Лев і вовк

Лев і вовк

Одного дня Лев прогулювався широкою стежкою. Сонце вже піднялося високо, трава шелестіла від теплого вітру, а десь у кущах перегукувалися птахи.

Лев ішов повільно й дуже поважно. Йому подобалося, коли всі помічали його сильні лапи, густу гриву та впевнену ходу.

Нарешті він зупинився посеред стежки, озирнувся довкола й голосно сказав:

— У цілому світі немає нікого сильнішого за мене!

Він помовчав, ніби чекав оплесків, а тоді додав:

— Ну, хіба що мій приятель Слон. Він справді могутній. І ще маленька Червона Мураха з Малемби. Вона крихітна, але силу має неабияку. А решта? Ні, зі мною нікому не зрівнятися!

У густому чагарнику неподалік сидів Вовк. Він чув кожне слово Лева.

Вовк висунув морду з-за листя й сказав:

— Не поспішай так, Леве. Ти дещо забув.

Лев здивовано повернув голову.

— Забув? Я?

— Авжеж, — відповів Вовк. — Є той, хто сильніший за тебе.

Лев насупився.

— Хто ж це?

Вовк спокійно відповів:

— Той, хто багато знає.

Лев кліпнув очима. Він очікував почути назву якоїсь величезної тварини, а почув дивну відповідь.

— Це ще що за сила така? — пробурмотів він.

Вовк не став сперечатися. Тільки трохи посміхнувся й додав:

— А ще сильнішим може виявитися той, хто вміє вправно діяти руками.

Тепер Лев уже зовсім розсердився.

— Та що ти таке кажеш? — вигукнув він. — Хочеш виставити мене хвальком?

— Я лише кажу, що сама сила — не все, — відповів Вовк. — Розум, уміння й досвід іноді роблять те, чого не зроблять навіть найміцніші лапи.

Лев сердито махнув хвостом.

Йому зовсім не сподобалося, що хтось насмілився заперечити його гучні слова.

— Ану стій! — гаркнув він і кинувся до кущів.

Та Вовк уже вискочив на стежку й побіг уперед.

Лев помчав за ним.

Вовк петляв між деревами, прослизав поміж кущів і перестрибував через коріння. Лев не відставав, але незабаром зрозумів, що даремно витрачає сили. Вовк знав кожен поворот, кожну вузеньку стежку й кожну зручну щілину між заростями.

Нарешті Лев зупинився.

Він важко дихав і сердито дивився туди, де зник Вовк.

А Вовк із безпечної відстані ще раз озирнувся.

Він не сміявся й не дражнив Лева. Лише сказав:

— Бачиш? Сильний той, хто має силу. Але мудрий знає, що сила буває різною.

І пішов своєю дорогою.

Лев нічого не відповів.

Відтоді, розповідає стара казка, Лев і Вовк не надто любили зустрічатися. Лев пам’ятав, як Вовк викрив його хвалькуваті слова, а Вовк добре знав: правду іноді важко почути тому, хто звик вважати себе найкращим.

Та в лісі після тієї пригоди ще довго повторювали просту думку: велика сила заслуговує на повагу, але вона не робить нікого сильнішим за всіх. Комусь допомагає міць, комусь розум, комусь досвід, а комусь уміння вчасно знайти правильну дорогу.

Та в лісі після тієї пригоди ще довго повторювали просту думку: велика сила заслуговує на повагу, але вона не робить нікого сильнішим за всіх. Комусь допомагає міць, комусь розум, комусь досвід, а комусь уміння вчасно знайти правильну дорогу.