Мавпа, черепаха і крокодил

Мавпа, черепаха і крокодил

Текст казки

Колись жила одна Мавпа, яка дуже любила жарти. Але була в неї погана звичка: вона часто сміялася не разом з іншими, а з інших. Якщо можна було когось заплутати, збити з дороги чи змусити повірити в небилицю, Мавпа рідко втримувалася.

Через це знайомих у неї було багато, а справжніх друзів майже не залишилося.

Одного дня Мавпа йшла вузенькою дорогою неподалік від містечка й побачила двох мандрівників. То були Черепаха і Крокодил. Вони здолали довгий шлях, дуже втомилися й ледве рухалися.

Мавпа зупинилася й солодким голосом запитала:

«Добрі мандрівники, звідки ви йдете? Ви маєте такий стомлений вигляд, ніби пройшли пів світу».

Черепаха зітхнула:

«Майже так і є. Ми тут уперше. Не знаємо, де знайти їжу і де перепочити до ранку».

Крокодил додав:

«А найбільше нам зараз хочеться бодай трохи поїсти».

Мавпа одразу подумала про свій черговий жарт. Неподалік був город, де достигли великі круглі гарбузи. Город належав працьовитому господареві, і Мавпа це чудово знала.

Та вголос вона сказала зовсім інше:

«Вам пощастило зустріти саме мене. Я знаю чудове місце. Там є стільки їжі, що вистачить і вам, і ще десятку голодних мандрівників».

Черепаха насторожилася:

«А господар не буде проти?»

Мавпа швидко махнула лапою:

«Не турбуйтеся про дрібниці. Ходімо за мною».

Вона повела їх стежкою, потім звернула за живопліт і показала на поле, де між зеленим листям лежали стиглі помаранчеві гарбузи.

«Ось ваше частування. Їжте скільки хочете, а потім відпочивайте. Я теж піду додому посплю».

І перш ніж Черепаха встигла щось запитати, Мавпа зникла між деревами.

Мандрівники були такі голодні, що спершу ні про що не думали. Вони знайшли стиглий гарбуз, скуштували його і зраділи солодкій м’якоті.

Та невдовзі Черепаха озирнулася уважніше.

«Дивись, Крокодиле. Тут рівні грядки. Земля розпушена. А біля краю поля стоїть відро. Схоже, за цим городом хтось доглядає».

Крокодил перестав жувати.

«Ти права. Мавпа не сказала нам, чий це город».

Саме цієї миті за огорожею почувся голос:

«Хто там на моїх грядках?»

Господар поля побачив незваних гостей і покликав робітників. Ті прибігли з довгими жердинами, щоб відігнати тварин від гарбузів, і здійняли такий галас, що Крокодил аж підскочив.

«Тікаймо!» закричав він.

Крокодил помчав до стежки. Черепаха теж кинулася тікати, але швидко зрозуміла, що не встигає. Тоді вона міцно вчепилася в Крокодилів хвіст.

«Не тримайся за мене!» гукав Крокодил. «Я так не можу бігти швидко!»

«Мушу триматися!» відповіла Черепаха. «Інакше хто ж буде стежити, щоб ти біг у правильний бік?»

Навіть переляканий Крокодил мало не засміявся.

Позаду тупотіли люди, попереду виблискувала вузька річка. Крокодил зібрав останні сили й ковзнув у воду. Черепаха плюхнулася слідом. За мить обоє вже сховалися між очеретом на іншому березі.

Люди зупинилися біля води. Господар сердито крикнув їм услід:

«Більше не заходьте на чужий город! Якщо голодні, спершу попросіть, а не беріть без дозволу».

Черепаха і Крокодил довго мовчали.

Нарешті Черепаха сказала:

«Ми повірили Мавпі лише тому, що вона говорила лагідно».

Крокодил кивнув:

«Лагідні слова ще не роблять пораду доброю».

«І ми самі мали запитати, кому належить поле», додала Черепаха.

На ранок вони знову зустріли Мавпу. Та сиділа на гілці й чекала, певно, веселої розповіді про те, як її хитрощі всіх налякали.

Але Черепаха сказала спокійно:

«Ми не будемо з тобою сваритися. Та відтепер твоїм словам ми повіримо тільки тоді, коли твої вчинки покажуть, що їм можна вірити».

Крокодил додав:

«Справжня допомога не заводить друзів у біду».

Мавпа хотіла засміятися, але сміх чомусь не прийшов. Вона подивилася на двох мандрівників і раптом зрозуміла: учорашній жарт минув за кілька хвилин, а довіру можна втратити надовго.

Черепаха і Крокодил рушили далі своєю дорогою. Відтоді вони не боялися нових знайомств, але навчилися ставити запитання й дивитися не лише на гарні слова, а й на вчинки.

А Мавпа ще довго згадувала той гарбузовий город. Бо інколи найважливіший урок отримує не той, кого обдурили, а той, хто нарешті зрозумів ціну свого обману.

А Мавпа ще довго згадувала той гарбузовий город. Бо інколи найважливіший урок отримує не той, кого обдурили, а той, хто нарешті зрозумів ціну свого обману.