Хлопець, який пішов до Північного Вітру

Хлопець, який пішов до Північного Вітру

Робоча українська назва: Хлопець, який пішов до Північного Вітру

Точне першоджерело зі spreadsheet: Popular Tales from the Norse — Asbjørnsen & Moe / George Webbe Dasent, Project Gutenberg #8933

Текст казки

Жила колись у маленькому норвезькому селі вдова зі своїм сином. Вони не були багатими, та мали теплий дім, трохи борошна в коморі й звичку ділитися останнім шматком хліба одне з одним.

Одного ранку мати сказала:

— Сину, принеси, будь ласка, трохи борошна. Спечемо коржів.

Хлопець насипав борошно в миску й вийшов із комори. Та щойно ступив на ґанок, налетів Північний Вітер.

Фу-у-у-ух!

Борошно здійнялося білою хмарою й полетіло геть.

— Гей! — крикнув хлопець. — Це було наше борошно!

Він повернувся по другу порцію. Але щойно вийшов надвір, Північний Вітер знову налетів.

Фу-у-ух!

І друге борошно зникло.

Третій раз сталося те саме.

Хлопець сердито поставив порожню миску на лаву.

— Так не годиться. Я знайду Північний Вітер і попрошу повернути те, що він забрав.

Дорога була далека. Хлопець ішов через пагорби, ялинові ліси, кам’янисті стежки й холодні долини. Нарешті він дістався до місця, де жив Північний Вітер.

Там усе гуділо, свистіло й тріщало.

— Добрий день! — гукнув хлопець.

— ДОБРИЙ ДЕНЬ! — прогримів Північний Вітер так, що сніг посипався з даху. — ЧОГО ТОБІ?

— Ти тричі забрав наше борошно. У нас його й так небагато. Я прийшов попросити, щоб ти повернув його.

Північний Вітер трохи втих.

— Борошна вже не поверну. Розвіяв я його далеко. Але за твою сміливість дам тобі іншу річ.

Він простяг хлопцеві просту на вигляд скатертину.

— Скажи: «Скатертино, розстелися й пригости нас», і вона подасть усе, що потрібно для доброї вечері.

Хлопець подякував і рушив додому. Та до вечора дорога виявилася надто довгою, тому він зупинився на ніч у заїжджому дворі.

— Чи можна переночувати? — спитав він.

— Можна, — відповіла господиня.

Коли настав час вечері, хлопець поклав скатертину на стіл.

— Скатертино, розстелися й пригости нас.

І тут на столі з’явилися гаряча каша, хліб, сир, ягоди, запашне молоко й ціла миска печених яблук.

Господиня аж очі округлила.

Уночі, коли хлопець заснув, вона тихенько поміняла чарівну скатертину на звичайну.

Вранці хлопець нічого не помітив і пішов додому.

— Мамо, дивись, що подарував мені Північний Вітер!

Він розстелив скатертину.

— Скатертино, розстелися й пригости нас!

Нічого.

Навіть крихти не з’явилося.

Хлопець насупився.

— Щось тут не так. Піду до Північного Вітру ще раз.

Він знову подолав довгу дорогу.

— Скатертина не працює, — сказав він.

Північний Вітер здивувався.

— Дивно. Але сперечатися не будемо. Ось тобі інший подарунок.

Він вивів невеликого барана.

— Скажи: «Баранчику, поділися скарбом», і він подарує тобі кілька золотих монет.

Хлопець подякував і знову вирушив додому. І знову ночував у тому самому заїжджому дворі.

Господиня побачила, як за чарівними словами біля барана з’явилися золоті монети, й не втрималася. Коли хлопець заснув, вона замінила барана на іншого, дуже схожого.

Удома хлопець покликав матір.

— Тепер у нас усе буде добре! Дивись.

— Баранчику, поділися скарбом!

Баран лише мекнув:

— Ме-е-е.

І жодної монети.

Хлопець задумався.

— Тепер я вже майже певен: справа не в Північному Вітрі.

Втретє він пішов до його дому.

— Що сталося цього разу? — спитав Північний Вітер.

— І баран не чарівний.

Північний Вітер довго гудів у комині, а потім сказав:

— Тоді візьми оцю палицю. Вона не для бійки. Але якщо скажеш: «Палице, наведи лад», вона здійме такий стукіт, дзенькіт і метушню навколо того, хто робить нечесно, що він сам поспішить усе виправити. А щоб зупинити її, скажи: «Палице, досить».

Хлопець одразу здогадався, де перевірити подарунок.

У заїжджому дворі він ліг на лаву й удав, що спить.

Опівночі господиня тихо підійшла до його речей.

Тоді хлопець розплющив очі.

— Палице, наведи лад!

Палиця сама застрибала по кімнаті. Вона загупала по підлозі, задзвонила ложками, покотила порожні кухлі, відчинила й зачинила двері, зашелестіла фіранками й так голосно застукала по лаві, що весь дім прокинувся.

— Досить! — закричала господиня. — Я все поверну! І скатертину, і барана! Тільки зупини її!

— Палице, досить, — сказав хлопець.

У кімнаті одразу стало тихо.

Господиня принесла справжню чарівну скатертину й справжнього барана.

— Пробач. Я вчинила нечесно.

— Головне, що ти повернула чуже, — відповів хлопець.

Він пішов додому з трьома подарунками Північного Вітру.

Відтоді в їхньому домі завжди вистачало їжі, а грошей було рівно стільки, скільки потрібно для спокійного життя. Та найбільше хлопець цінував не чарівні речі, а те, чого навчився в дорозі: наполегливості, сміливості й уміння відстоювати справедливість без жорстокості.

А Північний Вітер, кажуть, після того став обережнішим із чужим борошном. Хоч іноді й досі любить пустувати над дахами.

Фу-у-у-ух!

А Північний Вітер, кажуть, після того став обережнішим із чужим борошном. Хоч іноді й досі любить пустувати над дахами.