Маленький Мук

Маленький Мук

Робоча українська назва: Маленький Мук

У старому місті Нікея жив чоловік, якого всі називали Маленьким Муком.

Він був невисокого зросту, носив великий тюрбан, широкий пояс, просторі штани й величезні капці. Через це діти іноді бігали за ним вулицею, вигадували безглузді рими й сміялися.

Одного разу серед них опинився хлопчик, який особливо старався розсмішити друзів. Він навіть наступив Мукові на капець, і той мало не впав.

Мук нічого не сказав. Лише випростався, спокійно подивився на хлопця й пішов далі.

Увечері батько хлопчика покликав сина.

— Я чув, як ти поводився з Муком.

Хлопець опустив очі.

— Мені здавалося, це смішно.

— Тоді тобі треба почути його історію. Після неї ти сам вирішиш, чи було там над чим сміятися.

І батько почав розповідати.

Справжнє ім’я Маленького Мука було Мукра. Його батько був бідним, але шанованим чоловіком. Він жив замкнено й не завжди розумів свого сина. Мук ріс веселим, довірливим і мріяв про далекі країни, але не мав ні вчителів, ні добрих порадників.

Коли йому було шістнадцять, батько несподівано помер. Родичі продали майже все майно, щоб повернути борги, а Мукові залишили тільки старий одяг батька.

Батько був набагато вищий, тому речі сиділи кумедно: тюрбан був завеликий, штани — надто широкі, а плащ доводилося підрізати.

Мук не засмутився.

— Може, саме в цьому вбранні я й знайду свою долю, — сказав він.

Він узяв палицю й вирушив у дорогу.

Перші дні були важкими. Мук ішов під сонцем, ночував просто неба й харчувався дикими плодами. Та все одно кожен блискучий камінець здавався йому коштовністю, а куполи далеких міст — воротами в чарівну країну.

На третій день він побачив велике місто.

На площі Мук почув жіночий голос:

— Сюди, мої любі! Сюди, мої красунчики! Обід готовий!

З усіх вулиць до одного будинку помчали коти. Великі, малі, білі, руді, смугасті. За ними прибігли й кілька собак.

Голодний Мук подумав, що господиня кличе всіх охочих, і пішов слідом.

Двері відчинила літня жінка на ім’я пані Ахавзі.

— Ти чого прийшов?

— Я почув запрошення до обіду.

Вона засміялася.

— Я кликала своїх тварин. Але раз ти вже тут, можеш допомагати мені. Роботи багато.

Так Мук залишився в її домі.

Щоранку він годував котів і собак, прибирав кімнати, носив воду й стежив, щоб тварини нічого не розбили.

Особливо він подружився з маленьким песиком.

Проблема була в тому, що коти поводилися зовсім не чемно. Коли господині не було вдома, вони стрибали по полицях, перекидали вази, тягнули нитки й скидали посуд.

А винним щоразу залишався Мук.

— Ти знову був неуважний! — сварила його пані Ахавзі.

— Але це коти…

— Мої котики такого не зробили б.

Мук терпів довго. Та одного разу зрозумів, що господиня не збирається платити йому за роботу і все одно не повірить жодному його слову.

Тоді маленький песик потягнув Мука за полу плаща й повів до зачиненої кімнати. Двері випадково відчинилися, і Мук побачив безліч дивних речей.

Серед них стояли величезні капці й тонка палиця з різьбленою ручкою.

«Мої старі черевики вже зовсім зносилися, — подумав Мук. — Візьму капці замість платні за місяці роботи. А палиця стане в пригоді в дорозі».

Він залишив господині записку, пояснивши, що йде й бере ці дві речі як невиплачену винагороду, та вирушив з міста.

Ледве Мук узув капці, вони самі понесли його вперед.

— Стійте! — закричав він.

Капці зупинилися.

Мук здивовано подивився на них.

Уночі йому наснився маленький песик.

— Ти ще не знаєш, які це речі, — сказав пес у сні. — Якщо в капцях тричі обернутися на п’яті, вони понесуть тебе туди, куди забажаєш. А палиця знаходить скарби: над золотом вона тричі постукає об землю, над сріблом — двічі.

Прокинувшись, Мук одразу вирішив перевірити сон.

Він узув капці, тричі повернувся й подумав про сусіднє місто.

Вітер засвистів у вухах.

Мук помчав так швидко, що дерева обабіч дороги злилися в зелену смугу.

— Повільніше! — попросив він.

Капці слухняно сповільнилися.

Тепер Мук мав справжній скарб, але йому хотілося чесно заробляти. У столиці він почув, що король шукає швидкого гінця.

На випробування прийшли найкращі бігуни. Побачивши Мука у великих капцях, вони посміхалися.

Та коли почалися перегони, він тричі повернувся на п’яті й помчав так, що вже за хвилину всі інші залишилися далеко позаду.

Король призначив його головним скороходом.

Мук старанно виконував доручення. Він доставляв листи швидше за вершників і міг за один день побувати там, куди караван діставався тиждень.

Проте при дворі знайшлися заздрісники.

