Кирило Кожум'яка

Кирило Кожум'яка

Робоча назва українською: Кирило Кожум'яка

Джерело: Українські Вікіджерела, «Кирило Кожум'яка» — https://uk.wikisource.org/wiki/Кирило_Кожум'яка

КАЗКА

Давно це було, коли над Дніпром стояв стародавній Київ, а навколо міста тягнулися широкі луки, ліси й високі пагорби.

Жив тоді неподалік страшний Змій. Він був великий, дужий і так звик, що всі його бояться, що почав наказувати киянам, як їм жити. Щороку вимагав, аби до його кам’яної оселі присилали когось із міста служити йому.

Люди терпіли, бо не знали, хто здатен протистояти такій силі.

Одного року черга дійшла до князівського дому. Змій забрав князівну до своєї оселі за лісами.

Князівна була не лише вродлива, а й кмітлива. Вона не плакала перед Змієм і не показувала страху. Натомість придивлялася, слухала й думала, як вирватися на волю.

Якось, коли Змій був у доброму настрої, вона неначе між іншим запитала:

— Ти, мабуть, найсильніший у цілому світі?

Змій гордо випростався.

— Майже.

— Як це «майже»? Невже є хтось, кого ти боїшся?

Змій спершу засміявся, та потім пробурмотів:

— Є в Києві над Дніпром один чоловік. Кирило Кожум'яка. Він шкури вичиняє. Не одну за раз несе мочити в річку, а дванадцять. Як наберуть вони води, я й сам не певен, чи зміг би їх у нього вирвати.

Князівна запам’ятала кожне слово.

При ній був маленький голуб, якого вона виростила ще вдома. Того ж вечора дівчина написала батькові короткого листа, прив’язала його під голубине крильце й прошепотіла:

— Лети додому. Знайди батька.

Голуб здійнявся над лісом, перетнув Дніпро й прилетів на князівське подвір’я.

Там його першими побачили діти.

— Князю! Голуб від князівни повернувся!

Князь прочитав листа і відразу скликав старійшин.

— Чи справді є в Києві Кирило Кожум'яка?

— Є, — відповіли йому. — Живе над Дніпром. Чоловік сильний, але характер має незалежний. Наказами його не візьмеш.

Послали до Кирила найстарших і найповажніших людей.

Прийшли вони до майстерні й тихенько прочинили двері. Кирило сидів до них спиною й м’яв руками дванадцять мокрих шкур одразу. Плечі в нього були широкі, руки міцні, а робота йшла так легко, наче він місив тісто.

Один посланець кашлянув.

Кирило здригнувся, рвучко обернувся, і дванадцять шкур у його руках затріщали.

— От біда! — розсердився він. — Стільки праці нанівець!

Старійшини почали пояснювати про князівну, про Змія, про страх у місті. Але Кирило був такий засмучений через зіпсовану роботу, що лише мовчав.

Пішли старші ні з чим.

Тоді послали молодших. Вони говорили гарно й довго, та Кирило знову не відповів.

Князь уже не знав, що робити.

І тут хтось сказав:

— Нехай підуть діти. Не для наказу. Нехай просто розкажуть, як їм страшно.

Прийшли до Кирила хлопчики й дівчатка. Не промови виголошували, не обіцяли золота. Просто стали біля дверей.

Найменша дівчинка сказала:

— Дядьку Кириле, ми хочемо, щоб у Києві знову можна було не боятися. Допоможіть нам, будь ласка.

Кирило глянув на дітей. Побачив, як вони стараються триматися сміливо, хоча очі в них повні сліз.

Він важко зітхнув.

— Гаразд. Для вас піду.

У князівському дворі Кирило попросив приготувати дванадцять бочок смоли й дванадцять возів конопель.

— Навіщо стільки? — здивувалися люди.

— У Змія зуби гострі й полум’я гаряче. Якщо йти проти великої сили, треба не тільки м’язи мати, а й голову.

Кирило зробив собі товстий захисний обладунок із конопляного волокна, просочив його смолою, взяв важку булаву й рушив до Змія.

Той уже чекав.

— Ну що, Кириле, — загув він, — прийшов миритися чи змагатися?

— Я прийшов, щоб ти відпустив князівну й більше не залякував людей.

— А якщо не схочу?

Кирило підняв булаву.

— Тоді доведеться переконати тебе інакше.

Змій кинувся вперед. Земля під ним загриміла.

Він намагався схопити Кирила, але зуби грузли в товстому шарі конопель і смоли. Кирило відступав рівно стільки, скільки було треба, а потім відповідав ударами булави по землі перед Змієм, змушуючи того відскакувати.

Билися вони довго. Змій дихав жаром, а Кирило тримався. Коли захисний шар на одязі пошкоджувався, Кожум'яка швидко відновлював його смолою й волокном, яке взяв із собою.

З пагорбів люди бачили тільки хмари пилу та чули глухий гуркіт.

— Тримайся, Кириле! — кричали вони здалеку.

Нарешті Змій видихався. Він спробував востаннє наскочити на Кожум'яку, але той устояв і так гучно вдарив булавою об землю перед самим Змієм, що пил здійнявся стіною.

Змій відступив.

— Досить! — прохрипів він. — Чого ти хочеш?

— Відпусти князівну. Відпусти всіх, кого тримаєш. І пообіцяй більше не повертатися до Києва по данину.

Змій зрозумів, що цього чоловіка не залякати.

— Добре. Іду.

Він відчинив кам’яні ворота. Князівна вийшла на волю, а разом із нею й інші люди, яких Змій утримував при собі.

Потім чудовисько поповзло геть за далекі пагорби й більше до Києва не поверталося.

Коли Кирило з князівною прийшли до міста, люди зустріли їх радісним дзвоном. Князь хотів подарувати Кожум'яці золото, коней і великий дім.

Та Кирило похитав головою.

— Мені не треба палацу. У мене є майстерня, Дніпро й робота. Краще зробіть так, щоб ніхто в місті більше не залишався сам перед небезпекою.

І повернувся до своїх шкур.

Кажуть, відтоді місцевість, де жив славетний майстер, почали називати Кожум'яками.

А діти ще довго бігали повз його майстерню й зазирали у двері. Іноді Кирило вдавав суворого:

— Ну чого стали?

А вони сміялися:

— Просто дивимося, чи справді ви дванадцять шкур одразу носите!

Кирило теж усміхався.

Бо справжня сила, знав він, потрібна не для того, щоб усі тебе боялися. Вона потрібна, щоб поруч із тобою інші могли не боятися.

Бо справжня сила, знав він, потрібна не для того, щоб усі тебе боялися. Вона потрібна, щоб поруч із тобою інші могли не боятися.