Хлопець, який змагався з тролем

Хлопець, який змагався з тролем

Робоча українська назва: Хлопець, який змагався з тролем

Жив колись у Норвегії старий господар із трьома синами. Землі в них було небагато, грошей іще менше, а зима того року видалася довгою. Щоб розрахуватися з боргами й запастися дровами, треба було нарубати в лісі доброго запасу деревини.

Одного ранку батько сказав старшому синові:

— Візьми сокиру й піди до лісу. Якщо добре попрацюємо, переживемо зиму без клопоту.

Старший син узяв торбинку з їжею, сокиру й подався між ялинами. Та щойно замахнувся на перше дерево, як за товстим стовбуром щось загуркотіло. Земля ніби здригнулася, гілки затріщали, і на галявину вийшов величезний троль.

— Хто це рубає дерева в моєму лісі? — прогримів він. — Забирайся звідси, поки я не розсердився!

Старший син так перелякався, що й сперечатися не став. Схопив сокиру та помчав додому.

Наступного дня до лісу пішов середній брат. Але сталося те саме. Щойно він узявся до роботи, з’явився троль і так голосно заревів, що хлопець кинувся навтьоки.

Тоді молодший син сказав:

— Тепер моя черга.

Брати засміялися.

— Якщо ми втекли, то ти й поготів утечеш.

— Побачимо, — відповів хлопець. — Сила в троля велика. А чи така ж велика в нього кмітливість?

Мати дала йому хліба, шматок свіжого сиру й побажала щасливої дороги.

Молодший син прийшов до лісу, вибрав сухе дерево й почав рубати. Невдовзі знову затріщали кущі. Троль вийшов на галявину, насупив густі брови й заревів:

— Гей! Я ж сказав: ніхто тут не рубатиме!

Хлопець спокійно поклав сокиру на пеньок.

— Не галасуй так, — сказав він. — Я теж умію сердитися.

Троль навіть рота роззявив. Ніхто давно не розмовляв із ним таким тоном.

— Ти? — перепитав він. — І що ж ти зробиш?

Хлопець непомітно дістав із торбинки м’який свіжий сир.

— Бачиш цей білий камінь? — сказав він. — Якщо дуже треба, я можу вичавити з каменя воду.

Він стиснув сир у долоні, і між пальцями виступила сироватка.

Троль кліпнув раз, другий, а тоді відступив на крок.

— Е-е… Не варто сердитися, — пробурмотів він. — Рубай собі. Я навіть допоможу.

Так вони й узялися до роботи. Троль валив великі сухі дерева, а хлопець обрубував гілки й складав дрова. За кілька годин на галявині вже лежала ціла гора полі́нець.

— Добре попрацювали, — сказав троль. — Ходімо до мене. Я приготую вечерю.

Його дім стояв під скелею. Усередині все було велетенське: стіл заввишки майже з хлопця, ложки — наче лопати, а казан був такий великий, що в ньому можна було купатися.

— Принеси води, — сказав троль і поставив перед гостем два величезні відра.

Хлопець спробував підняти одне. Воно навіть не ворухнулося.

«Силою тут не впоратися», — подумав він.

Тоді оглянув відра й поважно сказав:

— Навіщо ходити по воду двічі? Я краще принесу сюди весь струмок.

— Весь струмок? — стривожився троль. — Ні-ні! Тільки не це. Я люблю, коли він дзюрчить біля дому. Я сам принесу воду.

Він схопив відра й подався до джерела.

Незабаром у казані забулькала густа каша. Троль насипав дві величезні миски й похвалився:

— А тепер подивимося, хто з нас більше з’їсть!

— Домовилися, — усміхнувся хлопець.

Він швидко зрозумів, що змагатися з тролем апетитом — погана ідея. Тож їв неквапливо, а частину каші непомітно перекладав у чисту полотняну торбинку, що лежала в нього на колінах.

Троль їв і їв. Спочатку він сміявся, потім сопів, а тоді почав поглядати на хлопця з подивом.

— Як тобі ще влазить? — простогнав він.

— Треба знати хитрість, — відповів хлопець.

Коли троль нарешті відсунув миску, хлопець підняв торбинку й показав її.

— Ось моя хитрість. Я не збирався змагатися з твоїм животом. Я змагався з твоєю самовпевненістю.

На мить запала тиша.

Хлопець подумав, що троль зараз образиться. Але раптом велетень гучно зареготав. Сміявся так, що ложки задзвеніли, а кришка на казані підстрибнула.

— От же ж розумник! — вигукнув він. — Уперше мене перемогли не силою, а головою.

— То ми більше не сваримося через ліс? — запитав хлопець.

Троль почухав потилицю.

— Домовмося так. Сухі дерева можеш брати, але молоді не чіпай. І не рубай більше, ніж вам справді потрібно.

— Справедливо, — погодився хлопець.

Троль допоміг йому зв’язати дрова у великі в’язанки, а на прощання приніс невелику скриньку.

— Колись я знайшов ці монети в покинутій шахті, — сказав він. — За сьогоднішню роботу й за добрий урок бери частину. Тільки пам’ятай: золото закінчується швидше, ніж розумна голова.

Хлопець подякував і повернувся додому. Батько та брати не могли повірити своїм очам: позаду нього тягнувся віз із дровами, а сам він ішов цілий, веселий і зовсім не наляканий.

— Як ти здолав троля? — навперебій питали брати.

— Я його не долав, — відповів хлопець. — Ми просто перестали мірятися силою й почали домовлятися.

Монет вистачило, щоб родина розрахувалася з боргами. Дров — щоб тепло пережити зиму. А до лісу відтоді ходили з повагою: брали тільки сухе й ніколи не нищили більше, ніж було потрібно.

Кажуть, іноді з-під далекої скелі й досі чути гучний сміх троля. Мабуть, він згадує той день, коли маленька хитрість виявилася сильнішою за велетенські плечі.

Кажуть, іноді з-під далекої скелі й досі чути гучний сміх троля. Мабуть, він згадує той день, коли маленька хитрість виявилася сильнішою за велетенські плечі.