Мавпа і крокодил

Мавпа і крокодил

На березі широкої теплої річки росло велике дерево. Його гілки схилялися майже до самої води, а серед густого листя достигали солодкі плоди.

На цьому дереві жила спритна мавпа. Вона чудово знала кожну гілочку, кожен сучок і кожну стежку між листям. Коли сонце піднімалося над річкою, мавпа снідала стиглими плодами, а потім довго сиділа на найвищій гілці й дивилася, як унизу блищить вода.

У річці жили крокодили.

Одного дня молодий крокодил підплив до дерева й почув, як мавпа сама до себе каже:

— От би потрапити на той острів посеред річки! Кажуть, там плоди ще солодші.

Крокодил підняв голову.

— Я можу тебе перевезти, — сказав він. — Сідай мені на спину.

Мавпа здивувалася.

— Ти справді мене не скинеш?

— Навіщо? — відповів крокодил. — Я добре плаваю. А ти покажеш мені, де ростуть найсмачніші плоди.

Мавпа дуже хотіла побачити острів. Вона спустилася вниз, обережно перестрибнула крокодилові на спину, і вони рушили.

Спочатку все було чудово. Вода тихо плескалася, вітер ворушив листя на березі, а мавпа раділа новій пригоді.

Та посеред річки крокодил раптом пірнув.

— Гей! — закричала мавпа, коли вони знову виринули. — Я ж не риба! Попереджай хоча б!

Крокодил мовчав.

— Що сталося? — насторожилася мавпа.

Тоді крокодил зізнався:

— Моя мати почула про тебе й вирішила, що мавпяче серце має особливу силу. Вона наказала мені привезти тебе до неї. Пробач, але саме тому я запросив тебе в дорогу.

У мавпи всередині все похололо. Але вона не закричала і не почала благати. Навпаки, замислено почухала підборіддя.

— То тобі потрібне моє серце? — перепитала вона.

— Так.

— Ех, крокодиле! Чому ж ти не сказав одразу?

Крокодил розгубився.

— А що?

— Я залишила серце на дереві.

— Як це — залишила?

— А так! — поважно сказала мавпа. — Хіба ти не знаєш, що мавпи, коли вирушають у далеку дорогу, ховають серце в безпечному місці? Моє лежить у дуплі на найвищій гілці. Якби ти попередив, я б узяла його з собою.

Крокодил був не надто кмітливий і повірив.

— Тоді треба повернутися!

— Авжеж, — сказала мавпа. — Інакше вся наша подорож марна.

Крокодил розвернувся й поплив назад.

Щойно його спина торкнулася берега, мавпа стрибнула на коріння, миттю видерлася по стовбуру і зникла серед листя.

Крокодил чекав.

— Ну? — покликав він. — Де твоє серце?

З верхівки дерева почувся сміх.

— У мене воно там, де й у всіх, крокодиле! Хто ж залишає серце на гілці? Ти хотів мене обдурити, а я обдурила тебе. Пливи додому й скажи матері, що дружба не починається з пастки.

Крокодил присоромлено занурив морду у воду й поплив геть.

Після цього мавпа перебралася трохи нижче за течією. Вона знайшла інше дерево, ще пишніше за перше. Навпроти нього лежав острів із фруктовими деревами, а між берегом та островом із води стирчав великий камінь.

Мавпа швидко навчилася перестрибувати з берега на камінь, а з каменя — на острів.

Минув час. Одного вечора вона поверталася додому після цілої днини на острові й раптом помітила: камінь виглядає дивно. Наче став вищим.

Мавпа зупинилася.

«Цікаво, — подумала вона. — Камені ж не ростуть за один день».

І тут вона здогадалася: на камені причаївся той самий крокодил.

Та мавпа вирішила перевірити.

— Добрий вечір, каменю! — голосно сказала вона.

Тиша.

— Каменю, чому ти сьогодні мовчиш? Зазвичай ти завжди відповідаєш мені!

Крокодил почув це й подумав: «Отже, камінь має їй відповідати. Якщо я мовчатиму, вона щось запідозрить».

І грубим голосом сказав:

— Добрий вечір, мавпо!

Мавпа ледве стримала сміх.

— Ага! Так це ти, крокодиле.

— Я, — буркнув він. — І цього разу ти від мене не втечеш. Іншої дороги на берег немає.

Мавпа подивилася на темну воду, на крокодила, а потім весело сказала:

— Гаразд. Ти переміг. Відкривай рота ширше, я стрибну просто тобі в пащу.

Крокодил дуже зрадів і роззявив пащу якнайширше.

А коли крокодили широко відкривають пащу, їм важко добре бачити, що відбувається просто перед носом.

Мавпа розбіглася, стрибнула не в пащу, а просто крокодилові на голову, відштовхнулася від неї й одним великим стрибком опинилася на березі.

За мить вона вже сиділа на дереві.

Крокодил довго дивився вгору.

Нарешті він сказав:

— Ти двічі мене перехитрила. Більше не буду за тобою ганятися.

— Це мудре рішення, — відповіла мавпа. — А ще мудріше — не обманювати того, хто тобі довірився.

Відтоді крокодил тримав своє слово.

А мавпа й далі стрибала на острів по солодкі плоди. Тільки щоразу, перш ніж ступити на камінь, вона уважно дивилася, чи не виріс він раптом за ніч.

Бо кмітливість допомагає вибратися з біди, але обережність часто не дає в неї потрапити.

Бо кмітливість допомагає вибратися з біди, але обережність часто не дає в неї потрапити.