Король Хамелеон і звірі

Король Хамелеон і звірі

Робоча українська назва: Король Хамелеон і звірі

Кажуть, у дуже давні часи всі звірі жили неподалік одне від одного. Лев бачився із зайцем, кози паслися поруч зі слонами, птахи приносили новини з лісу, а мавпи знали все, що відбувалося на деревах.

Але була одна проблема.

У звірів не було ні старійшини, ні судді, ні того, хто допомагав би розв’язувати суперечки. Якщо двоє сварилися через воду, кожен кричав, що має рацію. Якщо хтось займав чуже місце під деревом, ніхто не знав, кому скаржитися.

Одного дня тварини зібрали велику раду.

— Нам потрібен правитель, — сказав Слон. — Не для того, щоб усі його боялися. А щоб був хтось, хто вислухає обидві сторони й допоможе домовитися.

— Нехай буде Лев! — вигукнув хтось із натовпу. — Він сильний.

Кози й вівці відразу захитали головами.

— Сила ще не означає справедливість. Лев надто грізний. Ми біля нього й слова не зможемо сказати.

— Тоді Вовк! — запропонував інший голос.

— Ні вже, дякуємо, — відповіли кози ще швидше.

Звірі сперечалися до самого вечора. Кожен кандидат комусь подобався і когось лякав.

Нарешті Заєць постукав лапою по землі.

— Якщо ми не можемо домовитися, влаштуймо змагання. Під старим деревом, за кілька кілометрів звідси, стоїть великий почесний стілець. Хто першим добіжить і сяде на нього, той і стане королем.

Звірі загомоніли.

— Чесно!

— Усі знатимуть правила!

— Нехай буде перегони!

Наступного ранку на старт вийшли всі, хто хотів випробувати себе. Слон тупцював, розминаючи ноги. Антилопа підстрибувала від нетерпіння. Мавпа крутила хвостом. Заєць стояв спокійно, але про себе думав:

«Ну, тут уже все зрозуміло. Ніхто мене не наздожене».

А трохи збоку сидів Хамелеон. Він не був ані найсильнішим, ані найшвидшим. Зате вмів змінювати колір так, що іноді його й поруч не помічали.

Пролунав сигнал.

Тварини помчали.

Земля загуділа від лап і копит. Хмари пилу піднялися над стежкою.

Заєць одразу вирвався вперед.

— Бувайте! — весело кинув він через плече.

Незабаром усі інші залишилися далеко позаду. Заєць уже бачив старе дерево і почесний стілець під ним.

«Король Заєць, — подумав він. — Непогано звучить».

Він зробив останній стрибок і вже збирався сісти, коли раптом почув тоненький голос:

— Обережніше, пане Зайцю. Тут зайнято.

Заєць аж підскочив.

На стільці сидів Хамелеон.

— Ти?! Як ти сюди потрапив?

Хамелеон повільно кліпнув очима.

— Я прибув першим.

Насправді на самому старті він непомітно вчепився за заячий хвіст і зробився такого самого кольору, як його шерсть. Заєць усю дорогу мчав, не підозрюючи, що везе суперника. А біля самого фінішу Хамелеон зіскочив і опинився на стільці на мить раніше.

— Це ж хитрощі! — обурився Заєць.

Саме тоді почали прибігати інші звірі.

— Що сталося?

— Хто переміг?

Заєць усе розповів.

Запала тиша.

Звірі переглянулися. Правила вони самі придумали: королем стає той, хто першим сидітиме на стільці. А Хамелеон справді сидів там першим.

— Ми повинні дотриматися домовленості, — нарешті сказав Слон. — Інакше наші правила нічого не варті.

Так Хамелеона проголосили королем.

Спочатку він сидів дуже гордо. Розправив плечі, підняв голову й чекав, що всі прийдуть просити його поради.

Та ніхто не прийшов.

Звірі розійшлися хто куди. Заєць не довіряв королю, який почав своє правління з обману. Кози теж трималися подалі. Навіть мавпи, які зазвичай цікавилися всім на світі, лише махнули руками.

День минув. Потім другий.

Хамелеон сидів сам.

— Дивно, — бурмотів він. — Я ж король. Чому ніхто мене не слухає?

Високо на дереві озвався старий птах:

— Бо стілець можна виграти хитрістю. А довіру так не виграєш.

Хамелеон замислився.

Він згадав, як легко перехитрив Зайця і як радів перемозі. Тоді йому здавалося, що головне — дістатися першим. Тепер він зрозумів: правитель без тих, хто йому довіряє, залишається просто звіром на високому стільці.

Хамелеон пішов жити на високе дерево на горі. Уночі, кажуть, іноді чути його тихий поклик, ніби він скликає раду, якої вже немає.

А звірі запам’ятали той день надовго.

Відтоді, коли їм треба було обрати когось відповідального, вони дивилися не лише на силу, швидкість чи спритність.

Вони питали:

— Чи можна цій істоті довіряти?

— Чи вміє вона слухати інших?

— Чи буде чесною, коли ніхто не бачить?

Бо швидко прибігти до королівського стільця може найпрудкіший.

А стати справжнім лідером може лише той, за ким інші самі хочуть іти.

А стати справжнім лідером може лише той, за ким інші самі хочуть іти.