Півник і двоє мишенят

Півник і двоє мишенят

Робоча українська назва: Півник і двоє мишенят

Текст

Жили собі на одному подвір’ї двоє веселих мишенят — Круть і Верть. Вони понад усе любили співати, стрибати через калюжі, ганятися одне за одним і вигадувати ігри.

А разом із ними жив Півник Голосисте Горлечко. Він теж умів веселитися, але знав: перш ніж відпочивати, треба зробити те, що не зробиться саме.

Одного ранку Півник вийшов на подвір’я й побачив біля тину золотий пшеничний колосок.

— Круть! Верть! — покликав він. — Дивіться, що я знайшов!

Мишенята прибігли, покрутили колосок у лапках і зраділи:

— От би з нього пиріжків!

— Пиріжки самі не з’являться, — усміхнувся Півник. — Спершу зерно треба вимолотити. Хто допоможе?

Круть сховав лапки за спину.

— Я саме хотів потренувати стрибки.

Верть кивнув:

— А я маю дуже важливу справу. Треба придумати нову пісеньку.

— Гаразд, — сказав Півник. — Тоді я сам.

Він обмолотив колосок, висипав зернятка в миску й знову покликав мишенят.

— Тепер зерно треба віднести до млина. Хто понесе зі мною?

— Ой, далеко! — зітхнув Круть.

— І мішечок, мабуть, важкий, — додав Верть.

І знову Півник узявся до роботи сам. Поніс зерно на млин і повернувся з білим духмяним борошном.

Круть і Верть одразу підбігли.

— Оце так! Тепер точно будуть пиріжки!

— Будуть, — відповів Півник. — Треба замісити тісто. Хто допоможе принести води й підсипати борошна?

Круть подивився на небо.

— Я б допоміг, але хмаринки сьогодні такі цікаві.

Верть почухав вушко.

— А я ще пісеньку не закінчив.

Півник нічого не сказав. Приніс води, замісив м’яке тісто, накрив його рушничком і зачекав, доки воно підросте. Потім розпалив піч, зробив маленькі пиріжечки й поставив їх випікатися.

Незабаром по всьому подвір’ю поплив такий запах, що Круть і Верть забули і про хмаринки, і про пісеньку.

— Пиріжки! — вигукнули вони й першими сіли до столу.

Півник поставив перед ними кошик із рум’яною випічкою, але не поспішав пригощати.

— Давайте згадаємо, — сказав він лагідно. — Хто знайшов колосок?

Мишенята тихо відповіли:

— Ти.

— Хто вимолотив зерно?

— Ти.

— Хто носив його на млин?

— Ти.

— Хто замісив тісто й спік пиріжки?

Круть і Верть опустили очі.

— Теж ти.

На подвір’ї стало зовсім тихо. Навіть горобці на тині ніби чекали, що буде далі.

Круть першим підвівся зі стільчика.

— Півнику, ми весь час тільки чекали, коли все буде готове.

— А працював ти один, — додав Верть. — Це нечесно.

— То що ж ви пропонуєте? — запитав Півник.

Мишенята перезирнулися.

— Ми можемо накрити на стіл!

— А потім помиємо посуд!

— І завтра допоможемо з ранковими справами!

Півник усміхнувся.

— Оце вже інша розмова. Коли кожен робить свою частину, і робота швидше йде, і пиріжки смачніші.

Круть приніс тарілочки, Верть розклав серветки. Потім вони разом налили узвар і покликали до столу Півника.

Перший пиріжок Півник розділив на три частини.

— За новий початок, — сказав він.

Мишенята куштували пиріжки й цього разу не поспішали. Вони знали, скільки праці ховається в кожному шматочку.

Наступного ранку Півник прокинувся від тихого шурхоту. На подвір’ї Круть уже підмітав доріжку, а Верть ніс маленьке відерце води.

— А пісенька? — здивувався Півник.

— Пісенька нікуди не втече, — засміявся Верть.

— Спочатку справа, потім заспіваємо всі разом, — додав Круть.

Так і повелося. Вони й далі багато гралися, сміялися й співали, але вже знали простий секрет: коли праця спільна, то й радість від неї спільна.

А якщо на подвір’ї знову знаходився золотий колосок, ніхто вже не питав, хто буде допомагати. Усі троє бралися до справи разом.

А якщо на подвір’ї знову знаходився золотий колосок, ніхто вже не питав, хто буде допомагати. Усі троє бралися до справи разом.