Нещасливі дні

Нещасливі дні

На краю села, де за останніми хатами починався широкий степ, жили два брати.

Старший мав добру землю, повні комори й великий двір. Молодшому ж удача ніяк не всміхалася. Як не працював він від ранку до вечора, то врожай підведе, то дах протече, то останній мішок зерна доведеться віддати за борг.

Та найбільше його засмучувала не бідність, а холодність брата.

Одного дня молодший зайшов до старшого саме тоді, коли родина сідала обідати.

— Сідай з нами, — хотіла сказати господиня, та старший брат насупився.

— У мене не заїжджий двір. Іди краще в поле та відганяй ворон від зерна.

Молодший нічого не відповів. Лише кивнув і пішов за село.

Сів він край поля, дивиться на чорних ворон і думає:

— Невже все життя так буде? Працюю, стараюся, а наче за мною ходить ціла низка невдалих днів.

І раптом один старий крук відділився від зграї, сів неподалік і промовив людським голосом:

— Може, справа не в тобі, чоловіче. Іноді треба не сильніше тягнути старого воза, а вибрати іншу дорогу.

Молодший аж підвівся.

— То що ж мені робити?

— Спробуй почати спочатку в іншому місці. Не бійся дороги.

Повернувся чоловік додому, розповів дружині все, що сталося. Вони зібрали небагаті речі, покликали дітей і вирушили до сусіднього села.

Ішли вони степом довго. Сонце піднімалося, хилилося до обрію, а дорога все тягнулася вперед.

Раптом чоловік відчув, ніби хтось чіпляється за його стару торбу. Озирнувся — а там дріботить ціла компанія маленьких сірих створінь у довгих плащах.

— Хто ви такі? — здивувався він.

— Ми твої Нещасливі Дні, — зашепотіли вони всі разом. — Понеділок, коли зламалося колесо. Вівторок, коли зникла курка. Середа, коли протік дах. І ще багато-багато інших. Ми завжди з тобою!

— Ні вже, — сказав чоловік. — У нове життя я вас не запрошував.

Та Нещасливі Дні тільки причепилися міцніше.

Коли родина дійшла до річки, чоловік сів напитися води. Тут у нього з’явилася хитра думка.

— Якщо ви вже мої супутники, — сказав він до сірих створінь, — то допоможіть мені перевірити, чи ціла моя шкіряна торба. Залізьте всередину й скажіть, чи немає дірки.

Нещасливі Дні дуже пишалися тим, що їх стільки багато, а тому полізли всі разом.

— Тут тісно!

— Посунься!

— Не штовхай мене!

Коли останній сховався в торбі, чоловік швидко зав’язав її й заховав під корінням старої верби.

— Посидьте тут, — сказав він. — Може, трохи відпочинете від мене.

І родина рушила далі.

У сусідньому селі вони знайшли покинуту хатину. Вона була стара, але міцна. Чоловік полагодив дах, дружина вимила вікна, діти прибрали подвір’я. Потроху життя почало налагоджуватися.

Одного вечора з боку пагорба почувся дивний голос:

— Гей! Хто допоможе? Хто допоможе?

Чоловік узяв мотузку й пішов на звук. На схилі стояв чудернацький старий козел із величезними рогами. Він заплутався біля каміння й ніяк не міг вибратися.

— Не бійся, — сказав чоловік. — Зараз спробуємо.

Він накинув мотузку так, щоб не зробити тварині боляче, й повів її вниз.

Та щойно вони дісталися двору, козел раптом зник. А з горища посипалися дзвінкі монети — не без кінця і не ціла гора, але стільки, щоб родина могла купити насіння, пару добрих волів, полагодити хату й почати господарювати без боргів.

— Чари! — вигукнули діти.

— Може, й чари, — усміхнувся батько. — А може, нагорода за те, що ми не пройшли повз того, кому потрібна була допомога.

Родина не стала ледарювати через несподівану удачу. Навпаки, вони працювали ще старанніше. З першого врожаю відклали зерно на наступний рік, частину продали, а частиною поділилися із сусідами, яким було сутужно.

Минуло кілька років. Молодший брат уже мав охайний двір, сад і повну комору. Але двері його хати залишалися відчиненими для гостей.

Тоді він згадав про старшого брата.

— Треба запросити його до нас, — сказав дружині. — Може, час забути старі образи.

Він послав людей із запрошенням.

Старший брат дорогою почув, що молодший тепер живе добре, і замість радості відчув у серці колючу заздрість.

— Як це він, бідняк, зміг піднятися? — бурмотів він. — Мабуть, знайшов якийсь скарб.

За столом молодший брат розповів йому всю історію: і про крука, і про дорогу, і про Нещасливі Дні в торбі, і про дивного козла, після якого з’явилися монети.

Старший слухав дуже уважно. Та почув не про сміливість почати все заново, не про працю й допомогу, а лише про одне: десь біля річки захована торба.

— А що в тій торбі? — перепитав він.

Молодший усміхнувся.

— Те, від чого я колись вирішив відмовитися. Не думаю, що тобі воно потрібне.

Але заздрість уже не давала старшому спокою.

Уночі він тихенько підвівся, знайшов стару вербу біля річки й почав копати. Незабаром лопата стукнула по шкіряній торбі.

— Ось він, секрет багатства! — прошепотів старший.

Він розв’язав вузол.

І тут із торби, кашляючи, чхаючи й сперечаючись одне з одним, вискочили Нещасливі Дні.

— Нарешті! — закричали вони. — Хто нас випустив?

— Я, — невпевнено відповів старший брат.

— Тоді ходімо з тобою!

Вони вчепилися в його кожух, чоботи й пояс. Один сів на шапку, другий повис на рукаві, третій заліз у кишеню.

Відтоді все в господарстві старшого ніби пішло навскіс. Одного дня вітер зірвав частину даху. Іншого разу мішки з зерном намокли під дощем. Потім зламався старий віз.

І щоразу сірі створіння хихотіли:

— Ми ж казали: ми Нещасливі Дні!

Старший брат спочатку сердився на всіх довкола. Потім зрозумів: що більше він злиться, скупиться й заздрить, то голосніше вони сміються.

Нарешті він пішов до молодшого.

— Допоможи мені, — попросив він. — Я думав, у твоїй торбі був скарб. А знайшов самі турботи.

Молодший не став дорікати.

— Я теж колись думав, що всі мої невдачі приходять тільки ззовні. Та потім збагнув: дещо ми не можемо змінити, зате можемо вирішити, як поводитися далі. Почни з того, що перестань рахувати чуже добро.

Старший повернувся додому. Наступного дня він полагодив сусідові паркан, не попросивши плати. Потім поділився насінням із вдовою, у якої спорожніла комора. Згодом помирився з людьми, яких образив.

І дивна річ: Нещасливі Дні почали ставати дедалі меншими.

— Нам тут уже нудно, — бурчали вони.

Перший зник, коли старший навчився ділитися. Другий — коли попросив пробачення. Третій — коли замість скаржитися взявся до роботи. А останній довго сидів на тину, хитав ногами й нарешті сказав:

— Ех, із вами тепер зовсім нецікаво.

І теж розчинився в ранковому тумані.

Відтоді брати жили поруч і часто допомагали один одному. Вони не стали однаково багатими й не мали однаково легких днів. Та обидва вже знали: удача може прийти й піти, а людяність, праця й щедрість залежать від тебе самого.

А стару шкіряну торбу біля річки більше ніхто не шукав.

Бо найкращим скарбом виявилося зовсім не те, що можна викопати з-під коріння.

Бо найкращим скарбом виявилося зовсім не те, що можна викопати з-під коріння.