Подорож до центру Землі

Подорож до центру Землі

Професор Отто Ліденброк був невтомним дослідником старовинних книг, мінералів і загадок природи.

Одного дня він знайшов у давній ісландській книзі клаптик пергаменту з таємничим шифром.

Разом із небожем Акселем професор розгадав послання мандрівника Арне Сакнуссемма. У ньому згадувався ісландський вулкан Снайфедльсйокуль і незвичайний шлях у глибини Землі.

Ліденброк вирішив перевірити старий запис. Аксель хвилювався, та цікавість зрештою перемогла. Вони вирушили до Ісландії.

Там до них приєднався Ганс, спокійний і витривалий провідник. Він добре знав гори, погоду й умів знаходити практичне рішення без зайвих слів.

У потрібний день сонячна тінь указала на один із кратерів Снайфедльсйокуля. Троє мандрівників почали спускатися давніми лавовими ходами.

Денне світло лишилося високо над ними. Навколо тягнулися кам’яні коридори, у яких шари порід нагадували сторінки величезної книги про минуле Землі.

Невдовзі почала бракувати вода. Ганс прислухався до стіни тунелю й почув шум підземного потоку. Мандрівники дісталися до води й назвали її Гансбахом.

Одного разу Аксель збився з дороги. Темрява стала повною, а голоси товаришів зникли. Він довго йшов навмання, поки не почув їх крізь дивну акустику підземних коридорів.

Зрештою вони знову зустрілися. Професор, який часто здавався суворим і нетерплячим, цього разу просто радів, що небіж поруч.

Шлях привів їх до величезної печери, де простягалося справжнє підземне море. Над водою висіли хмари, а далекі електричні спалахи освітлювали берег.

На піску лежали скам’янілості та сліди давнього життя. Ліденброк був у захваті: кожен камінь здавався йому доказом того, що Земля зберігає історію набагато старшу за людську.

Ганс збудував пліт, і мандрівники вирушили через море. Під водою вони побачили величезних доісторичних істот. Троє спостерігали здалеку, не втручаючись у їхній світ.

Почалася сильна буря. Пліт носило хвилями, компас поводився дивно, а грім лунав так, ніби вся печера стала велетенським барабаном.

Коли буря вщухла, вони опинилися біля іншого берега. Там знайшли сліди Сакнуссемма й зрозуміли, що старий мандрівник справді проходив цим шляхом.

Далі дорогу перекрила кам’яна перешкода. Після довгих спроб мандрівники відкрили прохід, але потік води підхопив їхній пліт і поніс угору складним вулканічним каналом.

Навколо ставало дедалі гарячіше. Каміння гуло, вода кипіла, а потік ніс їх швидше й швидше. Вони трималися разом і довіряли Гансовій незворушності.

Раптом замість темряви спалахнуло сонячне світло. Мандрівники опинилися просто неба біля вулкана Стромболі в Середземному морі.

Вони увійшли під землю в далекій Ісландії, а вийшли більш ніж за дві тисячі миль від Снайфедльсйокуля.

Повернувшись додому, Ліденброк став знаменитим, Ганс спокійно поїхав до Ісландії, а Аксель ще довго згадував підземне море.

Найважливішим відкриттям для нього було просте: сміливість не означає не боятися. Вона означає рухатися далі, ставити запитання й не втрачати довіри до тих, хто йде поруч.

Найважливішим відкриттям для нього було просте: сміливість не означає не боятися. Вона означає рухатися далі, ставити запитання й не втрачати довіри до тих, хто йде поруч.