Леопард і баран

Леопард і баран

Робоча українська назва: Леопард і баран

Колись давно в зеленому лісі, де високі дерева стояли так густо, що вдень на землі лежала прохолодна тінь, жив леопард.

Він довго шукав місце, де можна було б збудувати собі дім. Нарешті знайшов гарну галявину біля струмка.

«Ось тут і житиму», вирішив леопард.

Він розчистив частину галявини, приніс кілька міцних гілок для стін і пішов у ліс по довгі ліани.

Того самого дня на інший край галявини прийшов баран. Він теж шукав новий дім.

«Яке чудове місце», сказав баран. «І вода близько, і трава соковита».

Побачивши вже розчищену землю, він здивувався.

«Невже добрі лісові духи вирішили мені допомогти?»

Баран не став гаяти часу. Він підтягнув ще кілька гілок, уклав їх рівніше й пішов по сухе листя для даху.

Повернувся леопард і побачив, що будівля стала вдвічі вищою.

«Дивина», подумав він. «Мабуть, хтось у цьому лісі дуже хоче, щоб я швидше оселився».

Наступного ранку леопард приніс жердини. Увечері баран додав дах. Потім леопард зробив двері, а баран вимостив підлогу сухою травою.

Так вони кілька днів будували один і той самий будинок, жодного разу не зустрівшись.

Нарешті дім був готовий.

Одного вечора леопард прийшов із невеликим клунком припасів і побачив біля дверей барана.

Баран побачив леопарда.

Обидва завмерли.

«Ти що тут робиш?» одночасно запитали вони.

«Я збудував цей дім», сказав леопард.

«Ні, це я його збудував», відповів баран.

Вони почали пригадувати, хто що робив, і дуже швидко зрозуміли правду.

Леопард засміявся.

«Отже, це не лісові духи ставили мені стіни».

Баран теж засміявся.

«А я вже думав, що дерева самі склалися в дах».

Галявина була гарна, будинок просторий, а сваритися нікому не хотілося.

«Може, поживемо разом?» запропонував баран.

«Чому б і ні?» погодився леопард.

Так вони й оселилися під одним дахом.

У леопарда був маленький син, плямистий і прудкий. У барана теж був син, кучерявий і веселий. Малеча швидко подружилася. Вони ганялися за метеликами, будували хатки з листя й сперечалися лише про те, кому першому стрибати через струмок.

Одного дня дорослі вирушили шукати припаси.

Леопард повернувся з кошиком плодів і коріння. Баран невдовзі приніс майже такий самий повний кошик.

Леопард здивувався.

«Я весь день бігав лісом, лазив по схилах і пробирався крізь кущі. А баран теж приніс стільки всього. Цікаво, як він це робить?»

Увечері він тихенько спитав свого сина:

«Ти коли-небудь бачив, як баран долає перешкоди?»

«Ні», відповів маленький леопард.

«Тоді завтра пограйтеся й покажіть одне одному, що ви вмієте».

Наступного дня малята знайшли два товсті стебла банана, що впали після вітру.

«Дивись, як роблять леопарди», сказав маленький леопард.

Він підкрався, швидко стрибнув уперед, обхопив стебло лапами й відсунув його з дороги.

«А тепер дивись, як роблять барани», сказав маленький баран.

Він відійшов на кілька кроків назад, нахилив голову, розбігся й уперся ріжками в друге стебло. Воно покотилося вбік.

Маленький леопард усе розповів батькові.

Леопард замислився.

Особливо його вразило одне: перед тим як рвонути вперед, баран спочатку відходив назад.

«Треба запам’ятати», сказав леопард синові. «Якщо баран раптом почне задкувати, можливо, він готується до сильного розбігу».

Минуло кілька днів.

Одного вечора над лісом пройшла тепла злива. Дощ барабанив по даху, а крізь відчинені двері на підлогу набігло трохи води.

Баран саме ніс до столу миску з фруктами.

Він ступив на мокре місце й послизнувся.

«Ой!»

Щоб не впасти, баран швидко зробив кілька кроків назад.

Леопард побачив це й згадав розповідь сина.

«Він задкує!» майнула думка. «Зараз розженеться!»

Баран тим часом лише намагався втримати рівновагу.

Але леопард уже налякався.

«Синку, ходімо!» прошепотів він.

«Куди?»

«Назовні. Швидко!»

Леопард із сином вискочили з дому й сховалися за великим деревом.

Баран нарешті поставив миску на стіл і озирнувся.

«Леопарде? Де ти?»

З-за дерева ніхто не відповів.

Баран вийшов на ґанок.

«Друже, повернися. Я просто послизнувся!»

Леопард визирнув одним оком.

«А чому ти відходив назад?»

«Бо підлога мокра!»

«А маленький леопард сказав, що барани відходять назад перед розбігом».

Баран кілька секунд мовчав, а тоді так голосно розсміявся, що прокинулися птахи на найближчому дереві.

«То ти подумав, що я збираюся буцнути тебе через миску фруктів?»

Леопардові стало трохи ніяково.

«Можливо».

«Треба було просто запитати».

«Треба було», погодився леопард.

Але відтоді він усе одно став обережнішим. Йому більше подобалося мати власний тихий куточок у гущавині, де ніхто раптом не задкував на слизькій підлозі.

Баран залишився в затишному будиночку біля галявини, а леопард оселився трохи далі серед дерев. Їхні малята, щоправда, продовжували гратися разом.

І коли маленький баран іноді відходив на кілька кроків назад, маленький леопард уже не тікав.

Він лише питав:

«Ти зараз розбігатимешся чи просто послизнувся?»

І обоє сміялися.

Так у лісі запам’ятали просту річ: іноді найбільший страх народжується не з небезпеки, а з того, що ми надто швидко вирішили, ніби знаємо, що думає інший.

Так у лісі запам’ятали просту річ: іноді найбільший страх народжується не з небезпеки, а з того, що ми надто швидко вирішили, ніби знаємо, що думає інший.