Мишка і кіт

Мишка і кіт

Робоча українська назва: Мишка і кіт

Жила собі маленька Мишка. Була вона охайна, моторна й дуже любила, коли в домі все лежало на своєму місці.

Одного ранку Мишка вимела свою кімнатку, витрусила килимок, протерла поличку і раптом побачила під шафою щось блискуче.

— Оце так! Срібна монетка! — зраділа вона.

Монетка була невеличка, але для Мишки це був справжній скарб.

«Куплю собі щось смачненьке», — вирішила вона й подалася на базар.

Дорогою Мишка проходила повз великий будинок. За дверима в передпокої сиділа Кішка й поважно пряла нитку.

Мишка зупинилася на безпечній відстані та чемно запитала:

— Що ви робите, пані Кішко, пані Кішко? Що ви робите сьогодні?

Кішка примружила зелені очі й відповіла:

— Пряду собі нитку, сусідонько, сусідонько. Пряду собі нитку.

— Хай буде вона міцна, пані Кішко, пані Кішко. Хай буде вона міцна!

— Буде міцна, буде, сусідонько, сусідонько, — муркнула Кішка.

І Мишка побігла далі.

На базарі вона довго ходила поміж ятками. Там пахло яблуками, медом, свіжим хлібом і корицею. Нарешті Мишка побачила круглий рум’яний пудинг.

— Саме те! — сказала вона й віддала свою срібну монетку.

Повертаючись додому, Мишка знову минала будинок Кішки.

— Де ви були, маленька сусідонько? — спитала Кішка.

— Я ходила на базар, пані Кішко, пані Кішко. Я ходила на базар.

— Далеченько ходила, сусідонько, сусідонько. Далеченько ходила.

— А знаєте, що я знайшла вранці? Срібну монетку!

— То багатшою стала, сусідонько, сусідонько, — сказала Кішка і ще сильніше примружилася.

— А за монетку я купила пудинг!

— То смачний у тебе день, сусідонько, сусідонько, — тихо промовила Кішка.

Мишка чемно попрощалася й понесла пудинг додому.

Пудинг був ще теплий, тому Мишка поставила його на підвіконня.

— Нехай трохи вистигне, а тоді я влаштую собі справжнє свято, — вирішила вона.

Та поки Мишка мила чашку й готувала серветку, з-за рогу нечутно з’явилася Кішка.

Нюх-нюх.

— Який аромат…

Кішка підкралася до вікна, стрибнула на підвіконня і з’їла пудинг до останньої крихти.

Коли Мишка повернулася, на тарілці нічого не було.

— Ой лишенько! Хто з’їв мій пудинг?

На підвіконні лишився тільки довгий котячий вус.

Мишка все зрозуміла.

Наступного дня вона знову зустріла Кішку біля дверей.

— Я вчора ставила пудинг вистигати, пані Кішко, пані Кішко, — почала Мишка.

— Швидше треба було їсти, сусідонько, сусідонько, — відказала Кішка.

— А потім прийшла одна Кішка й з’їла весь пудинг, пані Кішко, пані Кішко.

Кішка перестала прясти.

— Справді? — протягнула вона.

— Справді.

— І що ж ти тепер робитимеш, маленька Мишко?

Мишка вже хотіла відповісти, аж раптом побачила, як Кішка повільно підвелася, вигнула спину й приготувалася до стрибка.

— А тепер, сусідонько, — промуркотіла Кішка, — я й тебе спіймаю!

Стриб!

Та Мишка була маленька, зате дуже спритна. Вона шмигнула під лавку, прослизнула в вузеньку щілину біля плінтуса і за мить уже була у своїй нірці.

Кішка залишилася перед стіною ні з чим.

— Оце так сусідонька! — буркнула вона.

А Мишка за дверцятами своєї нірки перевела подих і сказала:

— Чемно говорити з усіма добре. Але довіряти треба тому, хто й сам поводиться по-доброму.

Відтоді Мишка вже не залишала смаколики на відкритому вікні й завжди трималася від Кішки на відстані.

А коли знаходила під шафою блискучу монетку, спершу зачиняла двері, а вже тоді вирушала на базар.

А коли знаходила під шафою блискучу монетку, спершу зачиняла двері, а вже тоді вирушала на базар.