Кіт і миші

Кіт і миші

Робоча українська назва: Кіт і миші

У великому фермерському домі жило ціле мишаче товариство. Миші мешкали за шафами, під підлогою, біля комори й у маленьких нірках за піччю.

А ще в тому домі жив старий кіт.

Колись він був швидкий, мов тінь. Варто було мишці висунути носа з нірки — кіт уже був поруч. Та роки минали, лапи стали повільнішими, а миші — обережнішими.

Одного дня кіт довго сидів на подушці й думав.

— Бігати за ними вже важко, — пробурмотів він. — Значить, треба зробити так, щоб вони самі до мене приходили.

Наступного ранку він покликав усіх мишей.

— Сусіди! Вийдіть, будь ласка. Я хочу сказати щось важливе.

Із нірок обережно показалися десятки вусатих мордочок.

— Не бійтеся, — сказав кіт лагідним голосом. — Я постарів і багато думав. Вирішив більше вас не переслідувати. Віднині можете бігати домом спокійно.

Миші зашепотілися.

— Невже правда?

— А чому б ні? — зітхнув кіт. — Хочу жити тихо й мирно. Прошу лише про одну маленьку люб’язність. Вранці та ввечері проходьте повз мою подушку й вітайтеся зі мною. Старому котові буде приємно знати, що його поважають.

Мишам ця умова здалася зовсім не страшною.

Увечері вони вишикувалися в довгу чергу.

Туп-туп-туп дрібними лапками.

Перша мишка пройшла повз кота й уклонилася.

— Добрий вечір.

Друга зробила те саме.

— Добрий вечір.

Третя, четверта, п’ята…

Кіт сидів із заплющеними очима й удавав, ніби ледве помічає процесію.

А коли залишилася остання маленька мишка, він тихенько підсунув лапою кошик, що стояв біля подушки.

Хап!

І мишка опинилася всередині.

Кіт швидко накрив кошик кришкою.

— Посидиш тут, — прошепотів він. — Завтра придумаю, що з тобою робити.

Наступного ранку сталося те саме. Миші пройшли процесією, а остання знову зникла в кошику.

Так тривало кілька днів.

Серед мишей жили двоє добрих друзів — Рамбе й Амбе. Вони завжди допомагали одне одному й помічали те, повз що інші пробігали не замислюючись.

Одного вечора Рамбе сказав:

— Тобі не здається, що нас стало менше?

Амбе озирнувся.

— Точно. Учора не бачив маленької Пеми. А сьогодні немає ще й Дорже.

— Дивно, — прошепотів Рамбе. — Кіт обіцяв нікого не чіпати.

Вони вирішили перевірити.

Наступного вечора Рамбе став першим у процесії, а Амбе — останнім.

Миші рушили повз кота.

Коли Рамбе пройшов біля подушки, він голосно пискнув:

— Амбе, ти де?

Із самого кінця черги долинуло:

— Я тут, Рамбе!

Минуло кілька секунд.

— Амбе, ти ще там?

— Тут я!

Кіт відкрив одне око.

Черга рухалася далі.

— Амбе!

— Тут!

Кіт уже приготував лапу біля кошика, але не наважився нічого зробити. Рамбе весь час кликав друга, і якби Амбе раптом не відповів, усі одразу зрозуміли б, що сталося.

Уся процесія пройшла без пригод.

Наступного ранку друзі зробили так само.

— Амбе, де ти?

— Тут, Рамбе!

— Не відставай!

— Не відстаю!

Кіт сердито ворушив хвостом.

Тепер Рамбе й Амбе були майже впевнені: щось тут нечисто.

Удень, коли кіт дрімав на сонці, вони обережно обійшли його подушку й помітили великий плетений кошик.

Зсередини почулося ледь чутне:

— Пі-пі… Хто там?

Рамбе й Амбе завмерли.

— Пемо?

— Рамбе! Це ти? Випустіть нас!

Виявилося, що в кошику сиділи всі миші, які останніми проходили в процесії.

Друзі підняли кришку, й полонені один за одним вискочили назовні.

— От тобі й мирне життя, — сердито сказала Пема.

— Не шумімо, — запропонував Амбе. — Краще зробимо так, щоб він сам показав усім свій задум.

Увечері миші знову вишикувалися.

Кіт сидів на подушці й удавав найспокійнішого кота на світі.

Рамбе пішов першим.

— Амбе, ти де?

— Тут, Рамбе!

— Амбе!

— Тут!

Кіт терпів, терпів, а тоді не витримав. Коли останні миші наблизилися, він раптом кинувся просто в середину процесії.

— Зараз я вас усіх…

Та миші вже чекали цього.

Шурх!

Усі розбіглися в різні боки: хто під шафу, хто за піч, хто в нірку, хто під сходи. За мить кімната спорожніла.

Кіт залишився посеред підлоги сам.

І тут з-за плінтуса почувся голос Рамбе:

— То ось як виглядає твоя обіцянка?

З іншої нірки озвалася Пема:

— А ми ще й друзів у твоєму кошику знайшли.

Кіт зрозумів, що його хитрість викрито.

Він спробував удавати, ніби нічого страшного не сталося.

— Ну… я просто… хотів пожартувати.

— Жарт, після якого друзям страшно, — невдалий жарт, — відповів Амбе.

— А обіцянка, яку дають лише для того, щоб обдурити, — не обіцянка, — додав Рамбе.

Відтоді миші більше не ходили перед котом процесіями. Вони трималися разом, попереджали одне одного про небезпеку й ніколи не забували перевіряти, чиї слова справді підтверджуються вчинками.

Старий кіт зрозумів, що полювання хитрістю не вдалося. Через кілька днів він перебрався ближче до кухні, де господиня іноді залишала йому мисочку молока й шматочок їжі.

А Рамбе й Амбе стали серед мишей особливо шанованими.

Коли якась молода мишка надто швидко вірила красивим словам, старші казали:

— Пам’ятай про кота на подушці. Слухай не тільки те, що тобі обіцяють. Дивись, що роблять насправді.

— Пам’ятай про кота на подушці. Слухай не тільки те, що тобі обіцяють. Дивись, що роблять насправді.