Король Біб

Король Біб

Робоча назва: Король Біб

Колись в одному італійському містечку жив старий чоловік із трьома доньками. Старші любили все зрозуміле й передбачуване, а наймолодша була допитлива і вірила, що світ значно більший за те, що видно з вікна.

Одного дня вона почула від мандрівної торговки дивну історію про Короля Біба, який нібито жив у палаці за пагорбами й умів з’являтися там, куди його кликали особливим чарівним способом.

— Тату, — сказала дівчина, — мені дуже хочеться дізнатися, чи правдива ця історія. Піди до Короля Біба й запитай, чи дозволить він мені з ним познайомитися.

Батько почухав потилицю.

— Я навіть не знаю дороги.

— Запитаєш людей. Якщо він не захоче, я прийму відповідь.

Батько рушив у путь і після довгих розпитувань справді знайшов палац.

Король Біб вислухав його й здивувався.

— Як може людина хотіти дружби з тим, кого ніколи не бачила?

— Вона почула про вас казкову історію й хоче знати правду, — відповів батько.

Король усміхнувся і простягнув йому маленьку білу хустинку.

— Передайте доньці. І скажіть: цікавість добра, коли йде поруч із терпінням.

Дівчина не образилася. Через кілька днів вона попросила батька піти ще раз.

Цього разу Король Біб замислився.

— Гаразд. Якщо вона справді хоче зустрічі, нехай приготує три чаші: одну з молоком і водою, одну з чистим молоком і одну з трояндовою водою. А ось їй біб.

На долоні батька лежала звичайнісінька коричнева квасолина.

— Коли вона відкриє стулку біба на балконі, я почую поклик.

Батько повернувся додому. Молодша донька приготувала все, як було сказано, і ввечері вийшла на балкон.

Вона обережно розкрила чарівний біб.

Десь далеко в небі спалахнула зелена іскра. Вона наближалася, ставала більшою й нарешті влетіла на балкон. Іскра пірнула спершу в чашу з молоком і водою, потім у молоко, потім у трояндову воду.

І перед дівчиною постав молодий чоловік у зеленому плащі.

— Добрий вечір, — сказав він. — Отже, це ти так наполегливо хотіла дізнатися, чи існую я.

— Тепер знаю, — засміялася вона.

Вони довго розмовляли. Не про корони й багатство, а про подорожі, книги, сади, музику й про те, чого кожен боїться. Перед світанком Король Біб попрощався й знову став зеленою іскрою.

Відтоді він прилітав не щодня, але часто.

Старші сестри помітили, що наймолодша вечорами замикає кімнату й виходить на балкон із трьома чашами.

— У неї є якась таємниця, — сказала одна.

— І вона не ділиться з нами, — відповіла друга.

Замість того щоб просто запитати, сестри вирішили підглянути. Коли наймолодша пішла з дому, вони проникли до кімнати й побачили чаші.

— Отже, це й є чарівний обряд, — прошепотіла старша.

Їм стало прикро, що Король Біб приходить не до них. У коморі вони знайшли коробочку з дрібними гострими кристаликами, якими колись прикрашали святкові маски.

— Насиплемо зовсім трохи. Нехай його чари зіб’ються, — сказала одна.

Вони не думали, що наслідки будуть серйозними.

Увечері молодша сестра повернулася, нічого не помітила й відкрила біб.

Зелена іскра прилетіла, як завжди. Та щойно торкнулася першої чаші, спалахнула й затремтіла. У другій чаші сяйво стало тьмяним. Після третьої Король Біб ледве зміг набути людської подоби.

— Щось не так, — прошепотів він.

Його руки були вкриті сріблястими цятками, ніби чари розсипалися на дрібні уламки.

— Я цього не робила! — вигукнула дівчина.

Але Король Біб уже втрачав силу.

— Я мушу повернутися додому.

Він перетворився на слабку зелену іскру й полетів геть.

Дівчина оглянула чаші й на дні побачила кристалічний порошок.

