Країна мишей

Країна мишей

Колись у великій країні жили тисячі й тисячі мишей. Вони селилися біля полів і комор, збирали зернятка після жнив і зазвичай не знали голоду.

Та одного року врожай видався дуже бідним. Минала осінь, наближалася зима, а в мишачих комірчинах ставало дедалі порожніше.

Тоді Король Мишей зібрав раду.

— Якщо ми просто сидітимемо й чекатимемо, запасів нам не вистачить, — сказав він. — Я піду до людського короля і попрошу позичити нам зерна. А після наступних жнив ми все повернемо.

Король Мишей убрався якнайурочистіше й вирушив до палацу. Замість великого церемоніального шарфа він ніс тоненьку шовкову нитку — саме таку, яку могла понести маленька миша.

Біля воріт сторож здивовано нахилився до нього.

— Куди це ти прямуєш?

— До короля. У мене важливе прохання.

Коли людський король почув, що його просить прийняти сам Король Мишей, він усміхнувся, але гостя велів пропустити.

Миша поважно пройшла великою залою, поклала перед королем свою шовкову ниточку й сказала:

— Цього року нам не пощастило з урожаєм. До весни ми можемо залишитися без їжі. Позич нам, будь ласка, зерна. Наступного року ми повернемо все до останнього зернятка.

— І скільки ж вам потрібно? — запитав король.

— Одну велику комору ячменю.

Король навіть підвів брови.

— Цілу комору? Але як такі маленькі створіння її винесуть?

Король Мишей уклонився.

— Про це не турбуйся. Якщо дозволиш узяти зерно, ми самі впораємося.

Король погодився й наказав відчинити одну з великих комор.

Тієї ночі до неї потяглася ціла мишача країна. Одна миша несла зернинку в зубах, друга — кілька зернят на спині, третя котила ячмінне зерно перед собою. Вони працювали тихо, дружно і без перепочинку.

До ранку комора була порожня.

— Неймовірно, — сказав король, побачивши це. — Я недооцінив маленьких сусідів.

А навесні, коли прийшов новий урожай, Король Мишей дотримав слова. Миші повернули позичене зерно та ще трохи додали на знак подяки.

Відтоді людський король знав: миші не лише маленькі й спритні. Вони ще й надійні.

Минув деякий час. Одного дня на протилежному березі великої річки зібралося військо сусіднього правителя. Воно готувалося перейти воду й силою захопити країну.

Людський король дуже занепокоївся. Супротивників було значно більше.

Новина швидко дійшла й до мишачих нір.

— Цей король колись допоміг нам, — сказав Король Мишей. — Тепер наша черга допомогти йому.

Він знову прийшов до палацу.

— Я бачу, ти засмучений, — сказав він королю. — Дозволь нам віддячити за давню допомогу.

Людський король здивувався.

— Але що можуть зробити миші проти такого великого війська?

Король Мишей не образився.

— Ти вже одного разу сумнівався, що ми зможемо винести цілу комору зерна. А потім побачив, що разом ми здатні на більше, ніж здається. Довірся нам і цього разу.

— Гаразд, — сказав король. — Що тобі потрібно?

— До завтрашнього вечора поклади вздовж берега багато коротких паличок. А якщо наш задум удасться, допоможи нам із двома давніми бідами.

— Якими?

— Перша — повені. Наші нори стоять низько біля річки, і вода часто їх затоплює. Збудуй міцний береговий вал. Друга — коти. Нехай у землях, де живуть наші родини, їх тримають подалі від мишачих поселень.

Король пообіцяв.

Наступного вечора берег був устелений паличками. Коли стемніло, до річки прийшли сотні тисяч мишей.

— По двоє й по троє на кожну! — скомандував Король Мишей.

Паличка за паличкою попливли через воду, мов крихітний флот.

На іншому березі табір уже спав. Миші не чіпали людей. Замість цього вони взялися за все, що могло допомогти війську рушити вранці: перегризли ремінці, мотузки й тятиви, поплутали спорядження, розтягнули припаси, прогризли мішки із зерном і наробили такого безладу, що годі було щось знайти.

За кілька годин Король Мишей свиснув, і весь маленький загін так само тихо повернувся до річки.

Уранці в чужому таборі здійнявся галас.

— Де моя мотузка?

— Хто розсипав зерно?

— Чому спорядження зіпсоване?

Усі шукали винного, сперечалися й метушилися. Підготовка до переходу через річку зупинилася. А коли з іншого берега долинули сурми королівської варти, чужий правитель вирішив не ризикувати й відвів своє військо.

Так країна уникла великої битви.

Людський король покликав Короля Мишей і низько схилив голову.

— Сьогодні ваша маленька сила врятувала багатьох від великого лиха. Я пам’ятаю нашу домовленість.

Незабаром уздовж річки збудували міцний вал, щоб вода не заливала мишачі нори. А в місцях, де жили мишачі родини, король наказав тримати котів подалі, щоб маленькі сусіди могли почуватися безпечно.

Кажуть, відтоді люди щороку залишали мишам трохи зерна після жнив.

А Король Мишей часто повторював своїм дітям і онукам:

— Не міряйте силу зростом. Коли багато маленьких роблять одну добру справу разом, результат може бути дуже великим.

— Не міряйте силу зростом. Коли багато маленьких роблять одну добру справу разом, результат може бути дуже великим.