Міцний союз

Міцний союз

Робоча українська назва: Міцний союз

Точне першоджерело: Tales of the Punjab — Flora Annie Webster Steel, Project Gutenberg #6145, https://www.gutenberg.org/ebooks/6145

Одного ранку селянин вивів двох волів у поле. Сонце тільки піднімалося, земля була прохолодна після ночі, а плуг легко розрізав м’який ґрунт.

Селянин устиг прокласти лише першу борозну, коли з високої трави вийшов тигр.

— Мир тобі, друже, — чемно сказав він.

Селянин ледь не випустив плуг із рук.

— І тобі миру… — відповів він, намагаючись не показувати страху.

Тигр облизнувся.

— Дуже добре, що ми зустрілися. Я страшенно голодний. Думаю, твої два воли якраз стануть мені сніданком.

Селянин ковтнув повітря.

— Але ж без волів я не зможу зорати поле. Без поля не буде зерна. Без зерна не буде хліба.

— Це вже твої клопоти, — сказав тигр. — А в мене клопіт один: порожній живіт.

Селянин почав просити його зачекати. Нарешті сказав:

— Якщо ти відпустиш волів, я принесу тобі іншу поживу. Вдома є молочна корова.

Тигр подумав і погодився.

Селянин поспішив додому. Побачивши його так рано, дружина здивувалася:

— Чого це ти повернувся? Поле саме себе не зоре.

Коли чоловік розповів про тигра і свою обіцянку, дружина сплеснула руками.

— Ти пообіцяв нашу корову? А що питимуть діти? З чого ми робитимемо масло?

— А без волів ми не матимемо ні зерна, ні хліба, — відповів чоловік. — Що мені було робити?

Дружина подивилася на нього уважно.

— Думати.

— То придумай щось сама, — пробурмотів він.

— Добре. Але тоді робитимеш саме те, що я скажу.

Селянин погодився.

— Повернися до тигра й скажи, що корова не хоче йти сама. Скажи, що я приведу її трохи пізніше.

— А ти справді приведеш?

— Побачиш.

Чоловік не дуже хотів повертатися до тигра з порожніми руками, але іншого плану не мав.

А дружина тим часом зайшла до хати, вдягла чоловікову найкращу куртку, високо намотала тюрбан, щоб здаватися вищою, осідлала поні й рушила до поля.

Тигр уже нетерпляче ходив колами.

— Де корова? — гаркнув він.

— Іде, іде, — відповів селянин. — Треба лише трохи почекати.

Саме тоді з-за повороту з’явився вершник.

Дружина сиділа на поні дуже прямо, говорила гучним голосом і навмисне розмахувала руками.

— От добре! — вигукнула вона ще здалеку. — Сподіваюся, тут є тигр. Учора я так зголодніла, що трьох тигрів ледве вистачило мені на сніданок!

Тигр завмер.

— Трьох?.. На сніданок?.. — прошепотів він.

Дружина поїхала просто до нього.

Тигр розвернувся й помчав до лісу так швидко, що пил закрутився за його лапами.

Селянин дивився й не міг повірити.

— Оце так!

— Бачиш, — сказала дружина, знімаючи тюрбан. — Іноді страшний вигляд лякає навіть того, хто сам звик усіх лякати.

Тим часом у лісі тигр мало не збив з ніг шакала.

— Куди це ти так летиш? — запитав шакал.

— Рятуюся! Там вершник, який їсть тигрів на сніданок!

Шакал визирнув із-за кущів і примружився.

— Я бачив того вершника. Це не грізний мисливець. Це дружина селянина, переодягнена в чоловічий одяг.

Тигр зупинився.

— Ти впевнений?

— Цілком.

— А раптом ти хочеш заманити мене назад?

Шакал образився.

— Та навіщо мені це?

Тигр усе ще сумнівався.

Тоді шакал сказав:

— Хочеш, підемо разом. Щоб ти не боявся, зв’яжемо наші хвости мотузкою. Тоді я не зможу втекти й залишити тебе самого.

Ця ідея тигрові сподобалася. Вони зв’язали хвости й рушили до поля.

Селянин першим побачив їх.

— Ой лишенько! Вони повертаються! І вже удвох!

Дружина не розгубилася.

— Тихо. Не заважай мені думати.

Коли тигр із шакалом підійшли ближче, вона склала руки рупором і голосно крикнула:

— Пане Шакале! Я ж просила вас привести мені великого, жирного тигра! Дякую, що не забули. Якраз вчасно до обіду!

Тигр почув це й похолов від жаху.

— Я так і знав! — закричав він. — Ти мене зрадив!

І кинувся навтьоки.

— Стій! — заволав шакал. — Це ж знову хитрість!

Та тигр уже нічого не чув.

Вони мчали через кущі, перестрибували камені, ковзали по сухому листю. Мотузка між їхніми хвостами натягувалася дедалі сильніше.

Нарешті вона зачепилася за гілку й розв’язалася.

Шакал покотився в м’яку траву, підвівся, обтрусився й сердито глянув услід тигрові.

— От тобі й міцний союз, — буркнув він. — Якщо прив’язатися до того, хто не вміє думати від страху, доведеться бігти туди, куди біжить його страх.

А тигр ще довго не зупинявся.

Селянин із дружиною тим часом повернулися додому разом із волами. Корова теж залишилася в дворі, діти мали молоко, а поле невдовзі було зоране.

Чоловік дорогою сказав:

— Я сьогодні багато чого навчився.

— І чого саме? — усміхнулася дружина.

— По-перше, не варто віддавати корову раніше, ніж подумаєш. По-друге, інколи кмітливість сильніша за кігті. А по-третє…

— Що по-третє?

— Коли ти кажеш: «Тихо, я думаю», краще справді помовчати.

Дружина засміялася.

А шакал відтоді, перш ніж укладати з кимось «міцний союз», завжди питав себе: чи не доведеться йому потім бігти, прив’язаному до чужої паніки?

А шакал відтоді, перш ніж укладати з кимось «міцний союз», завжди питав себе: чи не доведеться йому потім бігти, прив’язаному до чужої паніки?