Невидимий пастушок

Невидимий пастушок

Жив колись у невеликому угорському селі добрий хлопець-пастушок. Щоранку він виганяв отару на пагорби, слухав дзвіночки овець, свист вітру поміж травою і мріяв про те, що колись побачить світ за далекими горами.

Одного дня, коли сонце вже хилилося до вечора, хлопець сів на теплий камінь і тихо сказав:

— От би мені дві речі: торбинку, яка ніколи не переповнюється, і плащ, у якому мене ніхто не бачить. Тоді я міг би мандрувати куди завгодно й не боятися, що залишуся без місця для своїх знахідок.

Раптом за спиною почувся лагідний голос:

— А навіщо тобі такі дивні подарунки?

Пастушок озирнувся. Перед ним стояв сивий мандрівник із доброю усмішкою.

Хлопець не став вигадувати красивих відповідей.

— Хочу побачити світ, — чесно сказав він. — Але не хочу брати чужого чи робити комусь лихо. Просто мрію про пригоди.

Старий уважно подивився на нього, кивнув і простягнув невелику полотняну торбинку та м’який хутряний плащ.

— Бережи ці речі й пам’ятай: чарівні подарунки найкраще служать тому, хто не забуває про совість.

Пастушок хотів подякувати, та мандрівника вже не було. Лише трава колихалася там, де він щойно стояв.

Наступного ранку хлопець попрощався з батьком, подбав, щоб отара була в надійних руках, і вирушив до столиці.

А в столиці саме всі говорили про дивну загадку королівського палацу.

У короля було дванадцять дочок. Одинадцять старших принцес щоранку прокидалися у стоптаних черевичках, наче всю ніч танцювали. За вечір їм давали нове взуття, а на світанку підошви знову були стерті. Наймолодша принцеса нічого про це не знала і прокидалася у своїх звичайних черевичках.

Короля непокоїло не саме взуття. Він боявся, що доньки кудись зникають і наражають себе на небезпеку.

— Хто відкриє таємницю, того щедро винагороджу, — оголосив він.

Чимало сміливців намагалися стежити за принцесами, та ніхто нічого не дізнався.

Пастушок згадав про свій чарівний плащ і прийшов до палацу.

— Дозвольте мені спробувати, — попросив він короля.

Увечері хлопця провели до коридору біля кімнати принцес. Він дочекався півночі, накинув плащ і став невидимим.

Коли годинник пробив дванадцять, у кімнаті зашурхотіли сукні. Одинадцять старших сестер тихенько підвелися, взули найкращі черевички й приготувалися до дороги. Наймолодша ще спала.

Та цього разу одна із сестер ненароком розбудила її.

— Куди ви йдете? — здивувалася дівчина.

Сестри перезирнулися. Таємниця вже відкрилася, тож вони вирішили взяти її із собою.

На столі стояла маленька посудина з чарівною олією. Принцеси торкнулися нею плечей, і за мить у кожної виросли легкі крила. Невидимий пастушок зробив те саме й полетів слідом.

Спочатку вони опинилися в мідному лісі. Листя там тихо дзвеніло, ніби сотні маленьких дзвіночків. Посеред лісу било джерело, а біля нього стояли мідні келихи.

Коли принцеси рушили далі, пастушок поклав до своєї бездонної торбинки один келих і тоненьку гілочку, що лежала під деревом.

— Ви чули? — стривожено прошепотіла наймолодша принцеса, коли мідне листя задзвеніло.

— То вітер, — засміялися сестри.

Далі був срібний ліс. У місячному світлі він сяяв, наче вкритий памороззю. Пастушок знову підібрав гілочку і взяв один срібний келих.

— Знову щось дзенькнуло, — сказала наймолодша.

Та сестри лише махнули руками.

Нарешті мандрівники долетіли до золотого лісу. Там навіть вода в джерелі здавалася золотавою, а листя світилося в темряві. Пастушок узяв на пам’ять золоту гілочку та келих.

За лісом височіла гора. Біля неї принцес зустрів загадковий провідник. Він торкнувся скелі золотою паличкою, і в камені відчинилися двері.

За ними був величезний зал, повний музики та світла. Там чекали дванадцять юнаків із чарівного краю. Почалися танці.

Пастушок не втручався. Він лише дивився і запам’ятовував. Наймолодша принцеса танцювала зовсім недовго. Вона раз у раз поглядала на годинник і хвилювалася.

— Нам час додому, — нарешті сказала вона сестрам. — Якщо ви боїтеся розповісти батькові про це місце, значить, самі розумієте, що таємні нічні польоти можуть бути небезпечними.

Перед світанком усі повернулися до палацу.

Наступного дня король покликав пастушка.

— Ну що? Ти щось дізнався?

— Дізнався, ваша величносте. Але я не хочу, щоб через мої слова комусь стало зле.

І хлопець розповів про мідний, срібний та золотий ліси, про гору, музичний зал і нічні танці. На стіл він поклав три келихи та три гілочки.

Старші принцеси спочатку все заперечували. Та наймолодша вийшла вперед.

— Батьку, він каже правду. Я була там лише цієї ночі, але все бачила.

Тоді й сестри зітхнули й зізналися.

Король довго мовчав.

— Я сердитий не через танці, — сказав він нарешті. — Я сердитий, бо ви багато ночей поспіль зникали з палацу, нікому нічого не кажучи. Якби трапилася біда, ми навіть не знали б, де вас шукати.

Принцеси опустили голови.

— Ми більше не будемо тікати потайки, — пообіцяли вони.

Король не став карати дочок жорстоко. Натомість попросив їх протягом року допомагати людям королівства: у школі, лікарні та домі для тих, кому потрібен прихисток. Так вони мали навчитися відповідальності й побачити, скільки турбот існує за стінами палацу.

А пастушкові король запропонував золото.

Хлопець похитав головою.

— Дайте мені краще невелику землю для батька й добру отару. Нам цього вистачить.

Королю така відповідь сподобалася ще більше. Він дав родині пастушка гарний дім і пасовище, а самого хлопця запросив доглядати королівські стада.

Наймолодша принцеса часто приходила на пасовище. Вона любила слухати його розповіді про гори, овець і дивного сивого мандрівника. Вони стали добрими друзями.

Минуло багато років. Пастушок уже не був бідним юнаком, а принцеса виросла мудрою й самостійною. І коли одного дня вони зрозуміли, що хочуть і далі йти життям разом, то самі вирішили одружитися.

А чарівний плащ і бездонна торбинка ще довго зберігалися в їхньому домі. Та користувалися ними рідко.

Бо пастушок давно збагнув: найцінніше, що допомогло йому змінити життя, було не невидимим і не чарівним.

Це були чесність, допитливість і вміння не використовувати чужу таємницю для жорстокості.

Це були чесність, допитливість і вміння не використовувати чужу таємницю для жорстокості.