Ніппіт-Фіт і Кліппіт-Фіт

Ніппіт-Фіт і Кліппіт-Фіт

Робоча українська назва: Ніппіт-Фіт і Кліппіт-Фіт

У далекому королівстві жив молодий принц, який мав одну дивну річ: маленький скляний черевичок.

Ніхто не знав, звідки він узявся. Одні казали, що його залишила фея, інші — що колись його знайшли на березі моря після великої бурі. Черевичок був прозорий, легкий і такий маленький, що здавалося, ніби його зробили для ляльки.

Принц часто розглядав його й одного дня сказав:

— Я хотів би зустріти людину, якій цей черевичок справді пасує. Мабуть, у неї дуже маленька нога.

Придворні, які любили перетворювати будь-яку думку принца на велику державну справу, одразу загомоніли:

— Треба влаштувати пошуки!

— Послати гінців!

— Оголосити на всіх площах!

Принц засміявся.

— Добре. Але я не обіцяю одружуватися з першою ж власницею маленької ноги. Спершу хотів би з нею поговорити.

Так королівський посланець вирушив у дорогу зі скляним черевичком у м’якій оксамитовій торбинці.

Він їздив від міста до міста, від замку до замку. Усюди знаходилися охочі приміряти дивовижний черевичок.

Одні панянки підгинали пальці.

Інші затримували подих, ніби від цього нога могла стати меншою.

Треті переконували:

— Він майже пасує! Просто скло якесь неправильне.

Але черевичок залишався впертим: якщо нога була завелика, він не сідав як слід.

Нарешті посланець приїхав до старого будинку, де жила вдова з двома доньками.

Колись родина була заможною, але тепер усім доводилося працювати самим.

Старша сестра дуже любила гарні речі й мріяла повернути колишнє багатство. Молодша була тихішою. Вона доглядала сад, допомагала матері й не вважала, що щастя обов’язково має жити в палаці.

Коли посланець показав скляний черевичок, старша сестра вигукнула:

— Це точно мій розмір!

Вона забрала черевичок до своєї кімнати.

Насправді нога була трохи завеликою. Та сестра так хотіла перемогти, що туго обмотала ступню стрічками й насилу взулася.

Коли вона повернулася, обличчя її було бліде, а кроки — дрібні й незручні.

— Бачите? Пасує! — сказала вона.

Посланець зрадів.

— Нарешті! Я повідомлю принца.

Молодша сестра подивилася на старшу й помітила, як та ледве стримує гримасу від незручності.

Але нічого не сказала.

Наступного дня до будинку приїхав сам принц із невеликою свитою.

Старша сестра вдягла найкращу сукню й вийшла назустріч гостям.

— Отже, це ви змогли взути черевичок? — запитав принц.

— Звичайно.

Вони вирушили до палацу, щоб продовжити знайомство.

Та щойно проїхали повз старий терновий кущ, як маленька пташка заспівала:

— Ніппіт-фіт, кліппіт-фіт,

Не свій розмір взутий вслід!

А маленька ніжка та

Біля дому ще своя!

Принц натягнув повід.

— Дивна пісенька. У вас є сестра?

Старша дівчина занервувала.

— Є. Але вона зовсім не цікавиться палацами.

— Це не причина не привітатися, — відповів принц.

Вони повернулися.

Молодша сестра саме ховалася за великим казаном у дворі. Вона чула про весь цей галас і найменше хотіла, щоб її розглядали, ніби товар на ярмарку.

— Виходьте, будь ласка, — сказав принц, коли її знайшли. — Я лише хочу попросити вас приміряти черевичок. Якщо не захочете — ніхто не примушуватиме.

Дівчина зітхнула.

— Гаразд. Один раз.

Старша сестра зняла скляний черевичок. Щойно вона розмотала тугі стрічки, стало зрозуміло, чому їй було так важко ходити.

Принц насупився.

— Навіщо було так мучити себе?

Старша сестра опустила очі.

— Я хотіла довести, що саме я маю право на краще життя.

— Краще життя не починається з неправди, — тихо сказав принц.

Молодша сестра взула черевичок.

Він сів легко, без жодного зусилля.

Усі ахнули.

А дівчина зняла його й простягнула принцові.

— Ось. Тепер ви знаєте, кому він пасує.

— Знаю, — усміхнувся принц. — Але мені цікавіше інше. Чому ви не прийшли приміряти його самі?

— Бо я не хотіла, щоб моє життя вирішив розмір ноги.

Принц засміявся так щиро, що навіть мати дівчат усміхнулася.

— Це найрозумніша відповідь, яку я почув за всю подорож цього черевичка.

Він не повіз молодшу сестру до палацу того ж дня. Натомість кілька разів приїжджав у гості. Вони гуляли садом, сперечалися про книжки, говорили про те, як допомогти біднішим селам і чому придворні так люблять давати поради, яких у них ніхто не просив.

Згодом дівчина сама приїхала до палацу й побачила, що принц не тільки красиво говорить. Він справді слухає людей, визнає помилки й не соромиться змінювати рішення.

Тоді вони зрозуміли, що подобаються одне одному не через скляний черевичок.

А через те, ким є насправді.

Старша сестра тим часом теж зробила важливий висновок. Вона перестала вдавати з себе когось іншого й відкрила невелику майстерню святкового одягу. Виявилося, що в неї чудове око на тканини й фасони.

А знаменитий черевичок поставили у палаці під скляним ковпаком.

Під ним прикріпили табличку:

«Не варто змінювати себе, щоб утиснутися в чуже уявлення про щастя».

І коли гості запитували, чому казка називається «Ніппіт-Фіт і Кліппіт-Фіт», принц сміявся й відповідав:

— Бо іноді маленька пташка бачить правду раніше за цілий королівський двір.

— Бо іноді маленька пташка бачить правду раніше за цілий королівський двір.