Лінейк і Лауфей

Лінейк і Лауфей

Колись на острові, де високі скелі дивилися просто в холодне море, правили король Рінг і королева Гіта. У них було двоє дітей: син Зіґфрід і донька Лінейк.

Брат і сестра були дуже дружні. Вони разом читали старі книги, їздили верхи, гуляли берегом і знали: що б не сталося, один одного вони не залишать.

Та одного року королева тяжко захворіла. Перед смертю вона попросила чоловіка про дві речі.

— Якщо колись одружишся знову, не поспішай довіряти незнайомій людині лише через гарні слова. І ніколи не дозволяй нікому посварити тебе з дітьми.

Король пообіцяв.

Довго він сумував, майже не виходив із покоїв і занедбав державні справи. Нарешті його радники вмовили повернутися до людей.

— Королівству потрібен ти, — сказав перший міністр. — І, можливо, з часом тобі варто знову знайти подругу життя.

Король не хотів сам нікого шукати й доручив це міністрові.

Так сталося, що під час морської подорожі корабель радника опинився біля маленького кам’янистого острова. Там він зустрів величну жінку на ім’я Брунгільда і молоду дівчину Лауфей, яку Брунгільда називала своєю донькою.

Вона була привітною, говорила лагідно й охоче погодилася поїхати до короля.

Ніхто не знав, що насправді Брунгільда була чарівницею-велеткою. Вона вміла змінювати вигляд і понад усе любила владу.

Весілля було пишним. Але Зіґфріда й Лінейк на нього навіть не запросили. Король так захопився новою дружиною, що почав дедалі рідше бачитися з дітьми.

Лінейк це непокоїло.

— Тато ніби став іншим, — сказала вона братові.

— Не він став іншим, — відповів Зіґфрід. — Мені здається, навколо нього стоїть чиясь тінь.

Невдовзі при дворі почали зникати люди, які сперечалися з новою королевою. Насправді Брунгільда чарами відсилала їх на свій далекий острів, щоб ніхто не заважав її планам. А королю вона казала, що ті самі поїхали з країни.

Одного дня Брунгільда переконала чоловіка вирушити в довгу морську подорож.

Перед відплиттям король навідав дітей. Він виглядав стомленим і тривожним.

— Не знаю чому, але серце моє неспокійне, — сказав він. — Якщо я довго не повернуся, вирушайте на схід. Там за крутою скелею є вузька долина. У ній ростуть два дивовижні дерева: одне з зеленим листям, друге з бронзовим. Усередині вони порожнисті, але зовні цього не видно. Там ви будете в безпеці.

Він обійняв дітей і поплив.

Уночі над морем здійнялася страшна буря. Корабель зник у тумані, і багато тижнів від нього не було жодної звістки.

Тієї самої ночі Зіґфрід побачив сон: батько стояв біля його ліжка весь мокрий від морської води й мовчки клав корону на подушку.

Вранці брат і сестра зрозуміли, що чекати більше небезпечно.

Вони взяли найнеобхідніше й вирушили на схід.

Коли почали підніматися до скель, позаду з’явилася Брунгільда. Вона вже не приховувала гніву. З кожним кроком ставала вищою, а її плащ роздувався, мов чорне вітрило.

— Швидше! — вигукнув Зіґфрід.

Вони дісталися вузької долини й знайшли два дерева. Лінейк сховалася в дереві з бронзовим листям, Зіґфрід — у зеленому. Усередині було тепло й сухо, а крізь химерні щілини кори можна було бачити все довкола.

Брунгільда обшукала долину, але чарівні дерева її не видали.

Минув час.

А далеко на півдні жив принц Теллус. Він чув багато оповідей про розумну й сміливу принцесу Лінейк і вирішив відвідати її країну.

Брунгільда дізналася про його наближення й задумала новий обман.

— Відтепер ти будеш Лінейк, — наказала вона Лауфей.

Дівчина зблідла.

— Але я не Лінейк.

— Ти робитимеш те, що я кажу, — холодно відповіла Брунгільда.

Лауфей боялася чарівниці ще з дитинства. Брунгільда колись викрала її з рідної землі й відтоді всім представляла як власну доньку. Тож дівчина не наважилася сперечатися.

Коли Теллус прибув, Брунгільда сказала йому, що король зник у морі, Зіґфрід теж загинув, а сумна Лауфей і є принцеса Лінейк.

Теллус не знав правди. Він запропонував дівчині поїхати з ним до Греції, де вони могли б краще познайомитися перед весіллям.

Лауфей мовчки погодилася, бо це був її шанс вирватися від Брунгільди.

Корабель відплив. Невдовзі його огорнув густий білий туман і заніс у незнайомий фіорд.

Теллус зійшов на берег і побачив два надзвичайно гарні дерева.

— Такі дерева прикрасять мій палацовий сад, — сказав він.

Слуги обережно викопали їх із землею й перенесли на корабель. Ніхто не здогадувався, що всередині ховаються Лінейк і Зіґфрід.

Щойно дерева опинилися на борту, туман розсіявся.

У Греції Теллус поставив дерева у великій світлій залі свого палацу.

За звичаєм він подарував Лауфей три відрізи шовку: синій, червоний і зелений.

— З них мають бути три святкові туніки, — сказав він. — Але не поспішай. Якщо не вмієш шити, скажи, і ми знайдемо майстрів.

