Король горобців

Король горобців

Примітка: м’яка дитяча адаптація. Збережено основний сюжет про врятованого горобчика, чарівну насінину й гарбуз із дарами. У старому тексті заздрісний сусід навмисно травмує птаха й отримує суворе покарання; тут він лише намагається обдурити горобців, а наслідки зроблено кумедними та безпечними.

Колись у корейському селі стояв невеликий будинок із дахом, густо обвитим зеленими ліанами. Навесні біля стін проростали гарбузи й дині, влітку широке листя давало прохолоду, а під самим дахом щебетали горобці.

Господар будинку любив птахів. Щоранку він висипав біля ґанку жменьку зерна й казав:

— Снідайте, сусіди. Тільки залиште трохи й мені.

Горобці, звичайно, нічого не обіцяли. Вони просто весело цвірінькали й клювали просо.

Одного ранку біля даху здійнявся страшенний пташиний галас. Молодий горобчик, який лише недавно навчився літати, заплутався лапкою в бамбуковій завісі. Він смикався, намагаючись вирватися, і тільки сильніше лякався.

Чоловік обережно піднявся на ґанок.

— Спокійно, маленький. Я тебе не скривджу.

Він звільнив лапку, приніс пташку в дім, зігрів і кілька днів годував дрібним зерном. Лапка швидко одужала.

Коли горобчик уже міг добре літати, господар виніс його надвір і розкрив долоні.

— Лети.

Пташка піднялася до даху, зробила коло над будинком, ніби прощалася, і зникла в небі.

Але полетіла вона не куди-небудь.

Далеко за рисовими полями, за річками й сосновими пагорбами стояла Горобина Столиця. Там на найвищому даху жив Король Горобців.

Молодий горобчик прилетів до нього й розповів:

— Ваша Величносте, один чоловік урятував мене, коли я був поранений. Він годує птахів і ніколи не жене нас від свого дому.

Король зібрав радників.

— Добрих друзів треба пам’ятати, — сказав він. — Що подаруємо цьому чоловікові?

Радники пропонували золото, шовк, коштовне каміння, рис, коней, гарний посуд і ще безліч речей.

— Усе це горобчик не донесе, — зауважив король.

Тоді придворний чарівник приніс одну маленьку насінину.

— У неї поміститься все.

Король прошепотів над зернятком чарівні слова й передав його молодому горобцеві.

— Віддай тільки тому, хто тебе врятував.

Пташка полетіла назад.

Наступного ранку чоловік почув знайоме цвірінькання. Горобчик сидів на вікні й тримав у дзьобі насінину.

Він поклав її просто на долоню господаря.

— Це мені? — здивувався чоловік.

Горобчик закивав так старанно, що мало не впав із рами.

Чоловік показав насінину дружині.

— Мабуть, наш маленький друг приніс подарунок.

— Тоді посадімо, — сказала вона. — Подарунки друзів не викидають.

Навесні вони посадили зернятко біля сонячної стіни.

Незабаром із землі з’явився паросток. Він ріс так швидко, що чоловік щодня жартував:

— Якщо так піде далі, завтра ліана дістанеться до хмар.

Вона не дісталася до хмар, зате обвила цілу стіну й частину даху. Серед великих зелених листків виріс один-єдиний гарбуз. Він ставав дедалі більшим, круглішим і важчим.

— Знімемо? — питав чоловік.

— Нехай дозріє, — відповідала дружина.

Восени гарбуз став золотавим.

Подружжя занесло його до хати й обережно розрізало.

І тут сталося диво.

Спершу з гарбуза розгорнулася маленька скатертина. Вона сама розправилася на столі й стала великою, як святкове покривало.

Потім з’явився гарний чайник, чашки та коробочка пахучого чаю.

Слідом викотилися мішечки з рисом, рулони теплого полотна, насіння для городу й невелика скринька з монетами.

— Та тут багатства більше, ніж у нашій коморі за десять років! — вигукнув чоловік.

Але подарунки не закінчувалися.

Із гарбуза вискочили дерев’яні музичні інструменти, маленькі ліхтарики та навіть складна ширма з намальованими горами.

