Мавпи і бабки

Мавпи і бабки

Робоча українська назва: Мавпи і бабки

Одного дуже спекотного дня над зеленим лісом стояло нерухоме повітря. Листя майже не ворушилося, струмочки здавалися теплими, а навіть найгаласливіші птахи шукали тінь.

Над галявиною летіла маленька бабка. Вона подорожувала від ставка до ставка й так втомилася, що крила в неї ледве трималися.

— Хоч хвилинку перепочину, — сказала вона й сіла на гілку великого дерева.

А дерево це було не просте. На ньому жила ціла компанія мавп.

Мавпи саме дрімали, чухали одна одній спини та перекидалися недоїденими плодами. Найзадиркуватіша з них помітила бабку.

— Гей, ти! — гукнула вона. — Чого сіла на наше дерево?

Бабка ввічливо відповіла:

— Я дуже втомилася. Трохи відпочину й полечу далі.

— Наше дерево не заїжджий двір! — заявила мавпа.

— Я нічого не чіпаю, — спокійно сказала бабка. — Мені потрібна лише тінь.

Але мавпа вирішила показати себе перед друзями. Вона схопила тонку паличку й махнула нею біля бабки.

— Лети звідси!

Бабка була швидкою. Вона блиснула крильцями й відлетіла так легко, що паличка тільки свиснула в повітрі.

— От і все! — гордо сказала мавпа. — Бачили, як я її прогнала?

Інші мавпи засміялися.

А бабка полетіла до озера, де жила велика родина бабок. Посеред очерету на широкому листку сидів їхній старший — поважний Бабковий Король.

— Що сталося? — запитав він, побачивши засмучену мандрівницю.

Вона все розповіла.

Король насупився.

— Через одну невиховану мавпу не варто сваритися з усім лісом. Але й дозволяти ображати маленьких тільки тому, що вони маленькі, теж не годиться.

— То що ми зробимо? — загули бабки.

Король подумав і усміхнувся.

— Спочатку поговоримо.

Троє бабок полетіли до мавпячого дерева.

— Наш король просить вашого короля нагадати підданим: гілка в лісі велика, на ній вистачить місця всім, — сказали вони.

Король мавп сидів на найвищій розвилці й ласував манго.

— Ха! — розсміявся він. — Нехай ваш король прилітає сам. Побачимо, хто тут кому наказуватиме.

— Ми не наказуємо, — відповіли бабки. — Ми пропонуємо жити мирно.

— Летіть геть! — відмахнувся король мавп.

Коли посланці повернулися, Бабковий Король зітхнув.

— Отже, словами поки не вийшло. Тоді покажемо їм, що спритність теж має силу.

Наступного ранку бабки зібралися над галявиною. Їх було багато, але кожна була легенька, мов листочок.

Мавпи теж прийшли. Кожна принесла собі довгу палицю.

— Дивіться! — кричали вони. — Зараз ми розженемо всіх одним махом!

Бабковий Король тихо сказав своїм:

— Не сперечайтеся. Не сідайте на землю. А коли мавпи почнуть махати палицями, сідайте їм просто на маківки й одразу злітайте.

— На маківки? — перепитала наймолодша бабка.

— Саме туди. І будьте дуже швидкі.

Король мавп підняв руку.

— Почали!

Мавпи замахали палицями.

Ф’ю-ю-ю!

Але бабки вже не літали перед ними. Вони одна за одною сіли мавпам на голови.

— У мене бабка! — закричала перша мавпа й махнула палицею над собою.

Бабка злетіла, а паличка легенько стукнула по плечу сусіда.

— Гей! Обережніше!

— А в мене на вусі!

Хлоп!

— Ой! Це моя рука була!

— У мене на хвості!

— Не крутися!

За мить галявина перетворилася на справжню плутанину. Бабки сідали й злітали, сідали й злітали. А мавпи, намагаючись їх прогнати, лише заважали одна одній.

Одна палиця заплуталася в ліані.

Друга застрягла між гілками.

Третя впала в кущ.

А король мавп так крутився на місці, що врешті сів просто в купу сухого листя.

Шурх!

Усі завмерли.

І тут найменша мавпочка почала сміятися.

Спочатку тихенько:

— Хі-хі.

Потім голосніше:

— Ха-ха-ха!

За нею засміялася друга. Потім третя. Незабаром сміявся весь мавпячий гурт.

Король мавп підвівся, витрусив листя з хутра й похмуро подивився на бабок.

— Гаразд, — сказав він. — Ви маленькі, але дуже спритні.

Бабковий Король завис у повітрі просто перед ним.

— А ви великі й сильні. Отже, навіщо нам доводити, хто кращий? Ліс достатньо великий для всіх.

Король мавп почухав потилицю.

— Мабуть, ми справді переборщили.

Та сама задиркувата мавпа, з якої все почалося, зніяковіло підійшла до бабки-мандрівниці.

— Слухай… того дня було дуже спекотно. І я хотіла покрасуватися. Вибач.

Бабка склала крила.

— Вибачення прийнято. А я обіцяю не сідати вам просто на ніс, якщо не буде потреби.

— Особливо на ніс королю! — вигукнула маленька мавпочка.

Усі знову розсміялися.

Відтоді на тому дереві діяло просте правило: втомлена бабка могла відпочити на будь-якій вільній гілці, а мавпи не махали біля неї палицями.

І коли хтось із молодих мавп починав хвалитися, що сила вирішує все, старші тільки посміхалися:

— Обережно. Пам’ятаєш день, коли ми воювали з бабками?

Тоді хвалько одразу ставав тихішим.

Бо весь ліс знав: іноді маленькі крила й швидка думка можуть перемогти велику палицю. А ще краще, коли після цього всі знаходять спосіб жити поруч без жодної війни.

Бо весь ліс знав: іноді маленькі крила й швидка думка можуть перемогти велику палицю. А ще краще, коли після цього всі знаходять спосіб жити поруч без жодної війни.