Лев і журавель

Лев і журавель

У спекотній країні, де висока трава шелестіла від теплого вітру, жив великий лев.

Усі звірі знали його сильний голос і важкі кроки. Та одного дня левові стало зовсім не до грізного рику.

Під час обіду йому в горлі застряг маленький гострий шматочок кісточки.

Лев кашляв, фиркав, пив воду, але нічого не допомагало.

— От халепа, — сердито бурмотів він. — Невже ніхто не може мені допомогти?

Звірі чули його, та підходити близько не поспішали. Лев був сильний, а коли сердився, ставав ще й дуже нетерплячим.

Неподалік біля води стояв журавель. У нього були довгі ноги, тонкий дзьоб і спокійний характер.

Він уважно подивився на лева й сказав:

— Я, мабуть, зможу тобі допомогти. Але ти маєш сидіти зовсім тихо й пообіцяти, що не скривдиш мене.

— Обіцяю! — швидко відповів лев. — Тільки допоможи!

Журавель подумав ще мить. Потім знайшов міцну гілочку й поклав її так, щоб лев не міг раптово стулити пащу.

— Не рухайся, — попередив він.

Лев завмер.

Журавель обережно витягнув дзьобом те, що заважало левові дихати й ковтати.

— Готово!

Лев глибоко вдихнув.

— Нарешті! — зрадів він. — Я знову можу говорити!

— І це чудово, — усміхнувся журавель. — Бережи горло й не поспішай, коли їси.

Журавель полетів до річки, а лев залишився відпочивати в затінку.

Минуло кілька днів.

Якось журавель знову зустрів лева. Той лежав під деревом і виглядав цілком задоволеним життям.

Журавель згадав, як ризикував, допомагаючи йому, і чемно сказав:

— Леве, пам’ятаєш, я допоміг тобі, коли ти не міг сам упоратися? Мені було б приємно почути хоча б просте «дякую».

Лев позіхнув.

— Дякую? — перепитав він. — Хіба того, що я тебе не скривдив, недостатньо?

Журавель здивувався.

— Ми ж домовлялися, що ти мене не скривдиш. Це була не нагорода, а твоя обіцянка.

Лев нічого не відповів. Він лише відвернувся.

Журавель постояв кілька секунд, а потім спокійно сказав:

— Тепер я зрозумів. Допомагати тому, хто потрапив у біду, добре. Але вдячності не можна змусити навчитися силою. І наступного разу я краще подумаю, кому довіряти.

Він розправив крила й полетів над річкою.

Лев залишився під деревом сам.

Увечері він побачив, як інші птахи зустріли журавля радісними криками. Один приніс йому стиглу ягоду, інший поступився найкращим місцем біля води, а третій просто сказав:

— Добре, що ти з нами.

Лев замислився.

Наступного ранку він сам прийшов до річки.

— Журавлю, — покликав він трохи ніяково. — Я вчора сказав дурницю. Ти справді допоміг мені. Дякую тобі.

Журавель нахилив голову.

— Оце вже інша справа.

І вони розійшлися кожен у своїх справах.

Відтоді лев трохи уважніше ставився до чужої допомоги, а журавель пам’ятав: доброта важлива, але й власну безпеку та гідність теж треба берегти.

Відтоді лев трохи уважніше ставився до чужої допомоги, а журавель пам’ятав: доброта важлива, але й власну безпеку та гідність теж треба берегти.