Подружжя засміялося.

— Король Горобців, мабуть, вирішив улаштувати нам ціле свято.

Вони не стали ховати подарунки лише для себе. Частину рису віднесли старим сусідам, тканину поділили між родинами, яким бракувало теплого одягу, а за монети полагодили сільський колодязь.

На свято запросили дітей. Ліхтарики запалили у дворі, а музиканти з села грали до самого вечора.

Новина про чарівний гарбуз швидко розійшлася.

По сусідству жив чоловік, якого страшенно дратували горобці.

— Цвірінькають із ранку! Клюють зерно! Сидять на даху! — бурчав він.

Почувши про подарунок, він раптом змінив думку.

— Отже, треба лише врятувати горобця, і Король Горобців пришле мені скарби?

Наступного дня він насипав зерно біля ґанку й почав чекати.

Горобці прилетіли, але трималися обережно. Вони добре пам’ятали, як раніше він їх проганяв.

Тоді чоловік вирішив удавати, ніби один птах потребує допомоги. Він поставив біля будинку маленький кошик, поклав у нього зерно й, коли горобчик залетів усередину, накрив кошик тканиною.

— Тепер я тебе «врятую», — прошепотів він.

Але горобчик швидко вислизнув через щілину й полетів просто до Горобиної Столиці.

Король вислухав його й похитав головою.

— Добро, зроблене тільки заради нагороди, легко впізнати.

Та він не захотів нікого карати.

— Дамо йому насінину. Нехай виросте те, що відповідає його намірам.

Горобчик приніс сусідові зернятко.

— Ага! — зрадів той. — Спрацювало!

Він посадив насіння, поливав удвічі частіше, ніж потрібно, і щодня перевіряв, чи не з’явився гарбуз.

Ліана виросла неймовірно густа. На ній дозріло одразу дванадцять гарбузів.

— Я буду багатший за короля! — радів чоловік.

Восени він зібрав усі гарбузи й замкнув двері, щоб ніхто не побачив скарбів.

Розпиляв перший.

Звідти вискочила ціла трупа крихітних танцюристів.

— Свято! — закричали вони й почали стукати барабанами.

— Тихіше! — благав господар.

Відкрив другий гарбуз.

З нього вилетіли десятки паперових зміїв, обмотали кімнату нитками й зачепилися за балки.

Третій випустив хмару пір’я.

Четвертий — тридцять дерев’яних ложок, які самі почали вибивати ритм по горщиках.

Із п’ятого покотилися м’ячики. Із шостого вистрибнули ляльки й почали співати.

До сьомого чоловік уже підходив дуже обережно.

— Може, хоч тут золото?

Замість золота звідти вискочив величезний клубок ниток і миттю обплутав стілець, стіл та самого господаря.

Коли дружина повернулася, вона побачила чоловіка посеред кімнати, паперових зміїв під стелею, ложки-барабанщики й танцюристів на шафі.

Вона довго мовчала, а потім розсміялася.

— Ну що, багатію?

— Допоможи мені спочатку вибратися.

На шум прийшов добрий сусід. Він не став насміхатися, а допоміг прибрати кімнату й навіть нагодував маленьких чарівних музикантів. До вечора всі вони зникли так само дивно, як з’явилися.

Заздрісний чоловік сидів на ґанку й дивився, як горобці збирають крихти.

— Я зрозумів, — нарешті сказав він. — Твій гарбуз був нагородою за доброту, а я хотів лише нагороду.

— Почати спочатку ніколи не пізно, — відповів сусід.

Відтоді чоловік перестав проганяти птахів. Він повісив під дахом маленьку поличку з водою й щозими залишав зерно.

Наступної весни на його даху оселилася горобина родина.

Ніякого чарівного гарбуза більше не з’явилося.

Та одного ранку господар прокинувся від гучного щебету, вийшов надвір і побачив п’ять маленьких горобців, які вчилися літати між зеленими лозами.

Він усміхнувся.

І цього разу йому здалося, що нагороду він усе-таки отримав.

І цього разу йому здалося, що нагороду він усе-таки отримав.