— Чому король так довіряє цьому новачкові? — бурчали вони.

Одного вечора Мук прогулювався в саду з чарівною палицею. Раптом вона тричі вдарила по землі.

Тук. Тук. Тук.

Мук почав копати й знайшов горщик із золотими монетами.

Він зрадів і щедро поділився частиною золота з тими придворними, які постійно скаржилися, що їм не вистачає грошей.

Але це лише погіршило справу.

— Звідки в нього золото? — почали шепотіти вони. — Напевно, він краде з королівської скарбниці.

Мука заарештували.

— Я нічого не крав, — повторював він. — Моя палиця знаходить скарби.

Король не повірив.

Тоді Мук розповів і про капці, і про палицю.

Король наказав перевірити чарівні речі. Палиця справді знайшла ще один давній сховок із монетами.

Та замість того щоб вибачитися, король зажадав магію собі.

— Такі речі мають належати володарю, — заявив він.

Він забрав капці й палицю, а Мука вигнав із країни.

Мук ішов дорогою босоніж і думав:

«Я довірився людям, які були зі мною привітні лише поки їм це було вигідно».

Через кілька днів він опинився в лісі. Голод змусив його зірвати кілька стиглих фіг із дерева.

Фіги були солодкі, але незабаром Мук відчув, що з ним відбувається щось дивне.

Його вуха стали довгими, а ніс витягнувся вперед.

— От так пригода! — вигукнув він.

Спершу Мук засмутився. Потім подумав:

— Якщо одна фіга це зробила, можливо, інша зможе виправити.

На сусідньому дереві росли плоди трохи іншого кольору. Він скуштував один.

І справді: вуха та ніс повернулися до звичайного вигляду.

Мук подивився на два дерева й усміхнувся.

У нього виник план.

Він набрав кошик фіг із першого дерева, перевдягнувся торговцем і повернувся до столиці.

Біля палацу кухар побачив рідкісні свіжі плоди.

— Король обожнює фіги! Продай мені весь кошик.

Незабаром фіги подали до королівського столу.

Король з’їв найбільше.

За кілька хвилин у нього виросли величезні вуха й довгий ніс. Те саме сталося з кількома придворними, які їли разом із ним.

У палаці здійнявся переполох.

Лікарі мазали носи мазями, прикладали компреси, читали старі книги, але нічого не допомагало.

Тоді до воріт прийшов незнайомий цілитель у темному плащі й з білою накладною бородою.

Це був Мук.

— Я знаю ліки, — сказав він.

Він дав одному з придворних фігу з другого дерева. Вуха й ніс одразу стали звичайними.

Король схопився:

— Вилікуй мене! Отримаєш усе, що захочеш.

— Тоді відведіть мене до скарбниці, — відповів «лікар». — Мені треба вибрати потрібні засоби.

У скарбниці Мук одразу побачив свої капці й палицю.

Він скинув накладну бороду.

— Впізнали мене, володарю?

Король почервонів.

— Мук!

— Ви забрали мої речі після того, як переконалися, що я невинний. Тепер я забираю їх назад.

Король хотів покликати варту, але Мук уже взув капці.

— Не хвилюйтеся, — сказав він. — Я не залишу вас такими назавжди. Але спершу ви маєте повернути мені чесне ім’я і сказати перед двором правду.

Король зрозумів, що іншого виходу немає.

Наступного ранку він скликав придворних.

— Маленький Мук не крав золота, — оголосив він. — Я несправедливо звинуватив його й забрав те, що йому належало. Сьогодні я визнаю свою помилку.

Мук дав королю й решті постраждалих лікувальні фіги.

Усі одужали.

— Залишайся при дворі, — запропонував король. — Я зроблю тебе радником.

Мук похитав головою.

— Дякую. Але я вже знаю, що хочу жити спокійніше.

Він повернувся до Нікеї. Чарівні капці й палицю більше нікому не показував без потреби. Жив тихо, допомагав людям і став відомий мудрими порадами.

Коли батько закінчив розповідь, хлопчик довго мовчав.

— Отже, ми сміялися з людини, яка пережила стільки всього? — нарешті спитав він.

— Ви сміялися, бо бачили тільки великий тюрбан, незвичний зріст і широкі капці, — відповів батько. — Але людина завжди більша за те, що можна помітити з першого погляду.

Наступного дня хлопчик сам знайшов Мука.

— Пробачте мені, — сказав він. — Учора я поводився погано.

Мук уважно глянув на нього.

— Добре, що ти це зрозумів.

— А чарівні капці у вас ще є?

В очах Мука промайнула усмішка.

— Можливо.

— А палиця?

— Можливо.

— А фіги?

Мук розсміявся.

— Ось їх я б на твоєму місці точно не шукав.

Відтоді діти більше не бігали за ним із насмішками. Коли Маленький Мук виходив на прогулянку у великому тюрбані й старих капцях, вони чемно віталися.

А дехто ще довго придивлявся до його взуття й думав: чи справді воно звичайне?

А дехто ще довго придивлявся до його взуття й думав: чи справді воно звичайне?