Оссео, син Вечірньої Зорі

Оссео, син Вечірньої Зорі

Давно, на півночі, жив чоловік, у якого було десять дочок. Усі вони виросли вродливими й розумними, але наймолодша, Овіні, відрізнялася від сестер найбільше.

Вона любила те, повз що інші часто проходили не зупиняючись: запах непримітної квітки, сильний вітер перед дощем, темну хмару, що несла воду сухій землі. Овіні звикла дивитися не тільки на те, що видно одразу. Їй хотілося зрозуміти, що ховається глибше.

Коли старші сестри одна за одною створили свої родини, до Овіні теж приходили молоді чоловіки. Та вона не поспішала з вибором.

Зрештою її серце обрало Оссео.

Для всіх інших це здавалося дивним. Оссео виглядав набагато старшим за Овіні, ходив повільно й спирався на просту дерев’яну палицю. Багатства він не мав. Зате говорив спокійно, ніколи не вихвалявся, дотримувався обіцянок і ставився до людей із добротою.

Сестри дивувалися:

— Невже ти справді обрала його?

— Так, — відповідала Овіні. — Я зробила свій вибір сама.

Дехто кепкував із палиці Оссео.

— Оце маєток! Цілий шматок лісу носить із собою! — жартували вони.

А Овіні спокійно відповідала:

— Для вас це просто гілка. Для нього вона опора в дорозі. Отже, для мене вона дорожча за будь-яку коштовність.

Одного дня всю велику родину запросили на свято до далекого поселення. Шлях був довгий. Сестри думали, що Оссео не витримає дороги, але він вирушив разом з усіма.

Вони йшли стежкою крізь ліс. Час від часу Оссео зупинявся й дивився в небо. Там, де вечір уже починав торкатися верхівок дерев, світилася перша зоря.

— Батьку, почуй мене, — тихо шепотів Оссео.

Інші не розуміли, до кого він звертається. Лише Овіні чекала поруч і не квапила його.

Незабаром мандрівники підійшли до великої скелі. Оссео часто зупинявся тут раніше, коли хотів побути в тиші й подивитися на вечірнє небо.

Раптом Вечірня Зоря спалахнула яскравіше.

Тонкий промінь торкнувся обличчя Оссео. Він затремтів і опустився на землю. Овіні одразу кинулася до нього.

Та щойно вона взяла його за руку, сталося диво.

Оссео випростався.

Його крок став легким, плечі розправилися, а сивина зникла. Перед Овіні стояв молодий чоловік, таким, яким Оссео був колись до давнього чарівного закляття.

Але в ту саму мить змінилася й Овіні. Її постать зігнулася, волосся посивіло, і тепер уже вона спиралася на палицю.

Родичі завмерли від подиву.

Оссео ж не відступив від дружини ні на крок.

— Ходімо разом, моя найдорожча, — сказав він і подав їй руку.

Він ішов поруч так само уважно, як Овіні щойно йшла поруч із ним.

І тоді сестри вперше зрозуміли: те, що було справжнім між цими двома, не залежало ні від молодості, ні від краси, ні від того, хто потребує опори.

Коли родина дісталася місця свята, вже стемніло. У просторому житлі горіло вогнище, пахла їжа, люди розмовляли й сміялися.

Та Оссео майже не торкався частування. Він знову дивився вгору.

Із далекої висоти долинула музика. Спершу вона нагадувала шелест крил, потім спів птахів, а згодом Оссео почув голос:

— Сину, час настав. Старе закляття втратило силу. Підіймайся до Вечірньої Зорі й приведи тих, кого любиш.

Інші чули лише дивні, прекрасні звуки. Оссео ж розумів кожне слово.

Будинок легко здригнувся.

Ще раз.

А тоді почав підніматися над землею.

Спочатку він зрівнявся з верхівками дерев. Потім поплив крізь хмари. Дерев’яний посуд засяяв червоними й золотими відблисками, жердини стали схожими на срібні промені, а стіни наче виткалися з легких крилець і вечірнього світла.

Один за одним родичі Оссео перетворилися на птахів. Тут були сойки, голуби, куріпки й маленькі співучі пташки. Вони перелітали з місця на місце й дивувалися власному різнобарвному пір’ю.

Лише Овіні все ще залишалася старенькою.

Оссео подивився на Вечірню Зорю і попросив:

— Якщо закляття скінчилося для мене, нехай воно скінчиться й для неї.

Зоря відповіла срібним спалахом.

І в ту ж мить Овіні знову стала молодою. Її проста одежа заблищала м’яким зеленим світлом, а дерев’яна палиця перетворилася на срібну пір’їну.

Невдовзі всі опинилися на Вечірній Зорі.

Там Оссео зустрів свого батька, володаря зоряного дому.

— Сину, — сказав він, — колись заздрісна сила сусідньої зорі наклала на тебе закляття. Вона змінила твій вигляд, сподіваючись, що люди відвернуться від тебе. Але Овіні побачила тебе не очима насмішників. Вона залишилася поруч, і тому чари не змогли перемогти вас обох.

Оссео й Овіні оселилися в зоряному домі. З часом у них народився син. Хлопчик ріс допитливим і хотів знати все про землю, ліси, озера та птахів, яких бачив унизу.

Одного разу він попросив навчити його стріляти з лука, як це робили земні мисливці. Батько дав йому маленький лук і попередив:

— Сила в руках вимагає великої обережності.

Хлопчик тренувався, цілячись у далекі мішені. Та одного разу стріла полетіла не туди, куди він задумав, і лише ковзнула по крилу однієї з чарівних пташок.

Пташка скрикнула, але не була поранена. З її крила впала одна блискуча пір’їна й торкнулася зоряної землі.

У ту ж мить усе навколо задзвеніло, наче сотні маленьких дзвіночків.

Давні чари остаточно розсипалися.

Птахи знову стали людьми, а зоряний дім поволі почав опускатися крізь хмари.

Так Оссео, Овіні, їхній син і родичі повернулися ближче до землі. Їхній дім зупинився на високому скелястому острові посеред великого озера.

Кажуть, у тихі літні вечори, коли місяць освітлює верхівки скель, там можна побачити маленькі постаті, що беруться за руки й танцюють у срібному світлі.

А рибалки, які пропливають неподалік, іноді чують музику, схожу водночас на шелест крил, плескіт хвиль і далеку пісню.

І якщо в таку мить над озером з’являється Вечірня Зоря, варто згадати Оссео й Овіні — двох людей, які навчилися дивитися одне на одного глибше, ніж дозволяє перший погляд.

І якщо в таку мить над озером з’являється Вечірня Зоря, варто згадати Оссео й Овіні — двох людей, які навчилися дивитися одне на одного глибше, ніж дозволяє перший погляд.