Маленька принцеса

Маленька принцеса

Коли Сара Кру приїхала до Лондона з Індії, їй було сім років. Її батько, капітан Кру, дуже любив доньку й хотів, щоб вона навчалася в хорошому пансіоні. Так Сара опинилася в школі міс Мінчін — суворої жінки, яка вміла бути особливо ввічливою з багатими людьми.

Сара справді мала все, про що могли мріяти інші учениці: гарний одяг, книги, власну кімнату й ляльку Емілі, яку вона вважала майже живою. Але найбільше дівчинка любила не речі, а історії. Вона могла глянути на стару шафу й уявити, що за нею ховаються двері до палацу, або перетворити дощ за вікном на початок дивовижної подорожі.

Вона швидко подружилася з Ерменґардою, якій важко давалося навчання, і з маленькою Лотті, що часто плакала. Сара ніколи не сміялася з тих, кому щось не вдавалося. А ще вона помічала Беккі — худеньку служницю, яка працювала від ранку до ночі й нерідко засинала просто сидячи від утоми.

— Заходь, коли зможеш, — тихо сказала їй Сара. — Я розповідатиму тобі казки.

Беккі не могла повірити, що багата учениця говорить із нею як із рівною.

Сара мала одну улюблену гру. Вона уявляла, що є принцесою. Не тією, яка носить корону й наказує іншим, а такою, яка мусить залишатися шляхетною навіть тоді, коли ніхто не бачить.

— Якщо я справді принцеса всередині, — міркувала вона, — то повинна бути доброю не лише тоді, коли мені легко.

На одинадцятий день народження для Сари влаштували розкішне свято. Та саме того дня до міс Мінчін прийшов повірений із жахливою новиною. Капітан Кру помер в Індії після хвороби. Перед смертю він вклав майже всі гроші в справу з алмазними копальнями, яка здавалася втраченою. Від великого статку нібито нічого не залишилося.

Для Сари світ змінився за кілька хвилин. Міс Мінчін, яка ще вранці називала її своєю найкращою ученицею, одразу стала холодною.

— Ти більше не можеш жити тут як панночка, — сказала вона. — Якщо хочеш залишитися, працюватимеш за їжу й дах.

Сару переселили на холодне горище поруч із кімнаткою Беккі. Гарний одяг забрали, уроки закінчилися. Відтепер вона розпалювала каміни, бігала з дорученнями містом, допомагала молодшим ученицям і часто лягала спати голодною.

Та саме тепер її гра стала справжнім випробуванням.

Коли міс Мінчін несправедливо сварила її, Сара стискала руки й думала: «Принцеса не стає грубою тільки тому, що з нею грубі». Коли в кімнаті було холодно, вона разом із Беккі уявляла, що їхнє горище — мансарда мандрівниць, які перечікують заметіль. Коли не було вечері, вони описували одна одній вигадані бенкети так докладно, що іноді навіть сміялися.

Одного дощового дня Сара знайшла на вулиці монетку. Вона була страшенно голодна й купила в пекарні кілька гарячих булочок. Та біля дверей сиділа ще голодніша дитина. Сара зупинилася, подивилася на булочки, а потім віддала дівчинці майже всі, залишивши собі лише одну.

Пекарка побачила це й надовго запам’ятала худеньку дівчинку в мокрому старому одязі.

Тим часом у сусідній будинок поселився хворий чоловік на ім’я містер Каррісфорд. Він багато років жив в Індії й повернувся до Англії з важкою провиною на серці. Колись саме він був другом капітана Кру й умовив його вкласти гроші в алмазні копальні. Справа зрештою виявилася успішною, а капітанова частка перетворилася на великий статок. Та коли містер Каррісфорд захотів знайти доньку померлого друга, слід Сари загубився.

Він не знав, що шукає дитину, яка живе буквально за стіною.

Служник містера Каррісфорда, Рам Дасс, якось побачив Сару через вікно горища. Його ручна мавпочка перебралася по даху до дівчинки, і Сара лагідно повернула тваринку господареві. Рам Дасс помітив холодну, майже порожню кімнату й розповів про неї містерові Каррісфорду.

Той ще не знав, хто ця дівчинка, але захотів їй допомогти.

Одного вечора Сара повернулася з доручень і завмерла на порозі. У каміні горів вогонь. На столі стояла вечеря. На ліжку лежала тепла ковдра, а біля стіни з’явилися книжки й маленька лампа.

— Беккі! — прошепотіла вона. — Або ми обидві заснули, або хтось вирішив перетворити нашу вигадку на правду.

Відтоді таємничі подарунки з’являлися ще кілька разів. Сара називала невідомого добродія чарівником.

Одного дня мавпочка знову втекла й опинилася в Сари. Наступного ранку дівчинка сама понесла її до сусіднього будинку. Містер Каррісфорд почав розпитувати Сару про Індію, про батька, про школу. Кожна відповідь дивувала його дедалі більше.

Коли він почув ім’я капітана Кру, то зблід.

Нарешті стало ясно: дівчинка, яку він так довго шукав по всій Європі, весь цей час жила поруч.

— Сара, — сказав він, ледве стримуючи хвилювання, — твій батько не втратив усе. Алмазні копальні принесли великий прибуток. Частина цього статку належить тобі. Я шукав тебе, щоб повернути те, що твоє.

Сара мовчала кілька секунд. Вона думала не про сукні й карети.

— А Беккі може бути зі мною? — спитала вона перш за все.

Так Беккі більше не мусила працювати до виснаження в пансіоні, а Сара залишила міс Мінчін. Їй знову купили гарний одяг, але тепер він здавався їй менш важливим, ніж раніше. Вона вже знала, що багатство може зникнути за один день, а людська гідність не залежить від того, що на тобі вдягнено.

Незабаром Сара згадала голодну дівчинку біля пекарні. Вона повернулася туди разом із містером Каррісфордом і запропонувала пекарці просту угоду: коли до дверей приходитиме голодна дитина, нехай їй дадуть хліб або булочку, а рахунок надсилають Сарі.

Пекарка впізнала її одразу.

— Я часто про вас думала, міс, — сказала вона. — Того дня ви самі були голодні, а все одно поділилися.

Сара усміхнулася.

Колись вона уявляла себе принцесою, щоб не забувати бути доброю. Тепер вона знала: справжня принцеса визначається не кімнатою, не сукнею і не кількістю грошей. Її можна впізнати за тим, як вона ставиться до слабшого, коли ніхто не змушує її бути доброю.

Колись вона уявляла себе принцесою, щоб не забувати бути доброю. Тепер вона знала: справжня принцеса визначається не кімнатою, не сукнею і не кількістю грошей. Її можна впізнати за тим, як вона ставиться до слабшого, коли ніхто не змушує її бути доброю.