Лінивий Джек

Лінивий Джек

Робоча українська назва: Лінивий Джек

Точне першоджерело: English Fairy Tales — Joseph Jacobs, Project Gutenberg #7439, https://www.gutenberg.org/ebooks/7439

Текст:

Колись на краю великого зеленого вигону стояла маленька хатинка. У ній жили Джек і його мама.

Грошей у них було небагато. Мама пряла нитки, лагодила одяг сусідам і працювала від ранку до вечора. А Джек найбільше любив сидіти на сонечку в теплі дні та грітися біля вогню, коли надворі було холодно.

Через це сусіди й прозвали його Лінивим Джеком.

Та мама не хотіла, щоб син усе життя лише чекав, поки хтось інший зробить роботу за нього.

Одного понеділка вона сказала:

— Джеку, ти вже достатньо дорослий, щоб допомагати. Завтра знайди собі роботу хоча б на день. Заробиш щось своїми руками й побачиш, як це приємно.

Джек зітхнув, але погодився.

У вівторок він пішов до сусіднього фермера й цілий день допомагав складати сіно. Увечері фермер дав йому за роботу монетку.

Джек ніколи раніше не заробляв грошей сам. Він ішов додому, підкидав монетку на долоні й милувався, як вона блищить.

Та біля струмка перечепився, монетка вислизнула з пальців — плюсь! — і зникла між камінцями.

Джек прийшов додому з порожніми руками.

— Де твій заробіток? — спитала мама.

— У струмку.

— У струмку?

— Я ніс монетку в руці й загубив.

Мама усміхнулася.

— Наступного разу поклади гроші в кишеню. Там їм буде безпечніше.

— Добре, — сказав Джек. — Наступного разу так і зроблю.

У середу він допомагав доглядати корів. За роботу господар дав йому глечик свіжого молока.

Джек одразу згадав мамину пораду.

— У кишеню! Так безпечніше.

Він засунув глечик у велику кишеню куртки.

На першому ж повороті молоко хлюпнуло через край. На другому намочило куртку. А до дому Джек приніс майже порожній глечик і мокру кишеню.

Мама подивилася на нього й зітхнула.

— Порада була добра для монетки, але не для молока. Глечик треба нести рівно й обережно в руках.

— Зрозумів, — сказав Джек. — Наступного разу нестиму в руках.

У четвер він працював у молочаря й отримав за день круг сиру.

— Тепер я точно знаю, що робити, — зрадів Джек.

Він узяв сир обома руками й поніс дуже-дуже обережно. Та день був спекотний, дорога довга, а сир м’який. Джек стискав його так старанно, щоб не впустити, що до вечора той став схожим не на круг, а на дивну жовту подушечку.

— Я ніс його в руках, як ти сказала, — пояснив Джек мамі.

— І ти справді був обережний, — відповіла вона. — Але м’який сир краще покласти в кошик, загорнути в тканину й не стискати.

Джек почухав потилицю.

— Виходить, одного правила на все немає?

— Саме так, — сказала мама. — Треба дивитися, що саме ти несеш.

У п’ятницю Джек допомагав пекареві. Пекар не мав зайвої монетки, зате віддав йому молодого кота, якому шукав добрий дім.

Кіт був пухнастий, смугастий і дуже незалежний.

— Я нестиму тебе обережно, — сказав Джек.

Він узяв кота на руки.

Кіт просидів спокійно рівно три кроки.

На четвертому захотів на землю.

— Ні-ні, — сказав Джек. — Мені веліли нести обережно.

Кіт замахав хвостом.

На п’ятому кроці викрутився.

На шостому Джек уже біг за ним через траву.

Додому вони прийшли окремо: спершу кіт, а за хвилину — захеканий Джек.

Мама засміялася.

— Живу тварину не можна носити, як сир чи глечик. Треба подумати, чого хоче вона сама. Можна було взяти кошик або просто дозволити котові йти поряд.

Джек сів на лаву.

— Щоразу все по-іншому.

