Краб і журавель

Краб і журавель

Дуже давно видалося літо, коли дощі наче забули дорогу до землі.

Сонце день у день стояло високо в небі. Трава пожовкла, маленькі струмки стали тоненькими, а в одному лісовому ставку води залишилося зовсім мало.

Рибки збиралися в найглибшій ямці й хвилювалися.

– Ще трохи, і нам ніде буде плавати, – сказала маленька срібляста Рибка.

– Треба чекати дощу, – відповів старий Карась.

– А якщо дощ не прийде завтра?

Ніхто не знав, що сказати.

На березі тим часом стояв Журавель. Він довго дивився на риб і задумливо переступав з ноги на ногу.

– Чого ти так на нас дивишся? – нарешті запитала срібляста Рибка.

Журавель схилив довгу шию.

– Я думаю, як вам допомогти. Ваш ставок майже висох. А я знаю в лісі інший, великий ставок. Там вода прохолодна, над берегом ростуть дерева, а в тіні плавають зелені листочки.

Риби насторожилися.

– І що ти пропонуєш? – запитав Карась.

– Я можу переносити вас туди по одній. У мене сильні крила. Для мене це зовсім не важко.

Маленька Рибка примружилася.

– Журавель, ти раптом став дуже турботливим. Звідки нам знати, що такий ставок справді є?

Журавель на мить розгубився, але швидко відповів:

– Правильно. Не вірте мені лише на слово. Нехай хтось із вас полетить зі мною, побачить ставок і повернеться назад. Тоді сам усе розповість.

Риби зашепотілися.

Нарешті великий Карась сказав:

– Я полечу. Я добре запам’ятовую дорогу й не переплутаю один ставок з іншим.

Журавель обережно підхопив його й піднявся в повітря.

Для Карася це був перший політ у житті.

Під ним пропливали крони дерев, стежки, сухі галявини. А потім між соснами справді блиснула широка гладінь.

Великий ставок був чудовий. У ньому вистачало води, над берегом лежала густа тінь, а біля очерету кружляли бабки.

– Бачиш? – гордо сказав Журавель. – Я не вигадав.

– Бачу, – відповів Карась. – Тепер віднеси мене назад. Я скажу іншим, що ставок існує.

Журавель повернув його до маленького ставка.

– Він казав правду! – повідомив Карась. – Я бачив велику воду на власні очі.

Риби зраділи.

– Візьми мене першою!

– Ні, мене!

– Я найменший, мені найважче!

– По черзі, – урочисто сказав Журавель. – Усіх перенесу.

І він забрав першу рибку.

Та цього разу до великого ставка не полетів.

Недалеко від нього, за густими кущами, була маленька лісова заводь. Води там вистачало лише на те, щоб риба могла дихати й чекати, але виплисти звідти самостійно було неможливо: шлях перегороджували коріння й каміння.

Журавель опустив рибку туди.

– А де великий ставок? – здивувалася вона.

– Зовсім поруч, – сказав Журавель. – Почекай тут.

І полетів назад.

Він приніс другу рибку, потім третю, потім четверту.

Кожній повторював:

– Почекайте. Я все владнаю.

Насправді Журавель задумав негарну хитрість. Йому подобалося, що риби тепер повністю залежать від нього. Він вирішив залишити їх у маленькій заводі, а потім вимагати від них щоразу щось за допомогу: то знайти для нього ласий корм, то виконати якусь примху.

– Нехай знають, хто тут найважливіший, – бурмотів він дорогою.

Риби в маленькому ставку нічого про це не знали.

Вони лише бачили, що Журавель повертається знову й знову.

– Значить, усе добре, – казали вони.

Так минула майже половина дня.

Біля самого берега, під плоским каменем, жив Краб. Він уважно спостерігав за перельотами Журавля.

Краб був не найшвидшим мешканцем ставка. Зате він ніколи не поспішав довіряти словам, якщо міг перевірити справу.

Коли Журавель повернувся знову, Краб підняв клешню.

– А мене перенесеш?

