поплив назад.

Троль вибіг на берег.

— Це ти забрав моїх качок?

— Я!

— А тепер і ковдру?

— Я!

— Ще повернешся?

— Схоже на те!

Король був у захваті. Хлопцеві дали кращу роботу й кімнатку ближче до кухні.

Та старші брати ніяк не могли заспокоїтися.

Утретє вони сказали:

— Наш брат хвалився, що принесе золоту арфу троля. Вона така чарівна, що сумна людина, почувши її, знову згадує про радість.

Коли хлопець почув новий наказ, то похитав головою.

— Цього разу буде важче.

Він узяв із собою маленький залізний цвях, березову паличку й шматочок воскової свічки. Потім переплив озеро та став ходити неподалік печери.

Троль побачив його відразу.

— Нарешті! — загримів він. — Сам прийшов!

Він схопив хлопця за комір і відніс до печери.

— Посидиш у комірчині, поки я вирішу, що з тобою робити. Мої качки пропали, ковдра пропала, а тепер ти ще біля моєї арфи крутишся!

Троль замкнув його. Сторожити двері доручив своїй доньці.

Минув день. Потім другий.

Донька троля приносила хлопцеві їжу й щоразу питала:

— Не надумав зізнатися, навіщо ти все це робиш?

— Надумав. Король вимагав, а мої брати навмисне підкидали йому ці думки.

— Дивна у вас родина, — сказала вона.

— Тут не посперечаєшся.

Хлопець помітив, що замок на дверях старий. Коли донька троля просувала крізь маленький отвір ключ, він непомітно підкладав то цвях, то березову паличку, то віск, щоб зрозуміти форму механізму.

На третій день він уже знав, як відсунути засув.

— Можна я покажу тобі один кухонний фокус? — запитав він у доньки троля.

— Який?

— Треба лише принести велику миску й рушник.

Вона відчинила двері. Хлопець почав так смішно пояснювати, як у палаці накривають тісто рушником, що донька троля розсміялася й на мить відвернулася. Хлопець вискочив із комірчини, але замість того щоб штовхати її чи битися, просто зачинив двері з іншого боку.

— Я скоро попрошу твого батька тебе випустити! — пообіцяв він.

У печері висіла золота арфа.

Хлопець торкнувся струни.

Дзень!

Звук був такий чистий, що навіть кам’яні стіни ніби стали світлішими.

Він узяв арфу й вибіг до озера.

Коли троль повернувся, донька вже кричала з комірчини:

— Тату! Він утік!

Троль відчинив двері й помчав до берега.

Хлопець уже був посеред озера.

— Це ти забрав мої качки? — заревів троль.

— Я!

— Ковдру?

— Я!

— І мою золоту арфу?

Хлопець підняв арфу над головою.

— Так!

Троль так розсердився, що тупнув ногою. Вода біля берега пішла колами.

Але раптом хлопець перестав гребти.

— Послухай! — крикнув він. — Я поверну качок і ковдру.

Троль замовк.

— Що?

— Вони твої. Король хотів їх, а я був дурнем, що не сперечався. Арфу теж поверну, якщо скажеш. Але спершу хочу виконати завдання й показати, що мої брати більше не зможуть керувати мною своїми вигадками.

Троль почухав кошлату голову.

— Ти дивний злодій.

— Я вже й сам це зрозумів.

— А ти точно повернешся?

Хлопець усміхнувся.

— Я ж тричі попереджав, що повернуся.

У палаці він заграв на золотій арфі. Мелодія була така тепла, що кухарка перестала сердитися на підгорілий пиріг, конюх забув про мокрі чоботи, а король раптом засміявся так голосно, як не сміявся багато років.

Тоді хлопець поставив арфу на стіл.

— Ваша величносте, я виконав усі три завдання. Тепер прошу вислухати мене. Качки, ковдра й арфа належать тролю. Мої брати брехали, ніби я сам хвалився, а ви посилали мене по чуже.

У залі стало тихо.

Король подивився на старших братів.

Ті опустили очі.

— Це правда? — запитав він.

— Правда, — пробурмотіли вони.

Король почервонів.

— Виходить, я теж повірив словам, не перевіривши їх.

Наступного дня королівські слуги відвезли до озера срібних качок і клаптеву ковдру. Хлопець сам переплив до троля із золотою арфою.

— Ось твоє майно, — сказав він.

Троль забрав качок, розгорнув ковдру, а арфу не взяв.

— Залиш її собі.

— Чому?

— Бо ти повернувся, хоча міг не повертатися. А ще моя донька сказала, що ти не скривдив її, коли тікав. Нехай арфа нагадує: хитрість добра лише тоді, коли після неї вистачає сміливості виправити те, що наробив.

Хлопець уклонився.

Коли він повернувся до палацу, король запропонував йому високу посаду. Старші брати чекали помсти, але молодший сказав:

— Нехай працюють поруч зі мною. Тільки відтепер кожен відповідає за власні слова.

З часом хлопець подружився з королівською донькою. Вона давно бачила, як він працює, як сміється з кухарями, як не став мститися братам і як повернув тролю його речі. Вони багато розмовляли, гуляли біля озера й одного дня вирішили, що хочуть бути разом.

На їхньому весіллі грала золота арфа.

А сім срібних качок плавали на іншому березі й блищали в сонці.

Кажуть, троль теж слухав музику зі своєї печери. І коли хтось питав, чи не шкода йому арфи, він бурчав:

— Шкода. Але хороша історія іноді дорожча за золото.

І ховав усмішку в бороді.

І ховав усмішку в бороді.