Вона одразу зрозуміла, що хтось втрутився.

— Я знайду його й допоможу, — сказала вона батькові.

Дорога привела її до великого лісу. Там стояла маленька хатина старого травника.

— Я шукаю Короля Біба. Його чарівна сила згасає.

Травник похитав головою.

— Я не знаю ліків. Але сьогодні вночі на галявині зберуться лісові чаклунки. Вони знають те, чого не знають інші. Слухай уважно, але не втручайся.

Дівчина сховалася серед густих гілок старого дуба.

Опівночі на галявині з’явилися дивні постаті. Вони сперечалися про трави, зорі, погоду й чужі таємниці.

Нарешті одна сказала:

— А знаєте, Король Біб захворів через зачаровані кристали.

— І невже немає ліків? — запитала інша.

— Є. Під великим каменем біля джерела захована вода, що змиває чужі чари. А ще потрібна роса з білої лілії, зібрана перед світанком, і три пелюстки дикої троянди.

Коли чаклунки розійшлися, дівчина спустилася з дерева. Травник дав їй пляшечку й маленьку срібну ложечку.

Разом вони знайшли джерело, відсунули камінь, набрали чарівної води. Потім зібрали росу з лілії й три трояндові пелюстки.

— Тепер поспішай, — сказав травник.

Щоб її не прогнали від воріт палацу, дівчина вдягла простий плащ мандрівної лікарки.

— Я принесла засіб для Короля Біба, — сказала варті.

Її провели до кімнати, де король лежав блідий, а зелене світло навколо нього ледве мерехтіло.

Дівчина змішала росу з чарівною водою, додала трояндові пелюстки й обережно окропила його руки та плечі.

Срібні цятки одна за одною згасли.

Король глибоко вдихнув. Зелене світло повернулося.

— Ти врятувала мене! — сказав він. — Назви свою нагороду.

Дівчина не знімала каптура.

— Спершу скажіть: хто, на вашу думку, винен у тому, що сталося?

— Та, до кого я прилітав, — похмуро відповів король. — Більше ніхто не знав про чаші.

— Ви впевнені?

Він замовк.

— Я… не перевірив.

— А що ви зробили б, якби вона зараз стояла перед вами?

Король подумав довше.

— Раніше я був такий сердитий, що хотів би навіть не слухати її. Тепер розумію: спочатку треба дізнатися правду.

Дівчина відкинула каптур.

Король Біб здивовано підвівся.

— Це ти!

— Я. І я не клала кристалів у чаші.

Вона розповіла, що знайшла їх після його відльоту.

Король наказав не карати нікого, а просто запросити сестер на розмову.

Коли ті побачили, що молодша повернулася разом із Королем Бібом, їм стало соромно.

— Ми зробили це через заздрість, — зізналися вони. — Думали, що тільки зіпсуємо зустріч. Не уявляли, що наш вчинок завдасть такої шкоди.

— Заздрість часто починається з маленької думки, — сказала молодша сестра, — а потім робить крок, якого вже не повернеш. Але можна зупинитися й виправити те, що ще можливо.

Сестри попросили пробачення й самі викинули решту гострих кристалів.

Король Біб теж попросив пробачення.

— Я надто швидко вирішив, що знаю правду.

Після цього він більше не прилітав таємно. Він приходив через двері, пив чай із усією родиною й поступово став для них близьким другом.

А коли через деякий час він і молодша донька вирішили бути разом, це було не через наказ, погрозу чи дивне пророцтво.

Вони просто добре пізнали одне одного й обоє сказали:

— Так.

Чарівний біб вони посадили в саду.

І з нього виросла висока зелена рослина з білими квітами. Щовечора квіти пахли трояндовою водою й нагадували всім у домі одну просту річ: довіра любить не здогадки, а правду.

І з нього виросла висока зелена рослина з білими квітами. Щовечора квіти пахли трояндовою водою й нагадували всім у домі одну просту річ: довіра любить не здогадки, а правду.