Лисичка та Журавель

Лисичка та Журавель

Робоча українська назва: Лисичка та Журавель

Текст

Одного разу Лисичка подружилася з Журавлем. Зустрінуться біля річки, поговорять про погоду, про лісові новини, про те, де ягоди достигли, а де жаби голосніше співають.

Якось Лисичка й каже:

— Журавлику, приходь до мене завтра в гості. Я тебе почастую так, що не забудеш!

— Дякую, Лисичко, прийду, — відповів Журавель.

Наступного дня він охайно пригладив пір’я й прилетів до Лисиччиної хатинки. А там уже пахло теплою молочною кашею.

— Заходь, дорогий гостю! — заметушилася Лисичка. — Сідай ближче. Я для тебе не пошкодувала найкращого частування.

Вона взяла широку пласку тарілку, розмазала по ній кашу тоненьким шаром і поставила на стіл.

— Їж, Журавлику, їж! Не соромся.

Журавель нахилив довгий дзьоб до тарілки. Стук-стук. Спробував з одного боку. Стук-стук. З другого. Але дзьоб у нього довгий, а тарілка пласка. Скільки не старався, майже нічого не міг підхопити.

А Лисичка тим часом лизь-лизь язичком по тарілці. Їй така посудина була саме до міри.

— Смачно? — питає.

Журавель чемно відповів:

— Пахне дуже добре.

Та Лисичка так захопилася кашею, що не помітила, як її гість залишився голодним. Скоро тарілка спорожніла.

— От і все, — сказала вона. — Чим багата, тим і рада.

Журавель не став сперечатися. Лише подумав: «Гостину варто влаштовувати так, щоб добре було не тільки господареві».

Перед відльотом він сказав:

— Дякую за запрошення. А завтра ти приходь до мене. Тепер моя черга частувати.

Лисичка зраділа.

— О, прийду неодмінно!

Увесь наступний день вона уявляла, що приготує Журавель. Може, пиріг? Може, ягоди з медом? А може, щось таке смачне, про що вона навіть не чула?

Нарешті Лисичка прибігла до Журавля.

— Вітаю, кума Лисичко! — сказав він. — Прошу до столу.

На столі стояла висока глиняна посудина з вузькою шийкою. З неї йшов духмяний пар. Усередині були варені овочі й маленькі шматочки частування.

— Їж на здоров’я, — запросив Журавель.

Він опустив свій довгий дзьоб просто в шийку посудини й легко діставав шматочок за шматочком.

Лисичка ж обійшла посудину справа. Потім зліва. Спробувала просунути мордочку всередину — не виходить. Хотіла дістати язичком — далеко. Навіть лапкою не підчепиш.

— М-м-м, дуже смачно, — похвалив Журавель.

Лисичка сіла й похмуро дивилася на вузьку шийку.

Тоді вона раптом згадала вчорашню пласку тарілку. Згадала, як Журавель стукав дзьобом і нічого не міг з’їсти.

«От воно як, — подумала вона. — Учора я вибрала посуд тільки для себе. А сьогодні Журавель зробив так само».

Коли частування скінчилося, Журавель сказав:

— Ось і все, Лисичко. Чим багатий, тим і радий.

Лисичка вже хотіла сердито фиркнути, та зупинилася.

— Журавлику, здається, я зрозуміла, чому сьогодні залишилася голодною.

Журавель уважно подивився на неї.

— А я, мабуть, надто старанно повернув тобі вчорашню гостину, — відповів він.

Вони трохи помовчали.

— Якщо колись знову будемо частувати одне одного, — сказала Лисичка, — треба вибрати такий посуд, з якого зможемо їсти обоє.

— Це було б мудро, — погодився Журавель.

Відтоді вони вже добре пам’ятали: запросити гостя — це не просто поставити на стіл те, що зручно тобі. Треба ще подумати про того, кого запросив.

Бо справжня гостинність починається не з тарілки й не з горщика. Вона починається з уваги.

Бо справжня гостинність починається не з тарілки й не з горщика. Вона починається з уваги.