Невдячний рибалка

Невдячний рибалка

Колись давно біля великої ріки жив бідний рибалка.

Щоранку, ще до світанку, він брав старі сіті, сідав у маленький човен і плив туди, де вода була найспокійнішою. Він добре знав ріку: де ховається риба, де течія сильніша, а де під водою лежать камені.

Та одного року удача ніби відвернулася від нього.

День минав за днем, а сіті поверталися майже порожні.

Одного вечора рибалка сидів на березі, дивився на воду й сумно думав:

— Невже все моє життя буде таким? Працюю від ранку до ночі, а іноді навіть рису на вечерю не вистачає.

Саме тоді на гілку поруч сів великий чорний ворон.

Насправді це був не звичайний птах. У подобі ворона на землю спустився Пунья Ін, бог мудрості.

Ворон нахилив голову й раптом заговорив людським голосом:

— Рибалко, чи хотів би ти змінити своє життя?

Чоловік так здивувався, що мало не впустив сіті.

— Звісно, хотів би! — відповів він. — Я втомився щодня боятися, що завтра не матиму чого їсти.

— Далеко звідси є провінція, що залишилася без правителя, — сказав Пунья Ін. — Людям потрібна людина, яка знатиме ціну праці й пам’ятатиме, як живуть прості мешканці. Я можу допомогти тобі дістатися туди. Але пообіцяй одну річ.

— Яку?

— Не забувай добра, яке тобі зробили. І коли матимеш владу, не дивися зверхньо на тих, ким був учора сам.

Рибалка поклав руку на серце.

— Ніколи не забуду. Обіцяю.

Тоді ворон виріс просто на очах. Його крила стали такими широкими, що могли затулити сонце.

— Сідай мені на спину.

Рибалка вчепився міцніше, і вони злетіли над рікою, полями й горами.

До вечора далеко попереду з’явилося велике місто.

Пунья Ін привів рибалку до людей, які саме радилися, кому доручити керувати провінцією. Він допоміг їм побачити в незнайомцеві людину, що знає працю, нужду й терпіння.

Так рибалка став новим чоу — очільником провінції.

Спочатку він правив добре.

Він пам’ятав, як важко заробляється кожна жменя рису. Стежив, щоб рибалки мали доступ до ріки, щоб землеробам не заважали працювати, а мандрівники могли знайти нічліг.

Люди говорили:

— Наш чоу розуміє простих людей.

Минув рік. Потім другий. Потім багато років.

У рибалки з’явився великий дім, слуги, красивий одяг і повні комори. Йому більше не треба було вставати до світанку й лагодити мокрі сіті.

І поступово він почав забувати, ким був.

Одного дня він побачив на рисовому полі зграю воронів.

— Геть їх! — наказав він. — Не хочу бачити цих галасливих птахів біля моїх полів.

Слуги прогнали воронів.

Наступного дня чоу наказав проганяти їх уже з усіх садів.

А потім сказав:

— Нехай у моїй провінції взагалі не буде воронів.

У цю мить на підвіконня його палацу сів один старий чорний ворон.

— Ти справді так вирішив? — запитав він.

Чоу придивився, але вже не впізнав свого давнього доброчинця.

— Так, — відповів він. — Для чого вони мені?

Ворон трохи помовчав.

— А чи хотів би ти побачити місце, де немає турбот, наказів і нескінченних справ?

— Ще й як! — зрадів чоу. — Веди мене туди.

— Сідай на спину.

Ворон знову став великим, підхопив колишнього рибалку й поніс його над горами та ріками.

Чоу уявляв палац, сади й м’які подушки.

Та коли вони спустилися, він побачив знайомий берег.

Перед ним стояла його стара хатина.

Біля дверей лежали ті самі сіті.

На воді погойдувався маленький човен.

— Але ж це... мій колишній дім! — вигукнув він.

Пунья Ін набув свого справжнього вигляду.

— Саме так, — сказав бог мудрості. — Я дав тобі можливість змінити долю, а попросив лише пам’ятати добро. Ти забув не тільки мене. Ти забув самого себе.

Колишній чоу опустив голову.

Він хотів сперечатися, та не знайшов жодного слова.

— Чи зможу я повернутися? — нарешті запитав він.

— Спершу навчися знову цінувати те, що маєш, — відповів Пунья Ін. — Мудрість починається з пам’яті про добро.

І з цими словами він перетворився на ворона й полетів у небо.

Рибалка залишився біля своєї хатини.

Наступного ранку він прокинувся ще до світанку, взяв сіті й вирушив до ріки.

Цього разу, коли на борт човна сів чорний ворон, чоловік не прогнав його.

Він усміхнувся й поклав поруч кілька зернин рису.

Бо тепер добре пам’ятав: подарунок може бути великим чи малим, але вдячність не повинна зникати разом із труднощами.

Бо тепер добре пам’ятав: подарунок може бути великим чи малим, але вдячність не повинна зникати разом із труднощами.