Кіт у чоботях

Кіт у чоботях

Адаптація: м’яка дитяча версія; прибрано погрози селянам і загибель людожера, збережено кмітливість кота, чоботи, королівську карету, замок і перетворення.

Жив колись мірошник, а після нього трьом синам залишилося зовсім небагато майна. Старшому дістався млин, середньому — ослик, а молодшому — кіт.

Молодший син спершу засмутився.

— Що ж я робитиму з одним котом?

Кіт сів перед ним, обгорнув лапи хвостом і несподівано сказав:

— Не поспішай судити про спадок. Дай мені міцний мішок і пару чобіт, щоб не колоти лапи на дорогах, і побачиш, що я не такий уже й марний.

Хлопець так здивувався, що навіть не став сперечатися. На останні заощадження він замовив котові маленькі червоні чоботи.

Кіт узувся, закинув мішок через плече й вирушив у поля. Він знав усі стежки, нори й галявини. Незабаром упіймав кілька куріпок, але не для себе.

Кіт приніс їх до королівського палацу.

— Подарунок для короля від мого господаря, маркіза Карабаса, — урочисто сказав він.

Ніякого маркіза Карабаса насправді ще не існувало. Таке ім’я кіт вигадав дорогою, бо вирішив, що його господареві не завадить трохи впевненості.

Король прийняв подарунок і велів передати подяку загадковому маркізові.

Наступного тижня кіт приніс кролика. Потім кошик ягід. Потім рідкісні гриби для королівського кухаря.

— Ваш маркіз дуже уважний, — сказав король.

Кіт лише чемно вклонився.

Минув деякий час. Одного ранку кіт прибіг додому.

— Господарю, сьогодні король із донькою проїжджатимуть уздовж річки. Одягни чисту сорочку й ходімо купатися.

— У річку? Навіщо?

— Довірся мені ще раз.

Коли королівська карета показалася на дорозі, молодий мірошників син саме стояв по коліна у воді.

Кіт раптом почав голосно кликати:

— Допоможіть! Маркіз Карабас загубив одяг у річці!

Король упізнав кота.

— Це ж слуга того самого маркіза! — сказав він і наказав зупинити карету.

Слуги принесли хлопцеві гарний запасний костюм із королівського багажу. У новому вбранні він виглядав зовсім інакше.

Принцеса усміхнулася й почала розпитувати його про млин, поля та життя біля річки. Хлопець відповідав чесно й так цікаво, що розмова їй сподобалася.

А кіт тим часом помчав уперед.

На луці селяни косили траву.

— Друзі, — сказав кіт, — скоро тут проїде король. Якщо запитає, кому належать ці землі, скажіть: «Маркізові Карабасу».

— А чому ми маємо так казати? — здивувалися люди.

Кіт нахилився ближче.

— Бо справжній власник цих земель — сердитий чаклун-людожер із замку. Він бере з вас надто багато за оренду. Якщо мій план удасться, у вас буде добріший господар.

Селяни переглянулися.

— Тоді спробуймо.

Те саме кіт попросив у женців на пшеничному полі та в пастухів біля пагорба.

Нарешті він дістався величезного замку.

Там жив могутній чаклун, який умів перетворюватися на будь-яку тварину.

— Кажуть, ви можете стати навіть левом, — промовив кіт.

— Легко!

Пух!

Перед котом загарчав величезний лев.

Кіт відскочив на шафу.

— Вражає! А от маленьким звірятком стати, мабуть, важче. Наприклад, мишкою.

Лев пирхнув.

— Для мене немає нічого важкого!

Пух!

На килимі сиділа крихітна сіра миша.

Кіт миттю стрибнув перед нею, накрив лапою вихід із-під крісла й сказав:

— А тепер послухай. Я не збираюся тебе їсти. Але ти підеш із цього замку й більше не лякатимеш людей та не братимеш у них несправедливу плату.

Миша пискнула:

— Обіцяю!

— І повернеш людям те, що забрав зайвого.

— Обіцяю!

Кіт відступив. Чаклун знову став собою, швидко склав найнеобхідніше й залишив замок. Кажуть, після цього він оселився далеко в горах і зайнявся значно мирнішою магією.

Саме тоді до воріт під’їхала королівська карета.

Кіт зустрів гостей біля сходів.

— Ласкаво просимо до замку маркіза Карабаса!

Молодий господар мало не впустив капелюха від здивування, але кіт тихенько підморгнув.

За столом хлопець не став удавати багатія. Він чесно розповів королю й принцесі, що народився в родині мірошника, а цей дивовижний день майже повністю влаштував його кіт.

Король спершу мовчав, а потім розсміявся.

— Чесність господаря мені подобається не менше за кмітливість його кота.

Селяни підтвердили, що молодий чоловік завжди був добрим і працьовитим. Тому замок та землі передали йому за умови, що він дбатиме про людей справедливо.

Так молодий мірошників син справді став господарем великого маєтку. З принцесою вони дедалі частіше зустрічалися, багато розмовляли й згодом вирішили бути разом.

А кіт?

Кіт отримав окреме крісло біля каміна, найкращу подушку в замку і нову пару чобіт щороку.

Та він усе одно любив гуляти селом і повторювати кошенятам:

— Неважливо, що тобі дісталося на початку. Важливіше, що ти зумієш із цим зробити.

— Неважливо, що тобі дісталося на початку. Важливіше, що ти зумієш із цим зробити.