— У цьому й справа, — відповіла мама.

У суботу він допомагав у крамниці. За роботу йому дали великий пакунок із продуктами.

Джек зупинився біля дверей.

Учора мама сказала не тягти живе силоміць. Позавчора — не стискати м’яке. Ще раніше — тримати глечик рівно.

Він довго дивився на пакунок.

— А ти чого стоїш? — запитав крамар.

— Думаю, як його правильно нести.

— Оце вже корисна звичка, — сказав крамар. — Він важкий. Поклади на плече й підтримуй рукою.

Джек так і зробив.

Уперше за весь тиждень він приніс заробіток додому цілим.

— Мамо! — вигукнув він. — Я подумав перед тим, як робити!

— Вітаю, — серйозно сказала мама. — Це велике відкриття.

Але на цьому пригоди не закінчилися.

У понеділок Джек пішов допомагати господарю, який тримав ослика. Весь день хлопець чистив стайню, носив воду й лагодив огорожу. Господар побачив, що Джек старається, і сказав:

— У мене є молодий ослик. Він спокійний, але впертий. Я давно хотів віддати його тому, хто добре про нього дбатиме. Забирай, якщо хочеш.

Джек дуже зрадів.

Він подивився на ослика.

Потім на дорогу.

Потім згадав усі мамині поради.

Монетку — в кишеню.

Молоко — рівно.

Сир — не стискати.

Кота — не тягнути.

Важкий пакунок — на плече.

І тут Джек зробив саме те, чого мама весь тиждень намагалася його відучити: вибрав одну стару пораду, не подумавши, чи підходить вона зараз.

— Важке треба нести на плечі!

Він довго вмовляв ослика, ще довше намагався його підняти, а ослик дивився на нього такими здивованими очима, ніби хотів сказати:

«Хлопче, в мене ж є чотири ноги».

Нарешті Джек якось примостив ослика на плечах і рушив дорогою.

Картина була надзвичайна: Джек ішов, похитуючись, а чотири ослячі ноги стирчали в різні боки.

Люди зупинялися й озиралися.

Біля одного великого будинку на ґанку сиділа дівчина. Вона давно була сумною після важкого року й рідко виходила з дому. Побачивши Джека з осликом на плечах, вона спершу здивувалася, потім усміхнулася, а тоді розсміялася так щиро, що сміх почув її батько.

— Що сталося? — вибіг він.

Дівчина показала на дорогу.

— Тату, подивися! Він несе ослика, а ослик, здається, сам не розуміє навіщо!

Джек почув сміх, зупинився і нарешті теж подивився на себе збоку.

— Е-е-е... — сказав він.

Ослик тихо ревнув.

— Так, друже. Здається, цього разу я знову забув подумати.

Джек обережно опустив ослика на землю. Той одразу бадьоро пішов поруч, наче весь час тільки цього й чекав.

Батько дівчини підійшов до Джека.

— Ти щойно подарував моїй доньці перший веселий момент за багато місяців. Дякую.

— Я не спеціально, — чесно відповів Джек.

— Іноді найкращий сміх саме такий.

Він запропонував Джекові час від часу допомагати в саду й господарстві. Джек погодився. Тепер він працював регулярно, навчився запитувати, якщо чогось не знав, і найголовніше — перестав переносити вчорашню пораду на сьогоднішню справу, не подумавши.

А коли мама питала:

— Що ти сьогодні запам’ятав?

Джек уже не відповідав:

— Наступного разу зроблю так само.

Він казав:

— Наступного разу спершу подивлюся, що за справа, а тоді вирішу.

Сусіди ще якийсь час називали його Лінивим Джеком, бо старі прізвиська живуть довше, ніж звички.

Та згодом усі помітили: Джек прокидається рано, працює старанно і дедалі рідше робить дивні речі.

Хоча ослик, побачивши його, ще довго відходив на безпечну відстань від Джекових плечей.

Хоча ослик, побачивши його, ще довго відходив на безпечну відстань від Джекових плечей.