Мауї і створення Нової Зеландії

Мауї і створення Нової Зеландії

Робоча українська назва: Мауї і створення Нової Зеландії

Дуже давно, коли море здавалося безкраїм, а люди вчилися читати вітер, хвилі й зорі так само уважно, як ми читаємо книжки, жив Мауї.

У маорійських оповідях Мауї — герой незвичайний. Він був наймолодшим у родині, допитливим, сміливим і таким кмітливим, що іноді навіть старші брати не знали, чи сердитися на нього, чи сміятися.

Мауї любив море. Він міг довго сидіти на березі й дивитися, як хвиля за хвилею приходить із далечіні.

— Там щось є, — казав він братам, показуючи туди, де вода сходилася з небом.

— Там море, — відповідали брати.

— А за морем?

— Ще море.

— А далі?

— Мауї, — сміялися вони, — хіба тобі завжди мало того, що вже видно?

Мауї усміхався.

Йому й справді завжди хотілося зазирнути трохи далі.

У родині зберігалася пам’ять про предка Мурі-Рангі-Венуа. З цією пам’яттю був пов’язаний особливий рибальський гачок. Його берегли не як звичайний інструмент, а як річ із власною історією, яку не беруть до рук без поваги.

Мауї довго готував гачок до великої справи. Він оздобив його, перевірив міцну линву й промовив над ним старі слова, яких навчився від старших.

А потім прийшов до братів.

Вони саме лагодили велику вака — морську каное.

— Завтра вирушаємо рибалити, — сказав старший.

— Я з вами, — одразу відповів Мауї.

Брати перезирнулися.

Вони добре знали: якщо Мауї сідає в човен, звичайна риболовля може раптом перетворитися на пригоду, про яку потім говоритимуть роками.

— Цього разу ні, — вирішили вони. — Ми хочемо просто наловити риби й повернутися додому до вечора.

Наступного ранку брати встали ще до світанку й тихо відштовхнули вака від берега.

— От і добре, — сказав один. — Сьогодні без Мауї.

Та коли берег уже віддалився, над водою почувся веселий пташиний посвист.

На ніс каное сів маленький птах.

Він нахилив голову набік.

— Цвірінь! Без Мауї, кажете?

Брати завмерли.

Пташка стріпнула крилами — і за мить перед ними вже сидів сам Мауї.

— Ти знову це зробив! — вигукнув середній брат.

— Зробив що? — невинно спитав Мауї. — Наздогнав власну родину?

Навіть старший не втримав усмішки.

— Раз уже тут, бери весло.

Вони попливли далі.

Спочатку брати хотіли зупинитися там, де завжди ловили рибу.

— Тут досить глибоко, — сказали вони.

— Ні, — відповів Мауї. — Сьогодні треба далі.

Вони веслували ще.

Берег перетворився на тонку смужку.

— Тепер?

— Далі.

Ще через якийсь час землі зовсім не стало видно.

Навколо простягалося тільки море. Воно дихало під вака великими повільними хвилями. Чайки лишилися далеко позаду. Сонце піднялося вище.

Брати перестали жартувати.

— Мауї, куди ти нас ведеш?

Він подивився у воду.

— Туди, де чекає моя найбільша риба.

Брати зареготали.

— Найбільша риба! А наживка в тебе є?

Мауї простяг руку.

— Дайте трохи своєї.

— Ні, — сказали вони. — Якщо ти такий великий рибалка, лови сам.

Мауї не образився. Він лише поправив священний гачок, прив’язав до нього маленький знак від себе й опустив линву в темну воду.

Гачок ішов униз.

Глибше.

Ще глибше.

Здавалося, линві немає кінця.

Тоді Мауї поклав долоні на мотузку й тихо почав давній ритмічний спів. Брати не перебивали. Навіть море ніби притихло, слухаючи.

Раптом линва здригнулася.

Раз.

Другий.

А потім натягнулася так сильно, що ніс каное пішов донизу.

— Мауї! — закричали брати. — Відпусти!

— Не можу, — відповів він крізь напруження. — Я чекав на цю рибу.

Щось величезне рухалося в глибині.

Вода навколо вака закрутилася. Хвилі стали вищими. Брати схопилися за борти.

Мауї тягнув.

Його руки втомлювалися, але він не відпускав линви.

— Допоможіть тримати каное рівно! — гукнув він.

Тепер уже ніхто не сміявся.

Один брат узяв весло справа, другий — зліва, третій стежив за хвилями. Всі працювали разом.

Минув час. Сонце змінило своє місце на небі. Море то ревло, то раптом стишувалося.

І ось далеко попереду вода почала підніматися.

Спочатку з океану показалася темна вершина.

— Камінь? — прошепотів один брат.

Потім поруч з’явилася ще одна.

І ще.

Вода стікала з них потоками.

Піднімалися схили, хребти, долини. Те, що брати прийняли за неймовірну рибу, виявилося землею.

Величезною.

Новою.

Мауї стояв у каное, тримаючи натягнуту линву, й дивився, як із моря постає Те-Іка-а-Мауї — Риба Мауї.

— Оце твоя риба? — тихо спитав старший брат.

Мауї усміхнувся.

— Я ж казав, що вона велика.

Брати забули про втому. Їм хотілося негайно вискочити на нову землю, пройтися по ній, торкнутися кожної скелі, побачити, що ховається за пагорбами.

Та Мауї зупинив їх.

— Зачекайте. Земля щойно піднялася з моря. Дайте їй спокій. Спершу треба завершити все як належить.

Але терпіння ніколи не було найсильнішою рисою братів.

Щойно Мауї відвернувся, вони ступили на землю й почали досліджувати її. Бігли в різні боки, підіймалися на виступи, спускалися в улоговини, сперечалися, кому яка частина подобається більше.

І там, де вони ступали, рівна поверхня ніби змінювалася: здіймалися пагорби, пролягали долини, проступали хребти.

Коли Мауї повернувся, він побачив, що нова земля вже не гладенька, як спина великої риби.

Він похитав головою.

— Я ж просив зачекати.

Брати винувато мовчали.

Мауї подивився на гори й долини, на довгі береги, які ще блищали від морської води.

А потім усміхнувся.

— Що зроблено, те зроблено. Може, так земля навіть цікавіша.

Вітер пройшов над новими схилами. Вода збігала вниз майбутніми руслами річок. Хмари чіплялися за вершини.

Брати знову сіли у вака й довго дивилися на землю, що піднялася з океану.

— Як її назвати? — спитав один.

Мауї торкнувся свого гачка.

— Те-Іка-а-Мауї. Риба Мауї.

У цій давній оповіді так постає з моря велика частина землі, яку сьогодні знають як Аотеароа, Нову Зеландію.

А ще ця історія нагадує: велика справа рідко робиться самою силою. Потрібні знання предків, витримка, сміливість і ті, хто триматиме каное рівно, коли море раптом стане неспокійним.

І, звичайно, іноді варто дослухатися до того, хто просить:

— Зачекайте ще трішечки.

— Зачекайте ще трішечки.