Мавпа і черепаха

Мавпа і черепаха

Колись на Філіппінах, там, де стежки проходили поміж зеленими пагорбами, а сонце зранку золотило верхівки пальм, жили Черепаха і Мавпа.

Черепаха була спокійна, терпляча й завжди думала наперед. Якщо вирушала в дорогу, то брала з собою воду, трохи рисових коржиків і стиглих фруктів. Мавпа була зовсім інша: швидка, весела, непосидюча і дуже вже впевнена, що будь-яку проблему можна владнати потім.

Попри це, вони вважали себе друзями.

Одного ранку Мавпа прибігла до Черепахи й вигукнула:

— Ходімо до сусіднього села! Кажуть, там сьогодні ярмарок. Будуть музика, фрукти й стільки цікавого, що очі розбігатимуться!

Черепаха подумала й кивнула:

— Ходімо. Тільки дорога далека. Треба взяти їжу.

Вона склала у торбинку коржики, банани, кілька солодких плодів і пляшечку води.

Мавпа глянула на свою маленьку торбинку й махнула лапою.

— Навіщо стільки тягнути? Я візьму один банан. По дорозі щось знайдеться.

— Краще візьми більше, — порадила Черепаха. — Невідомо, скільки триватиме дорога.

— Не хвилюйся, — засміялася Мавпа. — Я швидка!

І вони рушили.

Спочатку йти було легко. Мавпа стрибала з каменя на камінь, забігала вперед, поверталася назад і весь час щось розповідала. Черепаха поволі переставляла лапи й берегла сили.

Та минув день, потім другий, і Мавпин єдиний банан давно закінчився.

— Друже, — сказала вона ввечері, — дай мені, будь ласка, трохи твоєї їжі.

Черепаха поділилася.

Наступного ранку Мавпа знову попросила їсти.

Черепаха знову поділилася.

А за годину Мавпа сказала:

— Я знову голодна.

— Ми щойно снідали, — здивувалася Черепаха. — Зачекай трохи. Нам треба берегти припаси.

Мавпа насупилася, але промовчала.

Дорога пішла вгору. Черепаха несла важку торбинку й рухалася ще повільніше.

— Дай мені її, — запропонувала Мавпа. — Я понесу. Тоді ми підемо швидше.

Черепаха зраділа:

— Дякую. Це справді допоможе.

Вона передала торбинку Мавпі.

Та щойно та відчула її у лапах, як раптом помчала вперед.

— Гей! Почекай! — покликала Черепаха.

— Наздоганяй! — весело крикнула Мавпа й зникла за поворотом.

Черепаха йшла так швидко, як тільки могла. Коли нарешті дісталася великого дерева, Мавпа сиділа на гілці й жувала її банани.

— Я дуже голодна, — тихо сказала Черепаха. — Дай і мені щось поїсти.

— Трохи далі, — відповіла Мавпа. — Там, мабуть, буде вода. Тоді й поїмо.

Вони рушили знову.

Мавпа знову побігла вперед. Коли Черепаха наздогнала її вдруге, торбинка лежала порожня.

— А де їжа? — запитала Черепаха.

Мавпа знизала плечима.

— Закінчилася.

— Уся?

— Уся. Її було зовсім мало.

Черепаха нічого не відповіла. Вона чудово пам’ятала, скільки поклала в дорогу. Але сил на сварку не мала.

Вони пішли далі.

Незабаром їм назустріч трапився мисливець. Побачивши людину, Мавпа миттю стрибнула на дерево й заховалася в листі.

Черепаха ж не могла втекти так швидко. Мисливець підняв її з дороги.

— Оце так мандрівниця, — сказав він. — Куди ж ти йдеш сама?

Він відніс Черепаху до своєї хатини неподалік. Там, біля бананового дерева, поставив для неї миску з водою, дав фруктів і залишив відпочивати в затінку. Щоб Черепаха не поповзла на дорогу, поки набирається сил, він прив’язав до її панцира легку мотузку.

