Пастух Пал

Пастух Пал

Робоча українська назва: Пастух Пал

Десь у зеленому краї, де луки тягнулися до самого обрію, жив старий пастух. Одного ранку він почув у високій траві дитячий плач і знайшов немовля, загорнуте в просту тканину.

Пастух забрав хлопчика до себе й назвав Палом. Він ростив його серед овець, пагорбів і вітру. За старою казкою, одна лагідна вівця годувала хлопчика молоком так довго, що Пал виріс напрочуд сильним.

Коли інші діти підіймали камінь двома руками, Пал міг перекотити його ногою. Коли пастухи разом витягали з багнюки віз, Пал брався за дишло й допомагав так, ніби віз був порожній.

Та старий пастух щоразу казав:

— Сила — добра річ тільки тоді, коли ти знаєш, навіщо її застосовуєш.

Пал запам’ятав ці слова.

Коли він виріс, то одного дня сказав:

— Я хочу побачити світ. Тут я знаю кожну стежку й кожну вівцю, а за пагорбами, певно, є багато такого, чого я ще не розумію.

Старий пастух дав йому торбу з хлібом і побажав щасливої дороги.

Першого ж дня Пал зустрів дивного чоловіка. Той стояв біля величезного дерева й руками розчісував його гілки, наче льон.

— Хто ти? — здивувався Пал.

— Мене звуть Деревочес. А ти, бува, не знаменитий пастух Пал?

— Пал, але не знаю, наскільки знаменитий.

— Тоді перевіримо силу!

Вони стали боротися на м’якій траві. Земля аж гупала під ногами. То один відступав на крок, то другий. Нарешті Пал зумів утримати Деревочеса на місці.

— Досить! — засміявся той. — Ти справді сильний. Ходімо разом.

Незабаром вони зустріли Каменедроба, який стискав грудки каменю так, що вони кришилися в долонях. Він теж захотів позмагатися з Палом. Після довгої дружньої боротьби визнав:

— Схоже, краще бути твоїм товаришем, ніж суперником.

Третім зустрівся Залізоміс. Він гнув залізо так легко, ніби замішував тісто.

Так їх стало четверо.

Одного дня друзі зупинилися в лісі. Деревочес залишився готувати вечерю, а решта пішли по гриби, ягоди й сухі гілки.

Коли квашена капуста вже майже зварилася, з-за куща вийшов невисокий чоловічок із дуже довгою загостреною борідкою.

— Гарно пахне, — сказав він. — Даси поїсти?

Деревочес, замість відповісти чемно, пирхнув:

— Іди собі далі.

Бородань хитро примружився. Поки Деревочес відвернувся, він спритно підхопив горщик, з’їв майже всю капусту й зник.

Деревочесові стало соромно. Він почав варити нову порцію, але до повернення друзів не встиг.

Наступного дня те саме сталося з Каменедробом, а ще через день — із Залізомісом. Ніхто не хотів зізнаватися, що його перехитрили.

На четвертий день Пал сказав:

— Тут щось не так. Сьогодні я лишуся готувати.

Бородань прийшов знову.

— Даси поїсти?

— Дам миску, якщо попросиш без хитрощів, — відповів Пал.

Та бородань уже тягнувся до горщика.

Пал перехопив його за пояс і прив’язав довгим ременем до міцного дерева.

— Посидь тут, поки повернуться мої друзі. Поговоримо всі разом.

Але коли друзі прийшли, дерева на місці не було. На землі тягнувся широкий слід, ніби хтось волік стовбур через увесь ліс.

Вони пішли по сліду й дісталися глибокої ями.

— Він зник унизу, — сказав Пал.

Друзі спустили його на мотузці в міцному кошику.

Під землею виявився не темний льох, а дивний просторий край із кам’яними дорогами та замками, що сяяли, наче в них зберігали сонячне світло.

У першому замку Пал зустрів молоду жінку.

— Тікай, — сказала вона. — Цей замок охороняє шестиголовий дракон. Він не дозволяє мені повернутися додому.

— Якщо ти хочеш піти, ніхто не має права тебе тримати, — відповів Пал.

Невдовзі загуркотіли двері. Дракон увійшов і побачив гостя.

— Хто це сидить у моєму замку?

— Пастух Пал. Я прийшов забрати ту, хто не хоче тут залишатися.

— Тоді спершу доведи, що ти сильніший за мої ворота!

Дракон показав кам’яну брилу, якою щовечора підпирав двері.

Пал підняв її, переніс через залу й поставив біля іншої стіни.

Дракон спробував зробити те саме, але камінь не піддався.

— Гаразд, — пробурмотів він. — Ідіть. Але далі живуть мої брати, і вони не такі поступливі.

Жінка взяла золотий прутик, торкнулася ним замку — і той обернувся на золоте яблуко.

— Це чарівний замок, — пояснила вона. — Так його легше винести на поверхню.

У другому замку чекала її сестра. Там стояв дванадцятиголовий дракон.

