Мауглі

Мауглі

У спекотних пагорбах Сіоні, коли над джунглями сходив місяць, Батько Вовк прокинувся у своїй печері й зібрався на нічне полювання. Поруч лежала Мати Вовчиця Ракша, а біля неї вовтузилися четверо вовченят.

Раптом до печери прибіг шакал Табакі й приніс неспокійну новину: тигр Шер-Хан покинув свої звичні місця й полює неподалік людських осель.

Невдовзі знизу долинув розлючений тигрячий рик. Шер-Хан спробував підкрастися до людського табору, але необережно стрибнув надто близько до вогню й обпік лапи. Люди розбіглися, а з кущів на схилі до вовчої печери раптом вибралася маленька дитина.

Хлопчик був зовсім сам. Він ледве вмів ходити, тримався за гілку й, побачивши Батька Вовка, не заплакав, а засміявся.

— Людське дитинча! — здивувався Батько Вовк.

Він обережно взяв хлопчика так, як переносив власних малят, і поклав поруч із вовченятами. Дитина одразу підповзла ближче до теплого хутра.

— Який маленький і який сміливий, — сказала Ракша.

Та в ту ж мить місячне світло біля входу зникло. В отвір печери просунулася велика смугаста голова.

— Людське дитинча моє, — прогарчав Шер-Хан. — Віддайте його.

Батько Вовк став між тигром і малюком.

— Вільні Вовки самі вирішують, кого приймати до своєї сім’ї.

А Ракша піднялася на лапи й подивилася просто в очі тигрові.

— Це дитя прийшло до нас саме. Воно голодне й беззахисне. Я не віддам його тобі.

Шер-Хан сердито заричав, але пролізти до печери не міг. Він відступив і пообіцяв, що ще поставить питання про хлопчика перед усією Зграєю.

— Нехай, — сказала Ракша. — А ми назвемо малого Мауглі, Жабеням, бо він голенький і спритний.

Коли вовченята підросли настільки, що могли самі бігати, настав час показати їх Зграї. У повний місяць усі вовки зібралися біля Скелі Ради. На вершині лежав Акела — великий сірий вовк, ватажок Зграї.

Малят по одному виводили в місячне світло, щоб усі запам’ятали їх і визнали своїми.

Коли в центрі опинився Мауглі, за скелями почувся голос Шер-Хана:

— Це людське дитинча! Воно не належить Зграї!

За Законом Джунглів, якщо щодо малюка виникав спір, за нього мали поручитися двоє, хто не був його батьком чи матір’ю.

Першим підвівся старий бурий ведмідь Балу, учитель вовченят.

— Я говоритиму за Мауглі, — сказав він. — Я навчу його Закону Джунглів. У ньому немає злості.

Та потрібен був ще один голос.

Із темряви безшумно вийшла чорна пантера Багіра. Її шерсть блищала, мов чорний шовк.

— Закон дозволяє викупити життя малюка, якщо виник сумнів, — сказала Багіра. — Я віддам Зграї впольованого буйвола. Прийміть хлопчика за Законом.

Голодні вовки погодилися. Акела оголосив Мауглі членом Зграї.

Так хлопчик виріс серед вовків.

Батько Вовк навчав його розуміти сліди, запахи й звуки лісу. Балу пояснював закони: не тривожити чужих малят, поважати водопій, попереджати інших, перш ніж зайти на їхню територію, і пам’ятати, що сила без правил швидко перетворюється на небезпеку.

Багіра навчила Мауглі лазити по деревах, рухатися тихо й дивитися уважно. Хлопчик умів плавати, знаходити мед і витягати колючки з лап своїх вовчих братів.

Минали роки. Мауглі вважав себе вовком, хоча був людиною.

Та Шер-Хан не забув його. Тигр почав нашіптувати молодим вовкам, що людині не місце в Зграї. А Акела старів. Одного дня під час полювання він не зміг наздогнати оленя. За старим звичаєм після такої невдачі його влада ватажка закінчувалася.

Багіра зрозуміла, що наступна Рада може бути небезпечною.

— Малий Брате, — сказала вона Мауглі, — настав час тобі дізнатися дещо про мене. Я народилася не в джунглях. Колись я жила в клітці серед людей. Тому я знаю і їхній світ, і наш. Тобі теж доведеться згадати, що ти людина.

Мауглі засмутився.

— Але вовки мої брати. Я не порушував Закон. Чому вони мають мене виганяти?

— Не всі, — відповіла Багіра. — Та Шер-Хан навчив частину молодих вовків боятися того, що відрізняється від них. Візьми в людей Червону Квітку. Тільки вона змусить тигра й його прихильників відступити.

Так звірі називали вогонь.

Мауглі спустився до людських хатин і побачив, як хлопчик несе в глиняній посудині жар. Мауглі обережно взяв кілька вуглин, підтримуючи їх сухими гілочками, й повернувся до джунглів.

Увечері біля Скелі Ради зібралася Зграя. Акела лежав осторонь. Шер-Хан ходив поміж молодих вовків так упевнено, ніби вже став їхнім господарем.

— Віддайте мені людське дитинча, — вимагав тигр.

— Мауглі жив із нами, їв поруч із нами й не порушив Закону, — сказав Акела. — Не можна карати брата лише за те, ким він народився.

Багіра теж нагадала, що Мауглі був прийнятий за Законом і за нього було заплачено чесну ціну.

Та частина вовків уже слухала Шер-Хана.

Тоді Мауглі підвівся. В руках він тримав суху гілку. Він торкнувся нею жару, і на кінці розквітнуло полум’я.

Вовки мимоволі відступили. Шер-Хан теж завмер.

— Я не хочу битися зі Зграєю, яка була моєю родиною, — сказав Мауглі. — Але й не дозволю вам скривдити Акелу або віддати мене тигрові. Я піду до людей сам. А між мною й тими вовками, які залишаться чесними, не буде ворожнечі.

Він підняв палаючу гілку. Шер-Хан, який боявся вогню ще від тієї ночі біля людського табору, позадкував.

— Іди, Шер-Хане, — твердо сказав Мауглі. — Сьогодні я не дозволю тобі керувати страхом інших.

Тигр відступив у темряву. За ним розійшлися й ті вовки, що ще хвилину тому кричали найголосніше.

Коли Рада спорожніла, Мауглі раптом відчув, як щось гаряче котиться по щоках.

— Багіро, що зі мною? — запитав він. — Чому очі мокрі?

— Це сльози, Малий Брате, — тихо відповіла пантера. — Люди плачуть, коли серцю боляче. Це не слабкість.

Перед світанком Мауглі пішов до печери попрощатися.

Батько Вовк притулився до нього мордою. Вовчі брати обіцяли приходити до краю полів. Ракша довго дивилася на хлопця.

— Ти завжди будеш моїм сином, хоч би де жив, — сказала вона.

Мауглі обійняв її за шию.

— Я повернуся. Я не забуду вас.

Коли небо посвітліло, він спустився з пагорба до людських осель. Позаду залишалися джунглі, які навчили його слухати, бути вірним і жити за правилами. Попереду був світ людей, про який він майже нічого не знав.

Мауглі йшов назустріч новому життю і вперше розумів: можна належати двом світам, не зраджуючи жодного з них. А справжня родина визначається не лише походженням, а тим, хто захищає тебе, навчає, пам’ятає і чекає на твоє повернення.

Мауглі йшов назустріч новому життю і вперше розумів: можна належати двом світам, не зраджуючи жодного з них. А справжня родина визначається не лише походженням, а тим, хто захищає тебе, навчає, пам’ятає і чекає на твоє повернення.