– Звичайно, – відповів Журавель. – Я ж допомагаю всім.

– На спині я не поїду.

– Чому?

– Я важкий і слизький. Раптом упаду. Краще я обережно триматимуся клешнями за твою шию.

Журавлю це не сподобалося.

– Може, краще за крило?

– За крило тобі буде важко летіти. А за шию я триматимусь легко. Не бійся, щипати не стану, якщо ти не почнеш робити дурниць.

Журавель подумав. Йому дуже хотілося показати, що він може керувати навіть Крабом.

– Гаразд. Тільки тримайся обережно.

Краб улаштувався зручніше, і вони злетіли.

Спершу Журавель полетів тією ж дорогою, якою возив Карася до великого ставка. Краб побачив удалині блискучу воду.

– Ось він, той ставок? – запитав Краб.

– Так, так, – швидко відповів Журавель.

Та раптом він повернув убік.

– Чому ми не летимо до нього?

– Є коротша дорога.

Краб нічого не сказав, але клешні його трималися вже трохи міцніше.

За кущами він почув плескіт і голоси.

– Крабе! Крабе, це ти?

У маленькій заводі тулилися риби, яких Журавель нібито переносив до нового дому.

Краб одразу все зрозумів.

– Журавлю, – дуже спокійно сказав він, – чому наші друзі тут, а не у великому ставку?

Журавель сів на землю.

– Я... хотів спочатку зібрати їх разом.

– Навіщо?

– Так зручніше.

– Кому?

Журавель замовк.

Краб трохи стиснув клешні. Не боляче, але достатньо, щоб Журавель відчув: утекти зараз не вийде.

– Слухай уважно, – сказав Краб. – Ти показав Карасю справжній ставок, щоб усі тобі повірили. А потім почав носити риб сюди. Це не допомога. Це обман.

Журавель опустив дзьоб.

– Я думав, що зможу тримати їх тут і командувати ними.

– А вони довірили тобі своє життя в посуху.

Журавель мовчав.

Із заводі долинув голос маленької Рибки:

– Нам страшно. Тут вода тепла й мілка.

Краб повернувся до Журавля.

– Тепер ми летимо до великого ставка. Ти віднесеш туди мене. Потім повернешся сюди й перенесеш кожну рибку. Усіх до однієї.

– А якщо я не захочу?

Краб ледь ворухнув клешнями.

– Тоді нам доведеться дуже довго сидіти тут разом.

Журавель зітхнув.

– Добре.

Вони полетіли до великого ставка.

Коли Краб опинився біля прохолодної води, він відпустив шию Журавля.

– Я триматиму слово, якщо ти триматимеш своє, – сказав він.

Журавель повернувся до заводі.

Одну за одною він переніс усіх риб до справжнього ставка.

Цього разу без хитрощів.

Коли остання маленька Рибка плюхнулася в прохолодну воду, всі радісно закружляли навколо очерету.

Карась підплив до Журавля.

– Ти міг бути нашим помічником від самого початку.

– Міг, – тихо визнав Журавель.

– І тоді ми дякували б тобі без жодного примусу.

Журавель подивився на своє відображення у воді.

Йому раптом стало соромно за те, що він хотів перетворити чужу біду на свою владу.

– Пробачте, – сказав він. – Я почав із доброї справи, а потім вирішив скористатися вашою довірою.

Краб кивнув.

– Добре, що ти це зрозумів. Але запам’ятай: якщо хтось залежить від твоєї допомоги, це не робить тебе його господарем.

Невдовзі прийшли дощі. Великий ставок наповнився ще більше, а довкола зазеленіла трава.

Журавель часто прилітав на берег. Тепер він не вигадував таємних умов і не вимагав подяки.

А риби пам’ятали ще одне правило.

Коли хтось обіцяє врятувати тебе дуже легко й дуже швидко, корисно спочатку перевірити, куди саме веде дорога.

Бо добра порада не боїться запитань.

А справжня допомога не ставить пасток.

А справжня допомога не ставить пасток.