Маша і ведмідь

Маша і ведмідь

Жили собі в селі дідусь і бабуся, а з ними — їхня онучка Маша. Дівчинка була жвава, допитлива й дуже любила ходити з подругами по ягоди.

Одного літнього ранку діти зібрали кошики та попросилися до лісу. Дідусь із бабусею дозволили, але нагадали:

— Тримайтеся разом і далеко не заходьте.

Спершу Маша не відставала від інших. Вона знаходила під кущами суниці, заглядала під листочки, слухала, як перегукуються птахи. Та раптом побачила галявинку, де ягід було видимо-невидимо. Дівчинка захопилася, переходила від кущика до кущика, а коли випросталася з повним кошиком, навколо вже нікого не було.

— Дівчата! — покликала Маша.

Ліс відповів тільки шелестом.

Маша пішла стежкою, потім іншою, та знайомої дороги не знаходила. Сонце вже схилялося нижче, і дівчинка почала хвилюватися. Нарешті між деревами вона помітила невелику хатинку.

Маша постукала. Ніхто не відповів. Двері були прочинені, тож вона зайшла й вирішила зачекати на господаря.

Незабаром за вікном затріщали гілки. До хатинки повернувся великий ведмідь. Побачив Машу й здивувався.

— Оце гостя! — сказав він. — Залишайся в мене. У хаті буде веселіше. Варитимеш кашу, прибиратимеш, а я приноситиму ягоди та мед.

— Дякую, — чемно відповіла Маша, — але мене вдома чекають дідусь і бабуся. Я мушу повернутися.

Ведмідь похитав головою:

— Саму через ліс не відпущу. Дорога далека, стежок багато. А до села я не піду.

Маша зрозуміла, що просто вмовити його не вдасться. Вона не стала сперечатися. Наступного дня допомогла в хатинці, а сама весь час думала, як повернутися додому.

Увечері їй спала на думку хитрість.

— Ведмедю, — сказала вона, — я напечу пиріжків для дідуся й бабусі. Віднеси їм гостинець, щоб вони знали: зі мною все гаразд.

Ведмідь погодився.

Маша замісила тісто, напекла запашних пиріжків і знайшла велику міцну корзину з кришкою.

— Завтра віднесеш її до нашого села, — сказала дівчинка. — Тільки дорогою не відкривай і пиріжків не куштуй. Я піднімуся високо й перевірю, чи ти виконав обіцянку.

Ведмідь засміявся:

— Як же ти побачиш мене крізь ліс?

— А от побачу, — загадково відповіла Маша.

Наступного ранку вона сказала:

— Вийди надвір і поглянь, чи не збирається дощ.

Щойно ведмідь вийшов, Маша швидко залізла в корзину. Зверху поклала рушничок і пиріжки, а кришку прикрила так, щоб залишалося повітря.

Повернувся ведмідь, підняв корзину на спину й рушив до села.

Ішов він довго. Корзина була важка, пиріжки пахли так смачно, що ведмідь нарешті зупинився біля старого пня.

— Сяду трішки перепочити та з’їм один пиріжок, — пробурмотів він.

І тут із корзини почувся Машин голос:

— Не сідай відпочивати, ведмедю! Не чіпай пиріжків! Неси гостинець просто до дому!

Ведмідь аж підскочив.

— Оце очі в Маші! Далеко бачить!

І пішов далі.

За якийсь час він знову втомився.

— Тепер уже вона мене точно не бачить, — вирішив ведмідь. — Лише хвилинку посиджу.

А з корзини знову:

— Бачу, ведмедю! Іди далі!

— От дивина! — здивувався він і знову рушив у дорогу.

Нарешті показалися сільські дахи. Ведмідь знайшов потрібний двір, поставив корзину біля воріт і загримав у хвіртку.

Та тут собаки почули незнайомого звіра й голосно загавкали. Ведмідь злякався метушні, відступив від воріт, а потім побіг назад до лісу.

Дідусь із бабусею вийшли на подвір’я. Побачили корзину й дуже здивувалися.

— Хто ж приніс нам такий гостинець?

Відкрили кришку — а звідти підводиться Маша!

— Бабусю! Дідусю!

Вони обняли онучку так міцно, що вона мало не розсипала пиріжки.

Маша розповіла, як заблукала, як потрапила до ведмежої хатинки і як придумала повернутися додому.

— Добре, що ти не розгубилася, — сказав дідусь. — Але найкраща пригода та, після якої робиш правильні висновки.

Відтоді Маша, йдучи до лісу, завжди трималася поруч із дорослими або друзями й добре стежила за стежкою. А коли пекла пиріжки, усі в родині ще довго згадували корзину, здивованого ведмедя і його впевненість, що Маша бачить крізь увесь ліс.

Відтоді Маша, йдучи до лісу, завжди трималася поруч із дорослими або друзями й добре стежила за стежкою. А коли пекла пиріжки, усі в родині ще довго згадували корзину, здивованого ведмедя і його впевненість, що Маша бачить крізь увесь ліс.