Лисиця і тигр

Лисиця і тигр

Одного теплого дня тигр ішов лісовою стежкою. Він ступав повільно й важко, а сухе листя під його лапами тихенько хрустіло.

Усі лісові мешканці добре знали тигра. Побачать його здалеку — і вже ховаються хто в нірку, хто в кущі, хто високо на дерево.

Аж раптом просто посеред стежки тигр помітив лисицю.

Лисиця теж побачила тигра. Серце в неї так і тьохнуло.

— Оце так зустріч, — подумала вона. — Бігти пізно. Треба щось придумати.

Тигр підійшов ближче й грізно запитав:

— Чому ти не тікаєш від мене, лисице?

Лисиця випросталася, підняла хвоста й відповіла так упевнено, ніби чекала на це запитання весь ранок:

— А чому я маю тікати?

Тигр здивувався.

— Бо я — тигр! Мене боїться весь ліс.

Лисиця поважно похитала головою.

— Мабуть, ти давно не чув новин. Небо призначило мене головною серед звірів.

Тигр навіть сів від подиву.

— Тебе? Головною?

— Саме мене, — сказала лисиця. — І тепер усі, хто мене бачить, одразу тікають.

Тигр примружив очі.

— Не вірю.

— А ти перевір, — запропонувала лисиця. — Ходімо до краю лісу. Я йтиму попереду, а ти трохи позаду. Побачиш усе на власні очі.

Тигр подумав: «Цікаво. Якщо вона хвалиться даремно, я одразу це зрозумію».

— Гаразд, — погодився він.

І вони рушили.

Лисиця йшла попереду повільно, важливо, високо тримаючи хвоста. Тигр крокував за нею.

Незабаром вони вийшли до стежки, якою кілька селян поверталися додому з поля.

Люди побачили лисицю.

Потім побачили величезного тигра просто за її спиною.

— Тигр! — вигукнув хтось.

Усі швиденько звернули з дороги й сховалися за огорожею та деревами.

Лисиця навіть не озирнулася.

— Бачив? — спокійно запитала вона.

Тигр здивовано кліпнув.

— Бачив.

Вони пішли далі.

Біля струмка гралися кілька дітей. Щойно вони помітили тигра позаду лисиці, одразу побігли до своїх домівок.

Лисиця знову сказала:

— Бачив?

— Бачив, — ще тихіше відповів тигр.

За пагорбом паслися кози. Пастух глянув на дорогу, побачив тигра й хутко відвів стадо подалі.

Лисиця зупинилася.

— Ну що, тепер віриш?

Тигр подивився на неї з великою повагою.

— Вірю. Я й не знав, що ти така важлива.

— У лісі багато чого можна не знати, — мудро відповіла лисиця.

Тигр чемно поступився їй дорогою.

— Тоді йди своїми справами, пані лисице. Я тебе більше не затримуватиму.

— Гарного дня, — відповіла вона.

Лисиця поважно рушила вперед. Вона не прискорювала кроку, доки тигр не зник за поворотом.

А тоді швиденько пірнула в кущі, сіла під старим дубом і нарешті видихнула:

— Ух! Оце була прогулянка!

Вона чудово знала: люди тікали зовсім не від неї. Вони бачили тигра, який ішов позаду.

Та тигр цього не зрозумів.

Відтоді в лісі розповідали історію про те, як маленька лисиця перемогла не силою, а кмітливістю.

А ще ця казка нагадує: іноді ми бачимо лише частину картини й робимо висновок надто швидко. Тому варто добре придивитися, перш ніж у щось повірити.

А ще ця казка нагадує: іноді ми бачимо лише частину картини й робимо висновок надто швидко. Тому варто добре придивитися, перш ніж у щось повірити.