Невдачі Пау Яна

Невдачі Пау Яна

Робоча українська назва: Невдачі Пау Яна

Жив колись у лаоському селі чоловік на ім’я Пау Ян. Він був добрий, охоче брався до роботи і щоразу щиро хотів зробити все якнайкраще. Біда була лише в одному: Пау Ян часто розумів слова надто буквально.

Одного ранку він сказав дружині:

— Сьогодні я поставлю сторожову вежу біля рисового поля. З неї буде зручно дивитися, чи не заходять у посіви птахи й буйволи.

— Добре, — відповіла дружина. — Тільки візьми чотири міцні стовпи, приблизно заввишки з наших дітей.

Пау Ян кивнув так поважно, ніби почув наймудрішу пораду на світі.

— Заввишки з дітей. Зрозумів.

Він узяв мотузку, кілька легких бамбукових жердин і покликав дітей із собою.

На полі Пау Ян викопав чотири ямки й сказав:

— Ану станьте сюди. Я тільки подивлюся, якої висоти мають бути стовпи.

Діти стали по одному біля ямок. Пау Ян приміряв жердини, переставляв їх, клав одну поперек плечей, іншу піднімав вище й бурмотів:

— Ні, ця коротка. А ця майже добра. Треба ще трохи довшу.

Потім він так захопився вимірами, що лишив дітей чекати й пішов по бамбук.

Наближався вечір, а вдома ніхто не повертався.

— І де вони всі? — занепокоїлася дружина.

Вона пішла на поле і побачила дивну картину: четверо дітей стояли біля ямок, а Пау Ян, повернувшись із бамбуком, усе ще міряв, міряв і міряв.

— Пау Яне! — вигукнула дружина. — Я ж сказала взяти стовпи заввишки з дітей, а не використовувати дітей замість мірної палиці!

Пау Ян завмер.

— А-а-а… От воно що.

Діти засміялися. Навіть дружина не втрималася.

— Гаразд, — сказала вона. — Завтра я сама поставлю вежу. А ти зробиш простішу справу.

Наступного дня дружина звеліла:

— Поки я працюю на полі, назбирай корму для свиней. А ввечері віднеси їм.

— Оце я вже точно не переплутаю! — запевнив Пау Ян.

Він узяв кошик і пішов збирати зелень. Спочатку все йшло чудово. Та раптом він побачив на землі блискучий камінчик.

— Цікаво, звідки він тут узявся?

Поки розглядав камінчик, забув, навіщо прийшов. Потім помітив метелика. За метеликом — мурашину стежку. А за мурашиною стежкою — високе дерево, по стовбуру якого мурашки швидко бігали вниз.

— От спритні! — здивувався Пау Ян. — І не бояться падати. Треба придивитися, як вони це роблять.

Він дивився так довго, що сонце вже почало хилитися до обрію.

— Ой! Свині!

Пау Ян кинувся додому, схопив перший мішок, який побачив, і побіг до хліва.

— Ось вам вечеря! — радісно закричав він.

Розв’язав мішок — і завмер.

У мішку був рис, приготовлений для всієї родини.

Свині захрюкали так голосно, ніби теж здивувалися.

— Стійте! Це не вам!

Пау Ян швидко зав’язав мішок і відніс його назад.

— Треба все-таки назбирати справжнього корму, — вирішив він.

Та дорогою знову побачив те саме дерево й мурашок.

— А як вони спускаються головою вниз і не падають?

Пау Ян подумав, що зможе так само.

Він обережно виліз на нижню гілку, обхопив стовбур руками й спробував спускатися вниз головою.

— Повільно… ще трошечки…

Нога зісковзнула.

Пау Ян плюхнувся просто в копицю сухої трави.

З копиці показалися спочатку ноги, потім руки, а потім розпатлана голова.

— Тепер знаю, — сказав він сам собі. — Я не мурашка.

Увечері дружина побачила його в соломі й запитала:

— Ну що, нагодував свиней?

— Майже.

— Вежу не переплутав?

— Ні.

— Рис не віддав?

— Ледь не віддав.

— З дерева не падав?

Пау Ян зніяковіло витяг соломинку з волосся.

— Лише трішки.

Дружина похитала головою, але усміхнулася.

— Пау Яне, тобі не бракує старанності. Тобі бракує одного: перш ніж щось робити, зупинися і подумай, що саме тебе попросили.

Пау Ян дуже серйозно повторив:

— Зупинитися. Подумати. А потім робити.

Наступного ранку він узяв кошик.

Зупинився.

Подумав.

І спитав:

— Це кошик для корму свиням, так?

— Так, — відповіла дружина.

— А корм має бути в кошику, а не рис із кухні?

— Саме так.

— І дітей як стовпи не використовувати?

— Ні в якому разі.

Пау Ян задоволено кивнув.

— Тепер усе зрозуміло.

І цього разу він справді впорався.

Кажуть, відтоді, коли Пау Ян чув нове доручення, він не поспішав. Спершу повторював його вголос, потім ставив одне-два запитання, а вже тоді брався до справи.

І невдач у нього стало значно менше.

Хоча, якщо десь поблизу з’являлася дуже цікава мурашина стежка, дружина все одно краще перевіряла, чи Пау Ян не забув, куди й навіщо йшов.

Хоча, якщо десь поблизу з’являлася дуже цікава мурашина стежка, дружина все одно краще перевіряла, чи Пау Ян не забув, куди й навіщо йшов.