Палац шкереберть

Палац шкереберть

Давним-давно Авраам і Сара вирушили в далеку дорогу до Єгипту.

Шлях був довгий. Удень над землею тремтіло гаряче повітря, увечері небо ставало фіолетовим, а вночі над мандрівниками сяяли зорі, яких здавалося більше, ніж піщинок у пригорщі.

Сара була відома своєю красою. Та ще більше Авраам цінував її розум і спокійний характер. Вона вміла помічати те, чого інші не бачили, і ніколи не поспішала з висновками.

Коли вони наблизилися до єгипетського кордону, Авраам занепокоївся.

— Тут при дворі люблять усе незвичайне, — сказав він. — А ми чужинці. Не хочу, щоб через цікавість нас затримали.

— Будемо говорити чемно й правдиво настільки, наскільки це безпечно, — відповіла Сара. — І пам’ятаймо: страх часто вигадує небезпеку ще до того, як вона з’явилася.

На кордоні стояли митники. Вони оглядали вози, рахували тюки й задавали кожному мандрівникові безліч запитань.

Авраам віз велику дорожню скриню з одягом, запасами та речами для дороги. Коли митники побачили її, один із них примружився.

— Що там?

— Звичайні дорожні речі, — відповів Авраам.

— Може, зерно?

— Якщо треба, заплачу мито як за зерно.

— А може, прянощі?

— Заплачу й за прянощі.

Митники перезирнулися.

— Дивний чоловік. Усі торгуються, а ти готовий платити більше.

— Я просто хочу продовжити шлях без сварок.

Але тепер їм стало ще цікавіше. Скриню наказали відкрити, речі перебрали, і саме тоді до застави підійшла Сара, яка до цього розмовляла з жінками біля криниці.

Усі на мить замовкли.

Начальник митниці прошепотів:

— Про таку гостю треба повідомити палац.

Так звичайна перевірка перетворилася на цілу подію. Невдовзі Авраама й Сару запросили до фараона.

Палац був величезний: колони здіймалися високо над головою, підлога блищала, у басейнах плавали квіти, а слуги рухалися так тихо, ніби вміли ходити по хмарках.

Фараон прийняв гостей у великій залі.

— Кажуть, ви прийшли здалеку, — сказав він. — Залишайтеся в моєму палаці. Тут вам буде краще, ніж у дорозі.

— Дякуємо за гостинність, — відповіла Сара. — Але ми хочемо відпочити й продовжити шлях.

Фараон здивувався. Йому рідко відмовляли.

— Навіщо поспішати? У вас буде найкраща кімната, сад і слуги.

— Добра кімната не перестає бути чужою, якщо людину не питають, чи хоче вона в ній жити, — спокійно сказала Сара.

Фараонові відповідь не сподобалася.

— До ранку ви залишаєтеся тут, — вирішив він. — А завтра поговоримо ще раз.

Сару провели до красивої кімнати з різьбленими дверима. Авраама поселили в іншому крилі палацу.

— Не бійся, — сказав він перед тим, як їх розвели коридорами. — Ранок принесе рішення.

— Я не боюся, — відповіла Сара. — Просто дуже не люблю дверей, які зачиняють без дозволу того, хто всередині.

Ніч опустилася на палац.

І тут почалися дивні речі.

Спершу фараон вирішив повечеряти. Він сів на м’яке крісло, але крісло раптом тихенько посунулося назад.

Фараон підтягнув його до столу.

Крісло знову від’їхало.

— Хто це робить? — сердито запитав він.

Слуги завмерли.

— Ніхто, володарю.

Фараон сів на інший стілець.

Той повернувся боком.

Він пересів на третій.

Третій почав повільно крутитися.

— Припиніть!

Ніхто не рухався.

Тоді фараон потягнувся до чаші з виноградним соком. Чаша легко ковзнула по столу й зупинилася біля іншого краю.

Він потягнувся за нею вдруге.

Чаша ковзнула назад.

Слуги опустили очі, щоб не засміятися.

— Усім вийти! — наказав фараон.

Щойно двері зачинилися, килим під його ногами згорнувся трубочкою.

Фараон переступив через нього.

Килим розгорнувся і згорнувся з іншого боку.

