Хитра Іляна

Хитра Іляна

Робоча українська назва: Хитра Іляна

Жив колись король, у якого було три доньки. Старша була серйозна й стримана, середня любила красиві вбрання та свята, а молодша, Іляна, мала гострий розум і так швидко знаходила відповідь, що придворні іноді жартували:

— Поки ми думаємо, Іляна вже придумала, зробила й встигла повернутися.

Одного дня король мусив надовго вирушити з дому, щоб владнати великий спір із сусіднім володарем. Перед дорогою він покликав дочок і дав кожній три речі: квітку в горщику, маленьку співочу пташку й рум’яне яблуко.

— Бережіть те, що я вам довірив, — сказав він. — Не тому, що ці речі дорогі, а тому, що хочу знати: чи вмієте ви відповідати за обіцяне.

Коли король поїхав, троє синів сусіднього володаря вирішили навідатися до палацу. Їм хотілося довести, що вони можуть зачарувати будь-кого красивими словами.

Перший принц довго стояв під вікном старшої сестри й просив її вийти поговорити. Вона кілька разів відмовляла, та зрештою погодилася на коротку розмову.

Другий принц так само домігся уваги середньої сестри.

А наймолодший приїхав до Іляни.

Вона саме стояла біля вікна й поливала квітку.

— Куди це ви так поспішаєте? — спитала вона.

— Шукаю промінь сонця, — відповів принц. — Кажуть, один промінь живе у цьому палаці.

— Гарні слова, — сказала Іляна. — А що ви вмієте, крім гарних слів?

Принц усміхнувся.

— Перевірте.

— Добре. Чи можете змусити будяк зацвісти трояндами?

— Ні.

— А кажана заспівати солов’єм?

— Ні.

— А на сухій гілці виростити яблуко?

Принц замислився.

— Якщо дати мені час, я спробую.

— Оце вже краща відповідь, — сказала Іляна. — Той, хто не вміє, але готовий учитися, цікавіший за того, хто тільки вихваляється.

Вона запросила його до зали. Принц, упевнений, що вже переміг у їхній словесній грі, сів у велике різьблене крісло.

Клац!

Крісло повільно опустилося на нижній поверх через старий підйомний люк.

— Іляно! — вигукнув принц знизу. — Це що за гостинність?

— Це перевірка, — відповіла вона, заглядаючи в люк. — Чи такий ви спокійний, як ваші красиві слова?

Слуги відразу підняли крісло назад. Ніхто не постраждав, але принц був такий ображений, що навіть не попрощався.

— Я ще повернуся! — кинув він, сідаючи на коня.

— Тільки постукайте у двері, — весело відповіла Іляна.

Коли троє принців зібралися вдома, молодший розповів про пригоду. Брати сміялися, але й самі були трохи роздратовані тим, що сестри не піддалися їхнім хитрощам.

Тим часом старша й середня принцеси почали шкодувати, що взагалі втягнулися в цю гру. Вони стали неуважні. У старшої зів’яла квітка, у середньої пташка перестала співати, а яблука обох сестер зіпсувалися.

— Що скаже батько? — хвилювалися вони.

І замість того щоб чесно визнати помилку, сестри вирішили втягнути Іляну в нові пригоди.

Одного ранку старша лягла в ліжко й сказала:

— Мені так зле! Напевно, допоможе лише страва з кухні сусідніх принців.

Іляна відразу насторожилася, але сестру любила.

— Гаразд. Принесу.

Вона прийшла до палацу принців саме тоді, коли на кухні кипіла робота.

— Кухарю! — вигукнула Іляна. — Вас кличуть у велику залу. Кажуть, справа термінова.

Кухар побіг перевірити. Іляна швидко набрала в маленький глечик трохи готової страви, залишила за неї монету й пішла.

Коли кухар повернувся, зрозумів, хто його перехитрив.

— Іляна! — засміявся він. — Ну й спритниця.

Молодший принц, почувши про це, тільки стиснув губи.

За кілька днів середня сестра попросила інший гостинець. Іляна знову вирушила до сусіднього палацу й цього разу так само перехитрила комірника.

Тоді принци вирішили влаштувати пастку в саду біля золотої яблуні. Навколо дерева вони натягнули майже невидимі мотузки з дзвіночками й поклали липкі смужки смоли, щоб непроханий гість заплутався та не зміг утекти.

Сестри попросили Іляну принести два золоті яблука.

Іляна зайшла в сад, побачила двох левів біля воріт і спокійно кинула їм шматки м’яса, які взяла з дому. Леви вляглися й перестали гарчати.

Біля яблуні вона відразу помітила тонкі мотузки.

— Гарно придумано, — прошепотіла вона. — Тільки трохи надто помітно для того, хто дивиться під ноги.

Молодший принц ховався за кущами.

— Іляно! — озвався він. — Не хочете допомоги?

— Авжеж. Підійдіть ближче й покажіть, де краще ступати.

Принц вирішив, що вона нічого не помітила. Він зробив крок, другий і сам зачепив ту мотузку, яку натягнув найнижче.

