Хоробрий кравчик

Хоробрий кравчик

Робоча українська назва: Хоробрий кравчик

Одного теплого ранку маленький кравчик сидів біля відчиненого вікна і шив святковий камзол. Голка миготіла в його пальцях, нитка слухняно тяглася за нею, а сам кравчик наспівував так весело, ніби цілий світ був його майстернею.

Раптом з вулиці долинув голос:

«Солодке варення! Свіже варення!»

Кравчик визирнув і побачив жінку з кошиком баночок.

«Оце саме те, чого бракувало моєму ранку», сказав він.

Він купив ложечку густого сливового варення, намазав на шматок хліба й поклав поруч, щоб доїсти після роботи.

Та аромат відразу відчули мухи. Одна прилетіла, друга, третя, а за ними ще ціла компанія.

«Гей, я вас не запрошував», засміявся кравчик і махнув клаптем тканини.

Мухи розлетілися. Сім із них одним махом вилетіли просто у вікно.

Кравчик завмер, потім широко усміхнувся.

«Сімох одним махом! Це вже звучить по-геройськи».

Він швидко зшив собі пояс і великими літерами вишив на ньому:

«СІМОХ ОДНИМ МАХОМ».

«Навіщо такому подвигу сидіти в маленькій майстерні? Нехай світ дізнається, на що я здатний».

У торбинку він поклав шматок сиру, хліб, голку, нитки й вирушив у дорогу.

За містом стежка піднялася на гору. На вершині сидів велетень і дивився на долину.

Кравчик підійшов до нього так спокійно, ніби щодня розмовляв із велетнями.

«Добрий день, сусіде. Я йду світ побачити».

Велетень глянув на нього згори вниз.

«Ти? Та тебе вітер може забрати».

Кравчик мовчки показав пояс.

Велетень прочитав: «Сімох одним махом».

Брови його поповзли вгору.

Він вирішив випробувати маленького мандрівника. Підняв камінь і стиснув так, що з нього виступила волога.

«Можеш так?»

Кравчик непомітно дістав із торбинки м’який сир і стиснув у долоні. З нього потекли краплі.

«Навіть краще».

Велетень почухав потилицю.

Тоді він кинув камінь високо в небо. Камінь злетів угору і впав далеко в траву.

«А тепер ти».

Кравчик озирнувся і побачив у кущах маленьку пташку. Він обережно підняв її на долоню, дав злетіти і сказав:

«Мій камінець узагалі не повертається».

Пташка змахнула крилами й зникла за деревами.

Велетень роззявив рота.

«Ходімо до моїх друзів», сказав він уже значно ввічливіше.

У печері сиділи ще кілька велетнів. Вони вечеряли й гомоніли так голосно, що зі стелі сипався пил.

Кравчикові дали величезне ліжко, але воно було таке широке, що він вирішив спати в затишному куточку біля стіни.

Уночі один із велетнів захотів пожартувати над гостем і гучно грюкнув по порожньому ліжку подушкою.

«Тепер він прокинеться!» прошепотів він.

Та вранці кравчик бадьоро вийшов із кутка.

«Добре спалося. А ви чого такі бліді?»

Велетні перезирнулися. Їм стало не по собі від цього маленького чоловічка, який начебто нічого не боявся.

Кравчик попрощався і пішов далі.

Під вечір він дістався королівського міста. Втомившись, приліг на траві біля палацової брами й заснув.

Люди проходили повз, читали напис на поясі й перешіптувалися:

«Сімох одним махом! Певно, великий герой».

Чутка швидко дійшла до короля.

Король запросив кравчика до палацу.

«Кажуть, ти дуже сміливий».

Кравчик відповів:

«Сміливий настільки, наскільки треба. А ще я вмію думати, коли інші поспішають».

У королівстві саме була проблема. У великому лісі оселилися двоє велетнів. Вони ламали паркани, переставляли вози, розкидали дрова й лякали людей своїм гучним тупотом.

«Можеш переконати їх піти подалі від сіл?» запитав король.

«Спробую».

Кравчик увійшов до лісу сам. Незабаром побачив двох велетнів, що спали під дубом.

Він набрав кишені сухих шишок і заліз на гілку. Одну шишку кинув біля першого велетня, другу біля другого.

Прокинувшись, велетні почали сперечатися, хто кому заважає спати. Кравчик то свистів зліва, то стукав справа, і незабаром кожен був переконаний, що інший насміхається з нього.

«Якщо тут навіть спокійно поспати не можна, ходімо за гори», буркнув один.

«Ходімо. Там принаймні просторо», погодився другий.

Вони зібрали свої речі й пішли так далеко, що відтоді ніхто в селах їх не бачив.

Кравчик повернувся.

«Велетні більше не турбуватимуть людей».