Та Лауфей не могла розповісти правду. Їй здавалося, що Брунгільда навіть здалеку почує її зізнання.

Коли Теллус пішов, дівчина сіла між двома деревами й заплакала.

— Я не вмію вишивати, — шепотіла вона. — Я взагалі не хочу нікого обманювати. Чому я дозволила втягнути себе в це?

Зіґфрід почув її й тихо мовив сестрі:

— Лінейк, Лауфей плаче. Мені здається, вона не наша ворогиня.

Лінейк спершу мовчала.

— Вона все ж допомагає Брунгільді.

— А якщо її змусили?

Лінейк подумала й відчинила прихований отвір у стовбурі.

Лауфей зойкнула, коли з дерева вийшла дівчина.

— Не бійся, — сказала Лінейк. — Я та, за кого тебе змусили себе видавати.

Лауфей затулила обличчя руками.

— Пробач мені. Я не хотіла. Брунгільда забрала мене від родини, коли я була малою. Вона завжди казала, що мені нікуди тікати.

Лінейк сіла поруч.

— Тоді почнемо не з покарання, а з правди. А поки що я допоможу тобі з тунікою.

Разом вони розкроїли синій шовк. Лінейк показувала, як тримати голку, як вести рівний стібок, як не поспішати. До вечора вийшла гарна туніка з маленькими срібними хвилями на рукавах.

Теллус був у захваті.

Наступного дня приніс червоний шовк.

Лауфей знову звернулася по допомогу. Цього разу вона вже сама зробила половину роботи, а Лінейк тільки підказувала.

На третій день настала черга зеленого шовку.

— Спробуй почати сама, — сказала Лінейк.

І Лауфей спробувала.

Її стібки були не такі вправні, зате кожен був її власний.

Разом дівчата вишили на зеленій тканині гілки, північні зорі й золоті квіти.

Вони так захопилися роботою, що не почули, як до зали увійшов Теллус.

Принц завмер на порозі.

Перед ним сиділи дві дівчини, а одне з дивних дерев було відчинене, наче маленька кімната.

— Здається, настав час усе пояснити, — спокійно сказав він.

Лауфей одразу зізналася.

— Я ніколи не казала, що я Лінейк. Це Брунгільда змусила мене мовчати й дозволила тобі так думати. Я боялася.

Теллус засмутився, що його обманювали, але побачив: найбільше Лауфей карала сама себе.

— Я не маю права вимагати від тебе шлюбу чи карати за те, чого ти не обирала, — сказав він. — Тепер кожен має сам вирішити, чого хоче далі.

Тоді з другого дерева вийшов Зіґфрід.

Лауфей розповіла їм усю правду про Брунгільду: що та була чарівницею з кам’яного острова, що тримала її біля себе силою, а незгодних радників короля таємно відправляла у заслання, щоб захопити владу.

— А батькова буря? — тихо запитала Лінейк.

— Брунгільда хвалилася, що напустила туман на його корабель, — відповіла Лауфей. — Я не знаю, що сталося далі.

Зіґфрід одразу вирішив повернутися додому. Теллус запропонував допомогу, а Лауфей сказала:

— Я теж поїду. Я надто довго боялася. Тепер хочу сама розповісти людям, хто така Брунгільда.

Коли кораблі прибули до острова, мешканці вже втомилися від влади чарівниці. Побачивши Зіґфріда й Лінейк, вони вийшли їм назустріч.

Брунгільда спробувала знову здійняти туман, але цього разу ніхто не повірив її словам. Лауфей стала перед усіма й голосно розповіла, як її викрали, як королева обманювала двір і куди відсилала тих, хто їй перечив.

У підземеллях і на віддаленому березі знайшли багатьох зниклих людей. Їх повернули додому.

А Брунгільда, втративши владу над тими, хто перестав її боятися, зменшилася до свого справжнього вигляду. Її чари розвіялися, і її назавжди відправили назад на кам’яний острів, звідки вона вже не могла керувати чужими долями.

Про короля Рінга звістки так і не прийшли. Його корабель забрала велика морська буря, і діти зберегли про батька теплу пам’ять. Зіґфрід став правителем острова й повернув до ради тих, кого Брунгільда прогнала.

А що ж сталося з Лінейк і Лауфей?

Теллус попросив Лінейк повернутися з ним до Греції, але цього разу не говорив про весілля як про вже вирішену справу.

— Приїдь, якщо сама цього хочеш, — сказав він. — Спочатку будемо друзями. А далі побачимо.

Лінейк усміхнулася.

— Оце вже звучить розумно.

Лауфей теж залишилася поруч із новими друзями. Вона вчилася всьому, чого її колись позбавили: читати карти, вести господарські записи, вишивати й, найголовніше, говорити «ні», коли хтось намагався вирішити за неї.

Згодом Зіґфрід і Лауфей зрозуміли, що їм добре разом. А Лінейк і Теллус теж обрали одне одного, але вже без підмін, наказів і чужих планів.

Кажуть, два чарівні дерева так і росли у грецькому палацовому саду. Одне мало зелене листя, друге — бронзове. І коли вітер проходив крізь їхні крони, здавалося, ніби дерева шепочуть:

«Правда може ховатися дуже довго. Але дружба й сміливість завжди знаходять для неї двері».

«Правда може ховатися дуже довго. Але дружба й сміливість завжди знаходять для неї двері».