Дзінь-дзінь-дзінь!

За мить він уже стояв, обплутаний стрічками та мотузками, а з гілок сипалися пелюстки, які садівник використав, щоб позначити пастку.

Іляна зірвала два яблука.

— Дякую за допомогу, — сказала вона. — Тепер ви точно знаєте, де не треба ходити.

— Розв’яжіть мене!

— Обов’язково. Але спершу пообіцяйте, що більше не влаштовуватимете пасток, у яких хтось може постраждати.

Принц, сердитий і водночас вражений, пообіцяв.

Іляна розплутала мотузки й пішла додому.

Та молодший принц не міг забути її. Його дратувало, що вона щоразу виявлялася на крок попереду. І водночас він дедалі більше розумів, що саме це йому в ній подобається.

— Як можна одночасно сердитися на людину й хотіти з нею розмовляти? — запитав він старого радника.

Той засміявся.

— Дуже просто. Мабуть, тобі вперше зустрілася людина, яка не боїться сказати тобі правду.

Незабаром Іляна почула, що принц захворів після довгих пригод і нікого не хоче бачити. Вона перевдяглася мандрівною цілителькою, прийшла до нього й запитала:

— Що вас найбільше турбує?

— Гордість, — буркнув принц. — І одна дівчина.

— Гордість лікується важче за застуду. А дівчина що зробила?

— Вона щоразу мене перехитрює.

— Може, варто перестати з нею змагатися?

Принц задумався.

— Може. Якби вона погодилася поговорити зі мною без пасток і жартів, я попросив би вибачення. А потім, можливо, попросив би її руки. Але тільки якщо вона сама захоче.

Іляна посміхнулася під хусткою. Оце вже була зовсім інша розмова.

Коли її батько повернувся додому, старші сестри дуже злякалися. Вони знали, що не вберегли довірені речі.

Іляна могла б приховати їхні помилки. Вона навіть принесла свою квітку й пташку, намагаючись допомогти. Та коли батько почав розпитувати, сестри зрозуміли: нова брехня тільки погіршить усе.

— Ми винні, — сказала старша.

— Ми більше думали про принців і страх покарання, ніж про обіцянку, — додала середня.

Король засмутився, але не став карати їх жорстоко.

— Довіру не повернеш покаранням, — сказав він. — Її повертають справами. Протягом року ви самі доглядатимете палацовий сад і пташник. Нехай те, що ви занедбали, навчить вас турботи.

Сестри погодилися.

Через деякий час до палацу приїхав молодший принц. Він став перед королем і сказав:

— Я хочу попросити дозволу поговорити з Іляною.

— Дозволу треба просити в неї, — відповів король.

Іляна вийшла до них.

— Цього разу без люків, мотузок і золотих яблук? — запитав принц.

— Якщо ви без пасток, то й я без пасток.

Вони довго говорили. Принц вибачився за свою пиху. Іляна визнала, що й сама часом надто захоплювалася тим, щоб неодмінно перемогти.

Минув час. Вони зустрічалися ще багато разів, сперечалися, сміялися, разом їздили верхи й поступово зрозуміли, що хочуть бути поруч не через чиюсь волю, а тому що поважають одне одного.

Коли вирішили одружитися, принц усе ж не втримався від останнього жарту.

— У першу ніч після весілля, — сказав він братам, — я нагадаю Іляні про всі її хитрощі.

Іляна випадково почула це й наказала кондитерам зробити велику цукрову ляльку, схожу на неї. Ляльку посадили за ширмою у весільній кімнаті.

Увечері принц увійшов із декоративним церемоніальним мечем, яким на святі розрізали стрічки.

— Іляно, — урочисто сказав він до силуету за ширмою, — це ти опустила мене в підйомному кріслі?

— Я, — відповіла справжня Іляна, сховавшись за завісою.

Принц легенько торкнув мечем цукрову ляльку. Від неї відколовся шматочок.

— Це ти заманила мене у власну пастку?

— Я.

Ще один шматочок цукру впав на підлогу.

Принц раптом зупинився.

— Знаєш що? Досить. Навіть жартома не хочу більше мститися тобі.

Він поклав меч.

Іляна вийшла з-за завіси.

— Нарешті ви виграли одне випробування, — сказала вона.

— Яке?

— Зупинилися вчасно.

Принц засміявся, побачив цукрову ляльку й похитав головою.

— Отже, ти знову була на крок попереду.

— Ні, — відповіла Іляна. — Цього разу ми прийшли в одне місце одночасно.

Відтоді вони жили не без суперечок, бо двоє розумних людей рідко погоджуються в усьому. Але в їхньому домі було правило: ніяких пасток, ніякої помсти й жодної образи, яку не можна обговорити.

А коли хтось при дворі казав:

— Іляну неможливо перехитрити!

Принц відповідав:

— І не треба. Значно цікавіше мати її на своєму боці.

— І не треба. Значно цікавіше мати її на своєму боці.