«І ти не бився?» здивувався король.

«Навіщо битися, коли можна зробити так, щоб проблема сама пішла за гори?»

Король не знав, чи сміятися, чи захоплюватися.

Та невдовзі з’явилося нове лихо. У лісі бігав дикий єдиноріг. Він не був злим, але лякався людей і, тікаючи, ламав молоді дерева та огорожі.

«Тільки не порань його», попросила королівська донька. Вона любила тварин і часто допомагала доглядати коней у палацовій стайні.

«Мені теж не хочеться», відповів кравчик.

Він узяв довгу мотузку, кілька яблук і пішов до лісу.

Єдиноріг справді вискочив із заростей і помчав просто на нього. Кравчик швидко відступив за товстий дуб. Єдиноріг обігнув дерево, але побачив яблука, зупинився і зацікавлено понюхав їх.

Кравчик не рухався.

«Бачиш? Я не женуся за тобою. Можеш сам вирішити, чи підходити».

Він поклав яблука на землю й відійшов.

За деякий час єдиноріг заспокоївся. Кравчик зробив із мотузки широкий вільний повідець і повів його до великої огородженої галявини далеко від доріг. Там тварині було просторо й тихо.

Королівська донька прийшла подивитися і засміялася:

«Усі готувалися до великої битви, а ти домовився з ним яблуками».

«Голка маленька, але нею можна зшити цілий плащ», сказав кравчик. «Розмір не завжди вирішує справу».

За кілька днів мисливці поскаржилися на великого дикого кабана, який забігав у городи й перевертав кошики з овочами.

Кравчик знову вирушив сам.

Побачивши кабана, він не став переслідувати його. Натомість відчинив двері порожнього кам’яного сараю, поклав усередині купку жолудів і почекав.

Кабан зайшов по ласощі. Кравчик тихенько зачинив двері, а потім покликав лісників.

Разом вони перевезли кабана в дальню частину лісу, де було вдосталь жолудів і не було городів.

Після цього король сказав:

«Ти виконав усі завдання. Я обіцяв щедру винагороду».

Кравчик подумав і відповів:

«Дайте мені не золото. Дозвольте відкрити в місті велику майстерню, де хлопці й дівчата зможуть безкоштовно вчитися ремесла. А ще дозвольте інколи допомагати вам із задачами, які краще розв’язувати головою, а не силою».

Король погодився.

Та незабаром хтось почув, як кравчик уві сні бурмотів:

«Подай нитку... вирівняй шов... не забудь ґудзик...»

По палацу пішов шепіт:

«То він звичайний кравець! Ніякий не великий воїн!»

Дехто відчув себе обдуреним.

Наступного ранку король покликав його.

«Скажи правду. Що означає твій напис “Сімох одним махом”?»

Кравчик трохи почервонів.

«Сім мух. Я одним махом вигнав сім мух із майстерні. Напис був жартом. Потім люди самі вирішили, що йдеться про сімох страшних ворогів. Спочатку мене це веселило, а потім я не знав, як зізнатися».

У залі стало тихо.

Королівська донька першою розсміялася.

«Отже, двох велетнів, єдинорога й кабана перехитрив чоловік, який почав свою героїчну кар’єру з варення і мух?»

Кравчик зітхнув.

«Саме так».

Король теж усміхнувся.

«Мені не подобається, що ти дозволив усім помилятися щодо напису. Але мені подобається, що ти жодного разу не використав цю славу, щоб завдати комусь шкоди. І ще більше мені подобається, що тепер ти сказав правду».

Кравчик зняв пояс.

«Тоді я перешию напис».

Він повернувся до майстерні, а наступного дня приніс той самий пояс. На ньому вже було вишито:

«ОДНА ГОЛОВА, ТА БАГАТО ІДЕЙ».

Цей напис сподобався місту ще більше.

Майстерня кравчика стала великою й гамірною. Там училися шити, лагодити, вигадувати й не боятися складних задач. На стіні висів старий пояс із маленькою табличкою: «Найгучніша слава інколи починається з непорозуміння».

Кравчик часто радився з королівською донькою. Вона добре розуміла тварин, він добре розумів хитрі задачі, і разом вони виявилися чудовою командою. Значно пізніше, коли обоє цього захотіли, вони вирішили стати родиною.

А коли хтось у королівстві казав:

«Це неможливо. Тут потрібен велетень!»

Люди відповідали:

«Спершу покличте кравчика. Може, велетень узагалі не знадобиться».

Так маленький майстер прославився не тим, що був найсильнішим, а тим, що вмів бачити вихід там, де інші бачили тільки перешкоду.

Так маленький майстер прославився не тим, що був найсильнішим, а тим, що вмів бачити вихід там, де інші бачили тільки перешкоду.