Кіт на Доврефельді

Кіт на Доврефельді

Було це в Норвегії, високо в горах, де взимку сніг лежить товстою ковдрою, а вітер уміє співати між кам’яними схилами.

Напередодні Різдва через Доврефельд ішов мандрівник. Ішов він не сам. Поруч ступав величезний білий ведмідь — спокійний, волохатий і такий великий, що на снігу за ним залишалися сліди, наче маленькі тарілки.

Надвечір почалася хуртовина.

— Треба знайти дах, друже, — сказав мандрівник ведмедеві.

Незабаром вони побачили вогник у вікні маленької гірської хатини. Там жив чоловік на ім’я Гальвор.

Мандрівник постукав.

— Добрий вечір! Чи можна нам переночувати? Надворі вже зовсім темно.

Гальвор занепокоєно похитав головою.

— В інший день я б охоче вас прийняв. Але сьогодні Різдвяний вечір. Щороку саме цієї ночі до моєї хатини приходять тролі. Галасують, з’їдають святкову вечерю, пересувають меблі, і нам доводиться йти з дому до ранку.

Мандрівник зазирнув усередину. На столі вже стояли миски з кашею, риба, хліб і ковбаски — Гальвор, як завжди, залишив частування, сподіваючись, що тролі поїдять і швидше підуть.

— Якщо проблема лише в тролях, дозволь нам залишитися, — сказав мандрівник. — Я посплю в маленькій кімнаті, а мій товариш влаштується біля печі.

Гальвор подивився на білого ведмедя.

— Ну… якщо ви не боїтеся, залишайтеся.

Сам Гальвор із родиною пішов до сусідів.

Ведмідь скрутився клубком біля теплої печі. У напівтемряві було видно лише його білу спину.

Мандрівник ліг відпочивати.

Минуло трохи часу.

Туп-туп-туп!

Гуп-гуп-гуп!

Двері відчинилися, й до хатини посипалися тролі.

Були серед них високі й низенькі, круглі й худі, з довгими носами, короткими носами, хвостами й без хвостів. Вони сміялися, сперечалися, грюкали ложками й одразу взялися до святкової вечері.

— Каша моя!

— А ковбаска моя!

— Посунься!

— Сам посунься!

Найменший троль раптом помітив білу купу біля печі.

— Дивіться! — прошепотів він. — У Гальвора новий кіт!

— Який великий кіт, — здивувався другий.

— Мабуть, дуже пухнастий, — сказав третій.

Маленький троль узяв шматочок ковбаски на довгу виделку й підійшов ближче.

— Ки-и-и-цю! — протягнув він. — Хочеш ковбаски?

Він легенько торкнувся виделкою ведмежого носа.

Ведмідь розплющив одне око.

Троль хихикнув і простягнув ковбаску ще ближче.

Тоді ведмідь підвів величезну голову й сказав своє найпереконливіше:

— Р-р-р-р-р-р!

Тролі завмерли.

Ведмідь встав на лапи.

— Р-Р-Р-Р-Р!

— КІТ ПРОКИНУВСЯ! — заверещав маленький троль.

І тут почалося.

Один троль пірнув під стіл. Другий перестрибнув через лаву. Третій надягнув на голову миску. Четвертий намагався відчинити вікно, хоча двері стояли навстіж.

А ведмідь лише зробив кілька кроків у їхній бік.

Цього вистачило.

Тролі вискочили з хатини й помчали в гори так швидко, що за ними здійнялася снігова хмара.

— Більше ніяких котів! — чулося далеко в лісі.

Ведмідь позіхнув, повернувся до печі й знову заснув.

Наступного ранку Гальвор обережно відчинив двері.

У хатині було тихо. Мандрівник пив теплий напій, білий ведмідь дрімав біля печі, а тролів ніде не було.

— Вони пішли? — здивувався Гальвор.

— Дуже поспішали, — усміхнувся мандрівник.

Минув рік.

Знову наближався Різдвяний вечір. Гальвор рубав у лісі дрова, коли раптом почув із-за дерев:

— Гальвор! Гальвор!

Він упізнав голос одного з тролів.

— Я тут! — відповів господар.

— А той великий білий кіт у тебе ще живе?

Гальвор ледь стримав сміх.

— Авжеж! І знаєте що? Кажуть, тепер у нього ще й семеро кошенят. І кожне росте не меншим за нього!

У лісі запала тиша.

Потім почувся далекий крик:

— Тоді ми більше ніколи не прийдемо!

І тролі дотримали слова.

Відтоді Гальвор святкував Різдво у власній хатині, а історію про дивовижного «кота» на Доврефельді розповідали ще багато-багато років.

А якщо хтось питав, якого ж розміру був той кіт, Гальвор тільки розводив руками:

— Такий, що навіть тролі не захотіли знайомитися з його кошенятами.

— Такий, що навіть тролі не захотіли знайомитися з його кошенятами.