Він запропонував Палові випробування: хто довше втримає над головою залізну балку.

Сестра дала Палові чарівну шовкову сорочку, що додавала витривалості. Пал стояв довго. Дракон спершу хвалився всіма дванадцятьма голосами, потім дев’ятьма, потім трьома, а зрештою всі голови разом закричали:

— Досить! Забирайтеся!

І другий замок став золотим яблуком.

У третьому замку жила наймолодша сестра. Його господарем був вісімнадцятиголовий дракон, який, виходячи на поверхню, умів ставати тим самим бороданем із лісу.

— Отже, це ти їв нашу капусту, — сказав Пал.

— А це ти прив’язав мене до дерева, — відповів дракон одразу кількома голосами.

Вони подивилися один на одного.

— Битися не будемо, — сказав Пал. — Я прийшов по дівчину. Вона хоче додому.

— Тоді переможи мене в трьох справах, — відповів дракон. — Сила, спритність і розум.

Спершу вони котили величезний кам’яний круг. Пал переміг.

Потім треба було пройти вузьким мостом із повною чашею води й не пролити ні краплі. Пал ішов повільно й переміг знову.

Третє завдання було загадкою:

— Що стає більшим, коли ним ділишся?

Пал замислився. Він згадав старого пастуха, який ділився хлібом, порадою й турботою.

— Добро, — сказав він. — І ще довіра, якщо її не зраджувати.

Дракон замовк усіма вісімнадцятьма головами.

— Ідіть, — нарешті промовив він. — Сьогодні я програв чесно.

Третій замок також перетворився на золоте яблуко.

Пал і три сестри повернулися до ями. Кошик був замалий, тому він сказав:

— Спершу піднімайтеся ви. Потім друзі витягнуть мене.

Одну за одною сестри піднялися на поверхню.

Та коли товариші побачили три золоті яблука й почули розповідь про замки, у них прокинулася заздрість.

— Якщо Пал підніметься, все славитимуть тільки його, — сказав Каменедроб.

— А нас ніхто й не згадає, — додав Залізоміс.

Вони забрали мотузку й пішли, залишивши Пала під землею.

Сестри протестували, але троє силачів відповіли:

— Ми повернемося потім.

Та не повернулися.

Пал довго блукав підземним краєм. Він був сильним, але вперше зрозумів: є місця, звідки сила сама не витягне.

Раптом почалася вогняна злива. У скелях Пал побачив гніздо грифонів. Дорослої птиці не було, а пташенята тремтіли під відкритим небом.

Пал накрив гніздо своїм плащем і просидів так, поки злива не скінчилася.

Невдовзі повернувся величезний грифон.

— Ти врятував моїх дітей, — сказав він. — Чого бажаєш?

— Повернутися на поверхню.

— Сідай на спину.

Політ тривав три дні й три ночі. Пал годував грифона в дорозі й подавав воду, коли той повертав голову.

На четвертий ранок вони вилетіли до сонячного світу.

Пал знайшов своїх колишніх товаришів. Побачивши його, Деревочес, Каменедроб і Залізоміс зблідли.

— Ми… думали, що ти якось виберешся, — почав Деревочес.

— Але забрали мотузку, — відповів Пал.

Ніхто не знайшов виправдання.

Тоді Пал сказав:

— Я міг би все життя носити на собі образу. Але вона важча за будь-який камінь. Ви більше не мої товариші. Ідіть своєю дорогою й пам’ятайте: сила без вірності мало чого варта.

Троє пішли, опустивши голови.

А сестри зберегли золоті яблука. Вони вибрали гарне місце, торкнулися яблук золотим прутиком — і перед ними знову постали три замки.

Тепер це вже не були в’язниці. Двері стояли відчиненими, у садах росли квіти, а кожна сестра сама вирішувала, де жити й що робити далі.

Наймолодша часто розмовляла з Палом. Вони згадували підземний світ, сміялися з вісімнадцятиголового дракона, що говорив сам із собою, і сперечалися, що важче: підняти кам’яну брилу чи вчасно визнати власну помилку.

Згодом вони стали найближчими друзями, а ще пізніше вирішили бути разом.

Та Пал не забув старого пастуха. Він повернувся на зелені луки, обійняв свого названого батька й розповів про все, що бачив.

Старий вислухав і запитав:

— То що виявилося найсильнішим у світі?

Пал усміхнувся.

— Не мої руки. Не Деревочес. Не дракони й навіть не грифон. Найсильніше — те, що змушує сильного допомогти тому, хто слабший, а скривдженого не стати жорстоким у відповідь.

Старий пастух кивнув.

— От тепер ти справді побачив світ.

І якщо Пал відтоді й піднімав дерева, то лише тоді, коли вони падали поперек дороги й заважали людям пройти. Бо нарешті добре знав, навіщо йому така велика сила.

І якщо Пал відтоді й піднімав дерева, то лише тоді, коли вони падали поперек дороги й заважали людям пройти. Бо нарешті добре знав, навіщо йому така велика сила.