Черепаха вперше за кілька днів добре наїлася й відпочила.

А Мавпа, яка здалеку спостерігала за всім, спочатку сміялася:

— От бачиш! Треба було бути швидшою!

Та минула година. Мисливець приніс Черепасі ще банан.

Минуло ще трохи часу — приніс стиглий плід.

Потім поставив свіжу воду.

Мавпа перестала сміятися.

— Нічого собі, — пробурмотіла вона. — Та Черепаха живе краще за мене!

Увечері, коли господар заснув, Мавпа спустилася з дерева.

— Черепахо, — зашепотіла вона, — давай поміняємося місцями.

— Навіщо? — запитала Черепаха.

— Тобі ж тут, мабуть, нудно. А я посиджу біля бананового дерева. Завтра мене теж годуватимуть щогодини.

Черепаха уважно подивилася на подругу.

— Ти впевнена?

— Звичайно! Відв’яжи мотузку.

— Мавпо, іноді варто спочатку подумати, а потім уже бажати чужої долі.

— Та що тут думати? — нетерпляче відповіла Мавпа. — Міняймося!

Черепаха не стала сперечатися. Вона звільнилася, обережно прив’язала мотузку так, як просила Мавпа, і тихо поповзла геть.

Мавпа вмостилася під деревом і всю ніч мріяла про сніданок.

«Спочатку банан, — думала вона. — Потім, мабуть, манго. А може, два манго!»

На світанку мисливець відчинив вікно.

Він глянув на бананове дерево — і аж брови підняв.

— Звідки тут узялася Мавпа?

Мавпа широко усміхнулася й простягнула лапу, наче вже чекала частування.

Та господар побачив надкушені банани на гілках і вирішив, що це саме вона нишпорила в його саду.

— Ану геть звідси, ласунко!

Він розв’язав мотузку, голосно плеснув у долоні й замахав капелюхом.

Мавпа так перелякалася, що одним стрибком опинилася на паркані, другим — на пальмі, а третім — уже далеко за хатою.

Ніхто її не скривдив, але про сніданок можна було забути.

Тим часом Черепаха спокійно прямувала додому.

За кілька годин Мавпа наздогнала її на стежці. Вона була голодна, скуйовджена й дуже невдоволена.

— Ти знала, що так буде! — вигукнула вона.

Черепаха зупинилася.

— Я знала тільки одне: ти захотіла помінятися, не розібравшись, чому я опинилася біля тієї хатини. Так само ти взяла мою торбинку й з’їла все, не подумавши, що їсти треба нам обом.

Мавпа вже відкрила рота, щоб сперечатися, та раптом замовкла.

Уперше за всю подорож вона згадала, як Черепаха ділилася з нею їжею. Як несла припаси для двох. Як не сварилася навіть тоді, коли торбинка спорожніла.

— Виходить, я весь час думала тільки про себе, — сказала Мавпа тихіше.

— Саме так, — відповіла Черепаха. — Швидкі ноги — це добре. Кмітлива голова — теж. Але якщо забути про інших, і те, й інше може завести не туди.

Мавпа почухала потилицю.

— Пробач. Коли повернемося додому, я принесу тобі найбільший банан, який знайду.

Черепаха усміхнулася.

— Краще принеси два. Один тобі, один мені.

І вони рушили далі вже поруч.

Відтоді Мавпа не стала ідеальною — вона все ще любила стрибати вперед і часом поспішала з рішеннями. Але перед довгою дорогою завжди перевіряла свою торбинку.

І якщо поруч ішов друг, рахувала їжу не на одного, а на двох.

Бо дружба починається не з того, хто швидший або хитріший. Вона починається з простого вміння пам’ятати: поруч із тобою теж хтось є.

Бо дружба починається не з того, хто швидший або хитріший. Вона починається з простого вміння пам’ятати: поруч із тобою теж хтось є.