Острів скарбів

Острів скарбів

Коли я був хлопцем, мої батьки тримали невеликий заїзд «Адмірал Бенбоу» біля самого моря. Одного холодного дня до нас прийшов старий моряк із важкою скринею. На щоці в нього тягнувся шрам, а в голосі завжди шумів шторм.

Він називав себе капітаном, хоча справжнього імені не говорив. Щовечора сидів біля вікна, дивився на дорогу й розпитував, чи не бачив хто моряка на одній нозі. Мені він платив кілька монет, щоб я теж пильнував.

Та найбільше боявся капітан не бурі й не моря, а людей зі свого минулого.

Одного разу до заїзду прийшов незнайомець на прізвисько Чорний Пес. Після їхньої сварки капітан тяжко захворів. А невдовзі сліпий старий пірат передав йому чорну мітку — знак, що колишні товариші прийдуть по його скриню.

Тієї ж ночі капітан помер. Ми з матір’ю знали, що пірати ось-ось з’являться. Нам не хотілося брати нічого чужого, але капітан заборгував за проживання. Ми відкрили скриню, взяли рівно стільки грошей, скільки він був винен, і вже збиралися тікати, коли я помітив загорнутий у тканину пакет.

Я схопив його, бо чув, як капітан колись говорив, що саме за цим полюють його вороги.

Ми ледве встигли сховатися. Пірати перевернули заїзд догори дриґом, та пакета не знайшли.

Я відніс знахідку докторові Лівсі та сквайрові Трелоні. Усередині лежала карта острова з трьома червоними хрестами й написом про скарб знаменитого пірата Флінта.

Сквайр загорівся пригодою миттєво.

— Знайдемо корабель, команду й вирушимо по скарб!

Так почалася подорож на «Іспаньйолі». Капітаном судна став суворий і чесний містер Смоллетт. Кухарем найняли довгов’язого одноногого моряка на ім’я Джон Сільвер. Він був веселим, розумним, умів жартувати з матросами й спритно пересувався на милиці. Я відразу подумав, що це зовсім не той страшний одноногий, якого боявся старий капітан.

Я помилився.

Під час плавання Сільвер став мені майже приятелем. Він розповідав морські історії, показував вузли й учив розрізняти кораблі. Але одного вечора я поліз до бочки по яблуко. Яблук майже не лишилося, тож я заліз усередину, і саме тоді поруч сів Сільвер.

Я вже хотів вилізти, коли почув його голос.

Він говорив із матросами про заколот.

Сільвер служив у самого Флінта. Багато людей у нашій команді теж були колишніми піратами. Вони чекали, доки ми знайдемо скарб, а тоді планували захопити корабель.

Я сидів у темряві, боячись навіть дихати. Щойно зміг непомітно вибратися, розповів усе докторові Лівсі, сквайрові Трелоні й капітанові Смоллетту.

Коли на обрії з’явився острів, усі вже знали: справжня небезпека починається тепер.

Частина команди зійшла на берег. Я необачно стрибнув у човен разом із ними, а потім утік у ліс. Там я зустрів дивного чоловіка в пошарпаному одязі. Його звали Бен Ґанн. Три роки тому товариші залишили його самого на острові за невдалий пошук Флінтового золота.

— Я знаю тут більше, ніж вони думають, — сказав він загадково. — Якщо твої друзі чесні люди, передай докторові: Бен Ґанн може стати їм у пригоді.

Тим часом доктор, сквайр і вірні матроси зайняли старий дерев’яний форт. Пірати оточили його, і кілька разів доходило до сутичок. Я повернувся до своїх, та довго всидіти на місці не зміг.

Бен Ґанн показав мені маленький човник, схований у кущах. Уночі я спустив його на воду й дістався «Іспаньйоли», яку пірати залишили на якорі. Мені вдалося відв’язати корабель так, що течія понесла його подалі від стоянки. Пізніше я піднявся на борт і, після небезпечної сутички з піратом Ізраелем Гендсом, зумів привести судно до тихої бухти.

Я пишався собою, поки не повернувся до форту.

Там замість друзів були пірати.

Вони захопили мене, а їхнім ватажком знову став Джон Сільвер. Він був небезпечною людиною: сьогодні міг усміхатися, а завтра перейти на бік того, хто сильніший. Але того разу він не дозволив іншим піратам скривдити мене.

— Хлопець залишиться живий, — сказав Сільвер. — Він може ще знадобитися.

Я не знав, захищає він мене чи лише себе.

Найдивніше було те, що в Сільвера опинилася карта скарбів. Доктор Лівсі сам віддав її піратам разом із фортом. Це здавалося божевіллям, але доктор мав причину, про яку мовчав.

Наступного ранку Сільвер і його люди повели мене шукати скарб. Ми йшли через ліс, звіряючись із позначками на карті. Пірати то сварилися, то мріяли, скільки золота отримають.

Раптом між деревами пролунав голос, схожий на голос давно померлого Флінта. Моряки зблідли й зупинилися. Лише Сільвер зрозумів, що це може бути звичайна хитрість.

І справді, то був Бен Ґанн, який вирішив налякати старих знайомих.

Нарешті ми дісталися великого дерева, біля якого, за картою, мав бути скарб.

Але замість скринь побачили порожню яму.

Хтось уже викопав золото.

Пірати розлютилися й обернулися проти Сільвера. Саме тоді з укриття з’явилися доктор Лівсі, Бен Ґанн і наші друзі. Після короткої сутички ми вирвалися з пастки.

Тоді доктор пояснив усе.

Бен Ґанн знайшов скарб Флінта ще задовго до нашого прибуття. Протягом місяців він потай переносив монети й злитки до своєї печери. Коли доктор дізнався про це, стара карта перестала бути цінною. Саме тому він без страху віддав її піратам.

Ми завантажували золото на «Іспаньйолу» багато днів. Навіть після всіх пригод його виявилося більше, ніж я міг уявити.

Джон Сільвер знову пристав до нас, бо зрозумів, що піратам уже не перемогти. Доктор не довіряв йому, капітан Смоллетт теж, але всі пам’ятали, що він урятував мені життя. Дорогою додому Сільвер одного дня зник у порту, прихопивши невелику частину грошей. Ніхто не став його переслідувати.

Ми повернулися до Англії. Кожен отримав свою частку скарбу. Бен Ґанн, який роками мріяв про багатство, швидко витратив свої гроші, але зате знову жив серед людей і більше не був самотнім на острові. Капітан Смоллетт пішов на спокій. Сквайр і доктор повернулися до звичного життя.

А я зрозумів, що не хочу більше шукати закопане золото.

Іноді мені й досі сниться той острів: сосни, прибій, темна бухта й далекий крик папуги Сільвера. Але якщо хтось питає, чи залишилися там іще скарби, я відповідаю однаково:

— Нехай залишаються. Мені вистачило однієї пригоди, щоб дізнатися: золото може привести людину через океан, але не зробить її ні сміливою, ні чесною. Це вона мусить обирати сама.

— Нехай залишаються. Мені вистачило однієї пригоди, щоб дізнатися: золото може привести людину через океан, але не зробить її ні сміливою, ні чесною. Це вона мусить обирати сама.