— Що за нісенітниця!

У спальні було ще дивніше. Подушка, яку він клав під голову, опинялася в ногах. Ковдра сповзала на підлогу. Ліжко ледь помітно поверталося, і щоразу, коли фараон заплющував очі, йому здавалося, що узголів’я вже там, де хвилину тому були ноги.

Він перейшов до іншої кімнати.

Там двері відчинилися не всередину, як завжди, а назовні й легенько підштовхнули його назад у коридор.

Фараон рушив сходами нагору, але після десяти сходинок раптом опинився на тому самому майданчику.

— Я точно йшов угору! — вигукнув він.

Сторож присягався, що бачив те саме.

До півночі весь палац жив шкереберть.

Глечики дзвеніли без вітру.

Штори зав’язувалися вузлами.

Сандалі слуг мінялися місцями.

Кухар поставив горщик на праву полицю, а за мить знайшов його на лівій.

Головний писар тричі клав сувій перед собою, а сувій тричі розгортався догори ногами.

Нарешті один старий слуга несміливо сказав:

— Володарю, відколи до палацу привели тих мандрівників, усе перестало стояти на своїх місцях.

Фараон насупився.

— Думаєш, це вони?

— Не знаю. Але, може, варто запитати, чого вони хочуть.

Фараон вирушив до кімнати Сари.

Дивно, але там усе було спокійно. Світильник горів рівно. Килим лежав пласко. Глечик стояв на столі й нікуди не тікав.

Сара сиділа біля вікна.

— Ти бачила, що робиться в моєму палаці? — запитав фараон.

— Чула чимало гуркоту.

— Мої меблі збожеволіли.

— Можливо, вони просто не люблять, коли речі стоять не на своїх місцях.

— Що це означає?

Сара подивилася на нього прямо.

— Мандрівник має бути в дорозі, якщо хоче йти далі. Гість має бути гостем, а не людиною, якій забороняють піти. Коли кожен займає чуже місце, не дивно, що й стільці починають плутатися.

Фараон хотів заперечити, але саме в цю мить корона на його голові повернулася задом наперед.

Сара не втрималася й усміхнулася.

Фараон зняв корону, подивився на неї й теж раптом засміявся.

— Гаразд. Я зрозумів натяк.

Він наказав привести Авраама.

— Ви можете продовжити подорож, — сказав фараон. — І ніхто вас не затримає.

— Дякуємо, — відповів Авраам.

Сара додала:

— А вашим слугам, мабуть, варто трохи поспати. Вони сьогодні набігалися за меблями.

Фараон зітхнув.

— Якщо вранці мій палац усе ще буде шкереберть, я поїду з вами.

Та щойно він промовив, що гості вільні, стало тихо.

У дальній залі килим сам розгорнувся.

Стільці повернулися до столів.

Штори розв’язали вузли.

Глечики завмерли на полицях.

А корона в руках фараона ніби сама повернулася правильним боком.

— Нарешті, — прошепотів головний писар. — Світ знову стоїть рівно.

Наступного ранку Авраам і Сара залишили палац. Фараон дав їм провізію на дорогу й наказав відчинити перед ними ворота.

Коли вони вже були далеко, Сара озирнулася на сонячні мури.

— Як думаєш, що це було? — запитав Авраам. — Диво? Дух-захисник? Чи просто палац вирішив висловити свою думку?

Сара усміхнулася.

— Не знаю. Але іноді, щоб людина почула просте слово «ні», цілому палацу доводиться перевернутися шкереберть.

Кажуть, відтоді фараон, перш ніж залишити гостя в палаці, завжди питав:

— Ви справді хочете залишитися?

А старі слуги ще багато років переказували одну й ту саму історію: про ніч, коли стільці їздили, сходи плутали напрямок, посуд тікав від господаря, а великий палац навчив свого володаря дуже простого правила — гостинність добра лише тоді, коли двері відчинені в обидва боки.

А старі слуги ще багато років переказували одну й ту саму історію: про ніч, коли стільці їздили, сходи плутали напрямок, посуд тікав від господаря, а великий палац навчив свого володаря дуже простого правила — гостинність добра лише тоді, коли двері відчинені в обидва боки.